Рейтинг як ціна дитячої сльози

11.01.2013
Рейтинг як ціна дитячої сльози

Для багатьох юних вокалістів проект «Голос. Діти» може обернутися непередбачуваними проблемами. (з сайту tsn.ua.)

Минулими вихiдними телеканали СТБ та «1+1» показали фінальні випуски талант–шоу «Х–фактору–3» та «Голос. Діти» й отримали прекрасні показники, переконливі для майбутніх перемовин iз потенційними рекламодавцями. Проект СТБ мав рейтинг 7,91% і частку 24,56% за комерційною ­аудиторією каналу 18–54, вибірка «50 тис.+». Тобто у великих містах майже у кожного четвертого з тих, хто дивився телевізор, була ввімкнена кнопка «жіночого» каналу медіа–групи StarLight Media. Фінал талант–шоу «Голос. Діти» на «1+1», цільовою аудиторією якого є також жінки, мав дещо скромніші показники, але вищі за середні за попередній тиждень: рейтинг 5,56%, частку 16,06% за комерційною аудиторією 18–54, вибірка «Вся Україна». Ці цифри свідчать про те, що талант–шоу, як і численні реаліті, активно продовжують дивитися. Виробники телепродукції не жаліють дитячих сліз і «смажених» фактів, щоб утримувати біля екранів глядачів. Натомість «хвилини телеслави» учасникам проектів можуть коштувати втрати не лише душевного спокою, а й роботи. Так одна з учасниць шоу «Міняю жінку», що відразу після проекту стала безробітною, уже не живе у місті, де після показу по телевізору її змонтованого образу їй соромно було заходити у магазини.

Про наживку

Переважно жінки, яким більшою мірою властиво співпереживати і перейматися, готові годинами, з тривалими перервами на ту ж таки остогидлу рекламу, очікувати вердикт телесуддів проектів «Голос. Діти», «Х–фактор», «Танцюють всі» чи розв’язку насправді зрежисованих у реальних декораціях ситуацій енного сезону реаліті «Міняю жінку». Телевізійники намагаються підтримувати глядацький інтерес дозованими дитячими сльозами у кадрі, трагічними випадками з життя героїв та неоднозначними ситуаціями. Телебачення заради рейтингів, які приносять рекламні гроші, використовує дорослих і малих учасників телешоу, як компенсацію даючи кожному кілька тисяч гривень, які незрівнянно мізерні у порівнянні з мільйонними прибутками каналів. А після шоу улюбленці телеглядачів часто лишаються сам на сам із проблемами. Загал дізнається про них нечасто, оскільки телеканали зобов’язують учасників підписувати договори про нерозголошення будь–якої інформації, а за їх порушення погрожують штрафами у розмірі не менше 10 тисяч гривень.

Дитячі сльози і переживання потрібні будь–якому телешоу. Це наживка для тих, хто сидить перед екраном телевізора, особливо для жіночої аудиторії. Наприклад, у третьому сезоні талант–шоу «Х–фактор» протягом кількох ефірів глядача інтригували історією Руслана Коршунова. Під час відбіркових прослуховувань хлопцеві було ще 13 років, а офіційно участь у проекті можна брати з 14. Це перша тема для підтримання інтересу до учасника: так візьмуть у проект чи ні? Для сценаристів і суддів вік юного таланта — запорука інтригуючо–незвичайного розвитку подій. За дорослого, який від хвилювання забув слова, не могла б співати член журі — співачка Ірина Дубцова. І другий шанс дорослому учаснику, якби навіть він пустив сльозу, у такому випадку навряд чи дали б. А так на екрані розіграли цілий міні–спектакль. Після другої, вдалої, спроби Руслана суддя Ігор Кондратюк аплодував, підвівшись, щоб після цього прокоментувати: «Зал стоячи аплодував не за виконання пісні. За те, що ти, малеча, не здався». По–друге, лише персона хлопчика–підлітка дає підстави для розмірковувань вершителів доль співака Сєрьоги та музичного критика Сергія Сосєдова на кшталт «ще голос буде ламатися — не треба хлопця ламати» та «хай спробує».

