Невловима «Газель»

Не подарували, а тимчасово надали

«Олександр Федорович обіцяв подарувати нашій родині мікроавтобус неодноразово, — пригадує 28-річний полтавець Михайло Шкаровський. — Уперше він завітав до нашої оселі 25 грудня минулого року разом із телевізійниками й, дивлячись у телекамеру, радісно повідомив, що міська влада подарує нашій великій родині «Газель», яка працюватиме на пропані. «Учись водити транспорт такої категорії і здавай на права», — порадив насамкінець міський голова. Тільки-но з’явилася можливість, я отримав такі права — тепер можу управляти будь-яким автобусом. Однак мер не поспішав виконувати обіцянку. Наступного разу Олександр Федорович пообіцяв на камеру подарувати нашій родині автомобіль під час урочистостей з нагоди Міжнародного жіночого дня в Галереї мистецтв, куди були запрошені сім’ї з прийомними дітьми, — таким чином, ця обіцянка прозвучала і в другому телесюжеті. А ввечері того ж дня у Палаці дозвілля «Листопад» мер вручив моїй дружині Олі сертифікат на отримання мікроавтобуса».

Після цього Михайла тривалий час інформували, що машина наявна (і навіть показали її — новенька «Газель» стояла у тролейбусному депо), а мер цією проблемою займається. Чоловік бачився і з самим Олександром Мамаєм, і той запевнив: дайте мені, мовляв, день-два — і я буду у вас, щоб поставити нарешті крапку в цій історії. Проте слова з ділом чомусь розходилися.

— 22 вересня, напередодні Дня Полтави, нас із дружиною (я тільки-но забрав її з пологового будинку — вона народила нашу третю доньку Юліанну) знову запросили на урочистості, наприкінці яких ведучий промовив: «Не буває свята без подарунків», — продовжує розповідь Михайло. — Після цього мене з дітьми викликали на сцену й під оплески присутніх вручили ключі від автомобіля. Хтось після цього, мабуть, зробив висновок, що нам не одну машину подарували. Після кожного телесюжету про подароване мером авто до нас навідувалися сусіди, родичі і просили показати новенький мікроавтобус. Це вже було навіть не смішно.

— А врешті-решт виявилося, що ніякий це не подарунок? «Газель» усього лиш збиралися надати вам у тимчасове користування? — запитую в Михайла.

— Знаєте, я не ходив до міської влади із простягнутою рукою й нічого не просив для своєї родини — хоч як важко, усі проблеми намагаємося розв’язувати самотужки — з Божою допомогою. При цьому вважаю: якщо представник влади щось обіцяє людям, то має дотримуватися слова, інакше отим обіцянкам гріш ціна. Відверто кажучи, я розумів, що, можливо, насправді так і буде: автомобіль нададуть нам у тимчасове користування. Зрештою, це також було б непогано, ми згодні були й на це. Однак договір про користування мікроавтобусом між нашим дитячим будинком сімейного типу та КП «Полтаваелектротранс» мене насторожив. Звісно, у ньому прямо не вказано, що я є матеріально відповідальною особою, хоч це витікало з обов’язків, які покладали на мене: страхування, техогляд, усунення наслідків аварій у разі, якщо такі трапляться, тощо. Підтвердженням цього була і вказана балансова вартість автомобіля — майже 400 тисяч гривень. Виходило, що в разі надзвичайної ситуації, від якої ніхто в житті не застрахований, змушений буду відновити машину або ж компенсувати її вартість. Для нас це дуже великі гроші — значних доходів не маємо. А за спиною в мене — велика родина. Тож чи маю право ризикувати, ставити її під удар? Окрім усього, згідно з договором, автомобіль надавали нам у користування не на час існування нашого дитячого будинку сімейного типу, а лише на рік. Для продовження ж терміну дії договору необхідно оформляти додаткову угоду.

Своїми сумнівами наш герой поділився і в міськвиконкомі, і на комунальному підприємстві «Полтаваелектротранс», проте там лише розвели руками: мовляв, нічим не можемо допомогти, останнє слово тут за міським головою. Тоді Михайло Шкаровський спробував потрапити до мера на прийом, зустріти в офісі його партії «Совість України», але той чомусь став для молодого чоловіка невловимим. Урешті-решт Олександр Мамай таки призначив Михайлу зустріч, проте вона з незрозумілих причин так і не відбулася.

