Анонсуючи позаминулого року проект «Тарас», що має стати однією із центральних театральний подій, присвячених 200–річному ювілею Кобзаря, режисер Сергій Проскурня та Черкаський театр ім. Шевченка зарекомендували себе неабиякими відчайдухами.

На тлі культурного занепаду і нарікань Олександри Коваль на те, що наразі Львівський форум видавців під загрозою зриву, тому що цьогоріч ще складніше знайти фінансування, ніж у попередні роки, «Книжковий арсенал» виглядає просто розкішним бенкетом для книгоманів.

Дитяча книжка ніколи, певно, не перейде в електронний формат. Це добре розуміють видавці, стараючись у вигадливості, наприклад, абеток. На «Книжковому арсеналі» я помітила добрий десяток нових (чи відносно нових) абеток, які доводять: фантазія дорослих, може, й не поступається розгулу дитячої уяви.

Старі помальовані мольберти та етюдники, терпкий болотистий запах олійних фарб та чистого паперу. У суботу в парку Шевченка витав дух творчості. Тут із самого ранку зібралися вихованці художніх шкіл та студій Києва. Вони принесли із собою живу метушню і перетворили на жвавий мурашник площу навколо пам’ятника Тарасу Григоровичу.

Цьогорічний конкурс Каннського кінофоруму вкотре підтвердив свою репутацію найвідомішого антизіркового фестивалю. Рік у рік журі закриває очі на іменитість конкурсантів та політкоректність, аби нагородити фільм, що найбільше зачепив суддівські душі. Цьогорічний конкурс, на думку експертів, судити було складно, адже програма видалась напрочуд сильною.