Україна — не Голландія

Хто бував на зйомках телепроектів, знає, що навіть емоції та переживання глядацького залу «підігріті» командами–інструктажем відповідального, які звучать перед початком зйомок та у перервах: «Плескати гучніше!» та «Під кінець пісні вставати!». І нехай продюсери офіційно запевняють, що судді талант–шоу без будь–яких попередніх заготовок на власний розсуд говорять свої репліки й обирають учасників! Але для чого тоді набирати для роботи над кожним конкретним проектом редакторські групи по 4—8 чоловік?! Вони вибудовують драматургію зйомок кожного епізоду; члени журі знайомляться зі сценаріями, відповідно продумують свій текст. Буває й таке, що окремі судді — хто постійно, хто інколи — перед ефірами просять редакторів «накидати» промови.

На прикладі «Голосу. Діти» можна прослідкувати, що дитячі сльози телевізійники показують дозовано. Коли дівчинка–феєрверк Оля Мішагіна з команди Тіни Кароль розплакалася на зйомках прямого ефіру півфіналу, дізнавшись, що не проходить у завершальний тур, — це залишилося поза екраном. Бо, за сценарієм, ця учасниця мала випромінювати тільки позитив, як під час «боїв», коли вона безпосередньо–оптимістично заспокоювала дівчаток, які з команди «вилетіли» першими. Тому на екрані Оля з’явилася усміхненою — пішли раніше відзняті заставки.

Чим обернеться участь у телепроекті «Голос. Діти» кожного з юних вокалістів, відповісти сьогодні не зможе ніхто. Але, навіть не будучи психологом, коли уважно подивився сюжети «Плюсів», можна сказати, що психологічні проблеми виникли у Ромчика Сасанчина, п’ятикласника із простої сільської родини, що мешкає на Тернопільщині, участь якого у телешоу закінчилася у першому випуску. До хлопчика на «сліпих» прослуховуваннях не повернувся жоден тренер. Але дитина, навіть залишивши сцену, не зрозуміла цього. Потім хлопчину, який на уроки вокалу їздить за 40 км від села, де живе, запросили у ранковий проект каналу; Ромчик виконав пісню на сцені столичного Палацу «Україна» з Олегом Скрипкою. Але, як зізнався сумний Ромчик перед камерою «1+1» у сюжеті, показаному після фінальних змагань учасників проекту, більше виступати на телесцені шоу він не хоче.

Ще після першого випуску «Голосу. Діти» музичний продюсер проекту Костянтин Меладзе з приводу ситуації навколо Ромчика Сасанчина, на підтримку якого активно виступили земляки–тернополяни, казав, що для справжнього таланту — щоб його помітили — вистачить навіть однієї появи на телебаченні. Напевно. І формально канал «1+1» ні в чому не винен, навпаки — він надає сотням, на етапі кастингів навіть тисячам дітей шанс. Уся відповідальність юридично перекладена на батьків чи опікунів неповнолітніх. І так відбувається практично в усіх країнах, де знімають подібні шоу. Але якби Ромчик був учасником проекту в Голландії, де придумали формат The Voice Kids, вийти з депресії йому допомогли б кваліфіковані психологи. У селі на Тернопільщині їх точно немає.

Рік намагалася не з’являтися у людних місцях...

Найбільшого розголосу вже майже два роки тому набула скандальна історія з учасницею реаліті «Міняю жінку» — учителькою однієї зі шкіл райцентру на Західній Україні, яку після виходу програми попросили звільнитися, бо — на думку райвідділу освіти й адміністрації навчального закладу — вела вона себе не належним чином. (Прізвищ і міст не називаємо, щоб знову не збурювати хвилю негативу, яка утворилася навколо нормальної молодої родини, яка виховує двох доньок–школярок).

Телевізійники тоді відійшли від традиції робити обмін між різними регіонами і перевезли мам двох сімей з одного в інший кінець одного невеликого містечка. Що такого «аморального» робила 34–річна мама–вчителька? Двозначність можна вловити не в одному кадрі. У статуті сім’ї вчительки, який обов’язковий у кожній програмі, було написано: «Коли маму все «дістає» — вона може купити квиток і на кілька днів кудись зникнути». Ще молода жінка перед камерою сповідувала принцип: «Жінку мають «лєлєять» (бавити) там, де всі чоловіки у домі, а жінка одна». До чоловіків — працівників майстерні, якою керував тато іншої сім’ї — підприємець — і яких вчителька мала нагодувати обідом, вона зверталася «котик» або «куме, я тебе вже люблю». Ще на всю країну «1+1» показав, як учителька каже: «Налий коньячку, зняти стрес». Звичайно, хтось може подумати, що жінка постійно «розслаблялася» спиртним і заграє до чоловіків.

