У Дніпрі під декомунізацію підпало понад 4 тис. вулиць і скверів

Прес-служба Дніпропетровської облдержадміністрації повідомила про завершення процесу перейменувань вулиць, провулків, площ і скверів, з яких отримали нові назви загалом понад 4,1 тисячі. Плюс близько 400 банально повалених або ж куди цивілізованіше демонтованих пам’ятників радянського минулого. Символічно, що серед останніх у цьому переліку наказала довго жити і стела «Победа коммунизма неизбежна», що протягом бозна скількох десятиліть муляла очі перехожим буквально під стінами обласних держ­адміністрації та ради. Барельєф Владіміра Леніна на ній активісти ліквідували ще у євромайданівському запалі.

 

Характерно, що в нових назвах увічнено чимало персоналій, яких принципово не існувало дотепер, — Ярослав Мудрий, Пилип Орлик, Максим Залізняк, Іван Мазепа, Михайло Грушевський, Василь Симоненко, Володимир Винниченко, Василь Стус. Але все ж значно визначальнішою особливістю цього процесу стало те, що в багатьох населених пунктах намагалися віддати перевагу нейтральним топонімам, які пов’язані з географією, природою, виробничою діяльністю чи емоціями людини. Отож на Дніпропетровщині помітно побільшало вулиць чи провулків, що носять назву Центральна, Козацька, Героїв і т. д.

 

Проте домінуючим фактором у цьому процесі стало перейменування самого обласного центру, до речі, першого в Україні згідно iз Законом про декомунізацію. Проте й тут не все виявилося так просто. Колишні голови облдержадміністрації на Дніпропетровщині від почилої в бозі Партії регіонів Олександр Вілкул та Дмитро Колєсніков навіть спробували було все повернути на круги своя. Саме вони зареєстрували законопроект про скасування постанови Верховної Ради України про перейменування Дніпропетровська, але в депутатів це підтримки не знайшло. Отож в обласному центрі тепер гордо заявляють, що Дніпро перед Вілкулом вистояв.

 

Однак про доконаний факт перейменування обласного центру говорити ще рано. Хоч багато хто вже став вживати саме назву «Дніпро». І навіть на масивних стелах при в’їзді до міста комунальники поквапилися прибрати «петровськ».

 

Як заявив заступник міського голови Дніпропетровська (Дніпра) Олександр Санжара, обласний центр буде остаточно перейменовано після рішення обласної ради про фінансування цього перейменування в усіх його складових та іпостасях. Що вбачається процесом далеко не простим, адже йдеться про тотальну зміну табличок, вказівників тощо.

 

«Якщо цього не зроблено, в базах значиться попередня назва. Назву «Дніпропетровська міська рада» ніхто ще не змінював, оскільки поки що немає правових підстав», — пояснює Олександр Санжара.

 

Також в області пере­йме­нували ще два міста — Дніпродзержинськ (на Ка­м’янське) й Орджонікідзе (на Покров), що, здавалося б, сам Бог велів. Але й тут виявилося не все так просто. Більше того, вже можна говорити, що Покров, на відміну від Дніпра, не вистояв. Так по-новому назвали містечко Орджонікідзе, містечко на півдні Дніпропетровщини. Як писала наша газета, виникло воно фактично на голому місці, де з копалень марганцевої руди, які називали покровськими, стали налагоджувати постійний промисловий видобуток, що спонукав і до будівництва нового населеного пункту, названого в унісон iз тими часами ім’ям наркома радянської промисловості Серго Орджонікідзе.

 

І хоч нова назва міста (Покров) здавалася цілком вмотивованою, місцеві активісти на чолі зі Станіславом Каширним iз нею категорично не погодилися і звернулися до суду з адміністративним позовом щодо неправомірності підготовки документів для такого перейменування. Суд першої інстанції, який поки що називається Орджонікі­дзівським міським, таку вимогу не задовольнив. А от Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд це розцінив по-своєму. Дії секретаря Орджонікі­дзівської міської ради Ана­­толія Пастуха під час під­готовки та направлення листа-пропозиції про перейменування міста до органів вищої державної влади визнано неправомірними.

 

Активісти, які наполягають на правомірності нової назви Великий Луг, тепер не приховують свого задоволення.

 

«Місцева влада сфальшувала листа до Інституту національної пам’яті та профільного комітету Верховної Ради, заявивши, що назву «Покров» підтримують більшість жителів міста. Саме на підставі цього звернення і було ухвалено рішення українського парламенту», — пояснив Станіслав Каширний «Україні молодій».

А сам секретар міської ради, як встановлено судом, і взагалі не мав повноважень звертатися з таким листом. Отож тепер Верховна Рада України муситиме розглядати питання пере­йменування Орджонікідзе повторно.

І навіть перейменування Дніпродзержинська на Кам’янське, яке Верховна Рада України благословила в один день iз прийняттям рішення про нову назву Дніпропетровська, виявилося не таким уже й безхмарним.  Хоча тут, здавалося б, жодних підстав для дискусій бути не мало. Адже в 1917 році саме село Кам’янське отримало статус міста, яке ще двадцять років зберігало свою назву, а близько третини періоду свого існування йменувалося на честь Фелікса Дзержинського, який у 1936 році розпорядився відновити місцевий металургійний завод, що є містоутворюючим. Ім’ям «залізного Фелікса» донедавна називалася й одна з центральних площ міста. 

 

Але і в новоспеченому Кам’янському знайшлися невдоволені новою-старою назвою. Аргументи для цього придумують найрізномітніші. Чи не найпоширеніші — «ми не хочемо жити у місті з назвою села», «Ка­м’янське — це «кам’яні серця». 

 

А група депутатів міської ради навіть заговорила про необхідність перегляду Верховною Радою України питання перейменування Дніпродзержинська. Місцева громадськість у відповідь організувала акцію протесту під гаслом «Наше місто — Кам’янське», учасники якої одягнулися у вишиванки.

 

Закликає не лякатися середнього роду в назві міста і директор тутешнього музею історії Наталя Буланова, наголошуючи, що й саме слово «місто» теж роду середнього. А «Кам’янське», на переконання науковця, походить від «камінь», яке зумовлює потужну символіку, а не закам’янілі серця».