Усе в Текучі тече і дещо змінюється

Коли від сьогоденних турбот Текучої ми перейшли до дивовижної житейської історії уродженки Барселони графині Марії–Терезії Мастай де Феретті, війт Микола Кіцелюк узяв «тайм–аут». «Отут мені вже знадобиться більш кваліфікована допомога, — багатозначно усміхнувся. — Хоча я — історик за фахом, народився і мешкаю в селі понад 66 років, та є в нас жіночка, котра знає цю тему несогірше професора».

Далі наш маршрут від адміністративного центру Текучої проліг на вищі пагорби, до духовно–просвітницького осердя села — з церквою, школою та Будинком культури. Вузька кам’яниста вуличка, типова для віддалених гірських населених пунктів, тягнеться уздовж норовливої Варіятки, назва якої походить від слово «варіят», що на галицькому діалекті означає несамовиту людину. Зазвичай мілководна, а влітку в багатьох місцях висушена сонцем до дна, річечка після тривалих дощів перетворюється на оскаженілий потік, що рве вимощені бетонними плитами береги і змітає все на своєму стрімкому шляху.

Загадки романтичної історії

Заходимо до класичної, ще в стилі радянської кооперативної торгівлі, крамниці. «Ось пані Анна власною персоною», — сільський голова знайомить із продавчинею. З подивом оглядаю жінку старшого віку, опоясану яскраво–червоним фартухом відомого вітчизняного пивного бренду, ніяк не схожим на професорську мантію. «Більше сорока років я пропрацювала в сільській торгівлі, а тепер лише інколи підміняю за прилавком доньку, — пояснює Анна Турликівська. — Не менше часу збираю й матеріали про життя іспанської графині та її нащадків. Була добре знайома з Марією Станіславівною — останньою представницею цього роду, яка мешкала в Текучі й похована тут біля церкви».

Слово за словом, і стає зрозуміло, що пані Анна насправді володіє ґрунтовними знаннями з історії ХІХ століття, зокрема щодо свого села та давнього українського роду Стрільбицьких, доповненого благородними італійсько–іспанськими генами. Зрідка відчиняються двері крамниці, і текучани, не поспішаючи щось купувати, теж, як бачу, уважно прислухаються до розповіді продавчині про події, подробиці яких і їм самим багато в чому були новиною.

«У цій романтичній історії далеко не все досліджено, — продовжує пані Анна. — Пошуками нових фактів та уточненням відомих цікавлюся не я одна. Приміром, у Києві цим активно займається Віктор Остапець, прапраправнук Марії де Феретті. З Німеччини до нас у Текучу двічі приїжджав історик (на жаль, уже покійний), з яким я неодноразово спілкувалася. Тепер ось і мій внук Назарій, студент 5–го курсу історичного факультету Прикарпатського університету, збирає матеріали для краєзнавчої праці. Щодо похо­дження графині, то її спорідненість із графом Джованні Мастай де Феретті, котрий у 1848 році посів папський престол у Римі під іменем Пія ІХ, ні в кого не викликає сумнівів. Проблема в іншому: доводилася вона йому двоюрідною чи троюрідною сестрою? Відомо, що в їхнього діда було дев’ятнадцятеро дітей, нащадки яких розселилися по території Італії та Іспанії. Марія народилася в Барселоні і була єдиною дитиною в заможній сім’ї».

Викрадення юної графині

Так, напевне, забажалося Венері — римській богині краси й кохання, аби в одному з барселонських храмів юна графиня зустрілася поглядом із бравим ротмістром армії Наполеона Бонапарта, котра тоді вторглася в Іспанію, галичанином Іваном Стрільбицьким. Ця випадкова зустріч розбурхала такі пристрасні почуття, що ротмістр наважився просити в графа де Феретті руки його єдиної доньки. Коли вельможа відповів категоричною відмовою, завзятий офіцер, який брав найнеприступніші фортеці, за попередньою домовленістю з Марією та з допомогою покоївки викрав свою прекрасну наречену і подався з нею до Німеччини. Там, за словами Анни Турликівської, в 1815 році в молодят народився син Іван, проте матеріальна скрута змусила інтернаціональне подружжя перебратися в родинне обійстя чоловіка — галицьке село Стрільбичі поблизу Старого Самбора.