«Щоб розмова з Олександром Федоровичем була предметною, я переписав частину договору, аби він став прийнятним і для нас. А оскільки в мера немає бажання йти назустріч або хоча б поспілкуватися, ми з дружиною вирішили повернути ключі від автомобіля, що я й зробив, написавши заяву на ім’я заступника міського голови. Зрозумійте, не ставлю за мету когось очорнити, — пояснює Михайло Шкаровський. — Бо вважаю: кожна людина звітуватиме за те, як чинить з іншими, перед Всевишнім. Тож це не моє право — когось осуджувати».

У прес-службі Полтавської міської ради повідомили: «Справді, з ініціативи міського голови Олександра Мамая було вирішено забезпечити дитячий будинок сімейного типу подружжя Шкаровських автомобілем. Водночас із відповідною заявою на ім’я міського голови звернувся батько-вихователь Михайло Шкаровський, у якій просив розглянути питання про надання автомобіля на правах користування на час існування згаданого дитбудинку сімейного типу, а також зазначив, що витрати, пов’язані з експлуатацією транспорту, він готовий узяти на себе. Відповідно до цієї заяви виконком Полтавської міської ради прийняв рішення, згідно з яким, дитбудинку сімейного типу подружжя Шкаровських надається на безкоштовній основі в користування новий транспортний засіб — автобус ГАЗ-32212-264 з уже встановленим газобалонним обладнанням. Передачу транспорту передбачено здійснити згiдно з угодою між батьками-вихователями та КП «Полтаваелектротранс».

Але, як ви зрозуміли з матеріалу, в останній якраз і заковика.

Один плюс шість

Подружжя Шкаровських виховує трьох своїх дітей та сімох прийомних. Михайло та Ольга стверджують, що мріяли пригріти чужих дітей, котрі позбавлені батьківської турботи, іще тільки-но побравшись. Коли їхній доньці Лізі виповнилося 4 роки, удочерили півторамісячну Маргаритку. А невдовзі з’явилася на світ їхня друга донька Вероніка, таким чином різниця у віці між нею та Маргаритою — усього 4 місяці. На запитання, як справляються з такою малечею, Михайло, як завше, відповідає: «Із Божою допомогою. Якщо Господь посилає, він і допомагає».

Коли подружжя оформляло документи, щоб удочерити Маргаритку, виявилося, що в неї є рідні брати та сестри — усього аж шестеро. Спочатку Шкаровські не могли взяти їх у сім’ю, оскільки не мали належних побутових умов. Хоч батьки Ольги й подарували їм великий будинок у Полтаві, проте в нього потрібно було ще вкласти багато сил і коштів. Починаючи з першого дня після весілля, Шкаровські потихеньку робили ремонт то однієї кімнати, то іншої (другий поверх будинку на ту пору був узагалі закритим), а після того, як удочерили Маргариту, за 1,5 року відремонтували весь дім. Тепер у них чотири спальні, ігрова кімната й вітальня, плюс кухня та ванна. Аби чимшвидше завершити ремонт, Михайлу, за його словами, доводилося спати й по дві години на добу, адже займався ним у вільний від роботи час.

На початку грудня минулого року Михайло та Ольга узяли в свою сім’ю і трьох братів та трьох сестер Маргарити — так народився їхній дитячий будинок сімейного типу. Усиновити дітей, кажуть, не змогли. Бо, згідно з правилами, різниця у віці між усиновлювачем і тим, кого усиновлюють, має становити не менше 15 років. І якщо Михайлу нещодавно виповнилося 28, то Ользі — 25, а найстаршій із прийомних дітей — Ілоні — скоро 16, вона ровесниця Олиної сестри. Попри це, всі діти називають Шкаровських батьками. Причому ніхто їх до цього не змушував, усе сталося якось само собою. На запитання, який у молодих людей рецепт вдалого виховання, Михайло відповідає так: «Якщо для вас не існує різниці між вашими біологічними і прийомними дітьми, тоді все буде гаразд. Багато хто якраз із цим і не може справитися: віддає перевагу власним чадам. А діти все це відчувають на клітинному рівні, їх не ошукаєш».

У положенні про дитбудинок сімейного типу йдеться про забезпечення його на весь час існування житлом, меблями, побутовою технікою, земельною ділянкою під город, транспортом. Дитбудинок Шкаровських не забезпечили нічим із цього списку. Єдине, на що хотіла розщедритися влада, — автомобіль, та й той завис у повітрі, залишивши неприємний осад. Хоч такий просторий комфортний мікроавтобус, яким можна кудись виїжджати всією родиною, Шкаровським і справді потрібен.

«Такий автомобіль дорогий в обслуговуванні, але, якби нам його і справді подарували, ми не відмовилися б, — констатує Михайло. — Та нехай би й надали в користування, але на вигідних для нас умовах — на весь час існування нашого дитбудинку, а не так, що от хтось захотів — дав, захотів — забрав».