У тій програмі прозвучало досить багато вульгарних слів з вуст іншої мами, трохи старшої дружини підприємця: «Ох бляха, твою мать, дебіл», — емоційно промовляла вона, вмостившись за кермо не своїх старих «Жигулів». А наприкінці програми у спальні чоловіка мами–невчительки його справжня дружина знайшла штани нібито вчительки... До всього цього ще додалося те, що дирекція школи дозволила провести частину уроку дружині підприємця замість учительки. Працівники каналу «1+1» тоді 3 дні вмовляли директора дати добро на таку авантюру, казали, що на заміну прийде людина з педагогічною освітою. За згоду директор поплатилася адміністративним стягненням. А прізвище молодої вчительки тепер на сайті школи висить у списку «Вчителі–пенсіонери або вибувші».

Узагалі, родина молодої жінки, яку і зараз характеризують на колишньому місці роботи як креативну особу (вона грає на гітарі, пише вірші), вже не живе у тому райцентрі. З початку нинішнього навчального року її діти навчаються в обласному центрі, чоловік ще раніше відправився на заробітки в Росію, де вона деякий час теж працювала. Після виходу програми з її участю у райцентрі, де мешкала, вона намагалася не з’являтися у людних місцях, почувалася ніяково. Зараз на ситуацію вона дивиться по–філософськи. Вважає, що участь у телешоу стала поштовхом вирватися в обласний центр, де перспектив і для неї, і для дітей більше. А про рік, коли вона була без роботи і ховалася від людей, жінка намагається не згадувати...

Мораль цієї історії проста: якщо ви зібралися стати учасником телепроекту чи «засвітити» у телевізорі дитину, зважте міцність нервів та запас сил й обміркуйте можливість змінити місце проживання. І пам’ятайте, що телевізійники, обіцяючи «золоті гори», вижмуть з вас максимум і змонтують усе, як треба для досягнення найвищих рейтингів. А цінується на вітчизняному телебаченні, у першу чергу, на жаль, «жовтизна»: скандальність, стервозність, неоднозначні фрази, сльози і переживання.

КОМЕНТАР

Емоційне невдоволення не є образою

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права:

— Те, що люди беруть участь у телевізійних конкурсах і програють, а потім від цього страждають, — закони не регулюють. Юридичних підстав коментувати добровільну участь кого б то не було у будь–якому телепроекті немає.

Юридична відповідальність в Україні, як і в інших країнах, встановлена за посягання на честь і гідність людини, поширення недостовірної інформації про неї. Якщо людина вважає, що про неї говорять неправду, вона має право подати до суду, який з’ясовуватиме істину. Якщо поширюють зображення людини без її згоди — це теж питання втручання у приватне життя, особливо якщо це не політик, а пересічний громадянин.

Участь у телешоу передбачає попередню згоду людини на те, що її зніматимуть і показуватимуть. Вона приходить на той чи інший канал і розповідає про себе. Казати, що це приватна інформація, якщо людина сама прийшла, складно. Якщо про неї «накопали» щось, чого б вона не бажала поширювати, якщо це не публічна людина, вона може подати судовий позов про правомірне невдоволення до телекомпанії про втручання у її приватне життя. Про такі випадки я не чув. Можливо, їх немає й тому, що телекомпанії убезпечують себе, попередньо підписуючи з учасниками дозволи на поширення будь–якої інформації про них. Люди часто хочуть потрапити у телевізор заради мінімальної слави — і ставлять підпис.

Емоційне невдоволення учасника будь–якого телепроекту не є образою. Закони не можуть регулювати всі без винятку випадки, особливо коли йдеться про свободу слова. Інакше б з телеканалами постійно судилися і хотіли б отримати від них гроші.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>