Та невдовзі ротмістр Стрільбицький помирає, і ще молода графиня залишається вдовою у зовсім чужому для неї краї. Єдиною її опорою стає син Іван, котрий після закінчення духовної семінарії розпочинає душпастирську діяльність спершу на Львівщині, а потім продовжує її на парафії в Текучі — глухому гуцульському селі. Сюди ж до сина перебирається і Марія де Феретті. В Івана Стрільбицького–молодшого було п’ятеро дітей — Володимир, Лев, Антоній, Вікторія та Ольга. Син Лева — Станіслав — залишився жити в Текучі, а його донька Марія стала останньою представницею роду, яка мешкала в цьому селі. «Реліквій, пов’язаних з іменем графині, котра похована на подвір’ї біля нашої церкви, не залишилося, — підсумовує пані Анна. — Як розповідала мені Марія Станіславівна, в неї зберігалася таріль із портретом прапрабабусі–графині, але її ще за радянських часів попросили для виставки якісь «музейники» з Коломиї. За ними відтоді й слід прохолов. Щоправда, вже в наш час з’явилася інформація, що нібито хтось продає ту таріль за величезну суму грошей».

Наразі неможливо з’ясувати, знав чи ні про перебування своєї сестри Марії в Галичині понтифік Пій ІХ — один із найавторитетніших отців римо–католицької церкви з часів її заснування. Проте відомо, що цей Папа Римський у середині ХІХ століття був ініціатором підвищення Галицької митрополії УГКЦ до рівня патріархату, проте не здійснив цей намір через затятий опір уряду Австро–Угорщини та польського єпископату. Зате Пій ІХ устиг надати статус чудотворної іконі Зарваницької Богоматері (Тернопілля) та причислити до лику святих єпископа–українця Йосафата Кунцевича.

Стрес гарантовано. Приємний

За найпоширенішою версією, назва села походить від соляних джерел, що тут протікають. Знайдені археологами залишки давніх солеварень підтверджують, що цим промислом місцевий люд займався ще з часів Київської Русі. Крім того, Текуча віддавна приваблювала прихильників спокійного відпочинку м’якими обрисами тутешніх гірських ландшафтів, де немає стрімких скель і бездонних урвищ, цілющим смерековим повітрям, майже неполоханою тишею і лікувальною водою. На околицях села, в урочищах Банська Толока та Гарщиці, на поверхню виходять два джерела з помічною для шлунково–кишкового тракту «мінералкою».

Сприятливі природно–кліматичні умови, місця, пов’язані з перебуванням сестри Пія ІХ, дбайливо збережені обряди та звичаї відкривають привабливі перспективи для розвитку в Текучі популярного нині сільського туризму. «До нас відпочивальники поки що валом не валять, хоча час від часу навідуються мешканці Києва, великих індустріальних центрів України і навіть громадяни Польщі, — розповідає Микола Кіцелюк. — Вони самі стверджують, що відразу по приїзду переживають приємний стрес від привабливих ландшафтів, гостинності наших односельців та автентичної гуцульської кухні. Так і кажуть: «У вас тут земний рай та й годі!». Якби ще дороги вдалося хоч трохи відремонтувати, то можна було б помріяти й про розквіт зеленого туризму. Наші селяни впродовж останнього десятиліття почали будувати ошатні особняки з усіма міськими зручностями. Так що сервіс і гарні враження можна гарантувати».

Дороги до цього райського куточка, котрі перебувають у віданні облавтодору, як i в цілій гірській окрузі, вимощені переважно добрими намірами і придатні хіба що для автоперегонів позашляховиків. Текучани складаються грошима, хто скільки може, й самі ремонтують сільські вулиці. Найгостріші проблеми в Текучі вирішують в оригінальний, практикований лише тут, спосіб. Уже кілька років поспiль Микола Кіцелюк раз або двічі на місяць після служби Божої з власної волі піднімається на пагорбок біля церкви і починає радитися з односельцями, що і як робити в першу чергу, а що — пізніше. Як свідчить практика, такі імпровізовані віче поблизу святого місця зазвичай відбуваються спокійно, зважено й конструктивно. «Хоча наше село розташоване в гірській глибинці, але ми теж — люди розумні й гонорові, тому, свято шануючи давні традиції, все ж стараємося жити по–сучасному, — стверджує війт. — А як любимо свої гори — не передати словами. Хто б із наших односельців не виїжджав за тисячі кілометрів на заробітки, яких би спокусливих пропозицій залишитися там не отримував, проте неодмінно повертається додому, бо Текуча для нас — наймиліша у світі».