Малюк підхопив вітрянку. Мушу викликати дільничного педіатра. «А ви що, не можете привести дитину сюди на прийом?» — запитує пані в реєстратурі дитячої поліклініки. Жінка досвідчена, працює там уже багато років. «Звісно, можу. А ви впевнені, що це буде правильно, якщо хворий на вітрянку прийде сюди і в черзі під кабінетом лікаря поспілкується з іншими дітьми? Це допустимо?». Пані міркує секунду: «Ну.. це від бажання мами залежить — вести чи ні».
Несподівана пропозиція, м’яко кажучи. Звісно, я «не побажала», і педіатр прийшла додому. Оглянула, дала необхідні рекомендації щодо лікування. «Чи можна нам із сином виходити надвір?» — цікавлюся. «Перші три дні точно ні, потім гуляйте, але не на майданчику, де діти. І не в людних місцях, адже до 5 днів вірус дуже агресивний, а навіть не всі дорослі мають імунітет до вітрянки».
Педіатр каже, що вітрянка в Броварах (райцентр під Києвом) лютує вже два роки. «Ніяк не можемо позбутися цього вірусу, просто біда...», — скрушно зітхає лікар. Цікаво, а чи могло б бути інакше, якщо в місцевій дитячій поліклініці все залежить від «бажання мам»?
Колега розповідає, що в 16 років заразилася вітрянкою саме в столичній поліклініці, бо якась мама додумалася привести свою хвору дитину на прийом до лікаря. «Дитину з вітрянкою миттю відправили додому, мене ж поклали в лікарню, в кардіологію — на планове лікування. А через два тижні мене евакуювали звідти... з вітрянкою, і все відділення кардіології закрили на карантин...»
Загалом, брак сумлінності та відповідальності наших громадян і щодо власного здоров’я, і щодо здоров’я ближніх — складне питання. Часом невиліковне. Як уберегтися від епідемії? А майже ніяк... Під час сезонних епідемій грипу в столичному метро хворі зусібіч кашляють і чхають просто тобі в обличчя — і без тіні сорому. Гаразд, не маєте захисних масок. Але ж можна прикрити хворий ніс і рот бодай шарфом чи хустинкою? Та де там! Хвора людина чхає прямо на тебе, — в прямому і переносному сенсі...
Знайомий лікар-дерматолог нещодавно повернувся з Японії. Розповідає, що пережив «культурний шок». Бо на вулицях Токіо звично зустріти перехожих у захисних масках. Таких там багато. І не тільки тому, що раціональні японці бояться підхопити вірус у громадському транспорті, а насамперед із поваги до ближніх: захворів — тримаю свої мікроби при собі. У японців це вже на рівні підсвідомості. І «горді самураї» не потребують ні просвітницьких лекцій, ані медичних агіток...
А що ж потрібно нам, аби нарешті стати людьми?
Сьомий рік поспіль в Україні діє Програма медичних гарантій (ПМГ) — проєкт, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам гарантує держава за рахунок коштів Державного бюджету України. >>
Міністерство оборони України, після оприлюднення закону про скасування статусу "обмежено придатний", опублікувало роз’яснення про те, що чекає на військових та військовозобовʼязаних, які мають цей статус. >>
Видатний український учений, кардіохірург, батько української біокібернетики, письменник і громадський діяч Микола Амосов більше половини життя провів в Україні, де й отримав світове визнання та звання «великого українця всіх часів» (став другою такою людиною після Ярослава Мудрого). >>
У Черкасах 26-річному Богдану Нестеруку пересадили кістковий мозок від донора зі США. >>
Завдячуючи технології редагування генів, яка отримала Нобелівську премію, вчені заявили, що їм вдалося вирізати ВІЛ із заражених клітин. >>
У Києві, на базі однієї з міських лікарень, спільно з німецькими фахівцями створюють сучасний муніципальний Центр протезування для військових. >>
