Ілона Довгань: Просто комфортно влаштуватися — мені нецікаво

01.06.2012
Ілона Довгань: Просто комфортно влаштуватися — мені нецікаво

Ілона Довгань: «Сьогодні треба дуже акуратно й перебірливо дивитися телевізор, щоб не «пічкати» себе «неїстівною їжею». (Юрія САПОЖНІКОВА.)

Ілона Довгань після підписання листа проти цензури на каналі «1+1» у 2010 році «за власним бажанням» звільнилася з великого каналу. Тепер її можна побачити — якщо у вас кабельне чи супутникове телебачення або маєте змогу дивитися інтернет–трансляції — на каналі ТВі.

«Замість новин мені пропонували проект про екстрасенсів»

— Ілоно, відколи працюєте на ТВі, жодного разу не жалкували, що залишили «Плюси»? Великий канал — велика глядацька аудиторія, напевно, більші зар­плати.

— Так, більші бюджети, більші масштаби. Але можливість реалізовуватися на «1+1» останнім часом для мене зводилася до нуля. Тому не жалкую, що звільнилася. На ТВі я можу займатися тим, що мені найближче у журналістиці, — суспільно–політичною тематикою. Зараз я можу робити програми, які, як кажуть, на вістрі подій, говорити те, що вважаю за потрібне.

— Ваше рішення про звільнення з «1+1» чимось подібне до того, коли ви вирішили залишити Комсомольськ, де мали роботу, житло, і поїхали у Київ, де було лише кілька знайомих? Наскільки вам легко відмовлятися від того, що вже є?

— Відмовлятися — складно. Коли їхала з Комсомольська, мала відчуття, що там я уже зробила все, що могла, хотілося далі розвиватися. Тому вирішила спробувати себе в іншому масштабі. Було страшно, втім, знала, що у будь–який момент можу повернутися, якщо щось не складеться.

На «Плюсах» — вибравши стабільність для себе, бонуси, які дає цей канал, — можна було залишитися, незважаючи на те, що тобі не подобається в роботі. Взагалі, «Плюси» були моєю мрією ще з часів, коли я з 1998 року, працюючи на телебаченні у Комсомольську, була власкором «1+1». Це був канал, на який я орієнтувалася, і згодом відчувала себе там як риба у воді, бо мені було комфортно з колегами у колективі. «Плюси» багато чого мені дали: це і новий досвід, і рівень спілкування, і робота в оточенні професіоналів, з якими було класно і цікаво. Там можна було працювати без напруги, бо знала, що відповідати треба лише за себе, а всі інші ділянки — тили — будуть бездоганно прикриті. Тому що на «Плюси» приходили люди, які вже пройшли певний шлях у професії. Але якщо не дають змоги реалізуватися, займатися, чим ти хочеш, — доведеться приймати кардинальне рішення.

— Якби ви не підписали заяву проти цензури у травні 2010 року, ймовірність того, що ви залишилися б на «Плюсах», була б більшою?

— Після того листа журналістів «1+1», до яких потім приєднався ньюзрум каналу СТБ, на нарадах зі своїм керівництвом ми запитували, чи гарантує воно, що підписантів не звільнятимуть iз роботи. Чіткої відповіді не отримали. Але після заяви у мене особисто не було можливості працювати ведучою у новинах. (Звичайно, ніхто не казав, що це тому, що я підписала лист). Натомість пропонували альтернативу — проект про екстрасенсів і ще щось подібне. А далі, як кажуть, «додумайте самі». Звичайно, можна було погодитися, віддавши перевагу плюсам «Плюсів». Це вже індивідуальний вибір кожного. Ти працюєш, бо тобі страшно втрачати роботу, і тому ти на багато речей заплющуєш очі. Або робиш інший вибір.

— На «Плюсах» iз вас почали створювати образ гламурної діви: ви танцювали у проекті «Танцюю для тебе–2», інтернет заполонили ваші фото у стилі Одрі Хепберн iз розповідями про ваше захоплення акторкою. Хто ініціював таку популяризацію вас, ведучої новин?

— Танцювала я один раз — це був сюрприз для подруги, Марічки Падалко, за задумом проекту. Фотосесію у стилі Одрі Хепберн запропонував один із журналів. Я б не називала це створенням гламурного образу. Коли ти працюєш постійно у новинах, говориш про політику, стаєш для глядача аж занадто правильним. Тому інколи можна показати, що ти не тільки серйозний журналіст, а ще й жінка, можеш танцювати чи розказати про своє хобі.

Узагалі, я не люблю «гламур–тужур», мерехтіння мішури. Я не зловживаю такими речами. Не ходжу на світські тусовки заради тусовки. Буваю на заходах, які розвивають мене, наповнюють хорошим внутрішнім ресурсом–енергією, а ще — на тренінгах, лекціях, доброчинних зібраннях.

Про головне і рейтинги

— На трьох каналах — НТН, «1+1», ТВі — у назвах проектів, де ви були чи є ведучою, є слова «про головне». Це збіг? Ви особисто долучаєтеся до попереднього обговорення стосовно назви проекту, в якому працюєте?

— Це дійсно випадковий збіг. Я, звичайно, пропонувала свої варіанти, але в ефір виходить знову чергове «Про головне». Очевидно, це відповідає моєму духові і тому, що я хочу робити. Мені цікаво у журналістиці говорити не про жахи, як це роблять на деяких каналах, щоб відволікати увагу глядача від важливих суспільно–політичних тем; не замилювати очі людям, розповідаючи напівправду. Я не хочу отуплювати телеглядачів, даючи їм лише таблоїд. Мені цікавіше їх піднімати, давати можливість думати. Коли це роблю — одночасно цікаво самій.

— ТВі оновив сітку програм. Що в ефірі каналу зараз найцікавіше вам, які проекти дивитесь?

— Останні два тижні на каналі з’явилося багато публіцистичних програм, у яких не завжди важлива «картинка»: ти можеш щось робити на кухні і просто слухати цікаві думки цікавих експертів. Коли була революція на вітчизняному телебаченні на початку 90–х років, ми дуже багато звідти черпали інформації, але ця гарна традиція майже зійшла нанівець. Тому сьогодні треба дуже акуратно й перебірливо дивитися телевізор, щоб не «пічкати» себе «неїстівною їжею». На ТВі зараз можна дивитися немало розумних програм. Мені подобається, скажімо, проект «Про світ». Його авторка і ведуча Мрідула Гош дуже глибоко й аналітично копає. Це не туристичні нотатки, а обговорення кількома експертами світових суспільних чи політичних процесів. Фахова розумна програма про економіку — «Вільні люди», яку роблять Павло Шеремета і Катя Горчинська. Це і «Гра в слова...», і «Революція на канапі». Миколу Княжицького, звичайно, дивлюся. Бо у нас схожі погляди і телевізійні формати. У випуски «Сьогодні. Про головне» у щоденному режимі, а у «Вечір з Миколою Княжицьким» раз на тиждень запрошуються цікаві особистості, які висловлюють свої думки на злободенні теми. Мені подобаються телепубліцистика, бесіди про громадянське суспільство, те, що розвиває людей.

— Візуальна фішка оновленого ТВі — квартира–студія, яку спроектував Михайло Крупієвський. Наскільки зручно у ній працювати? Чи радилися з колективом, коли вирішили кардинально змінити студійний простір?

— Коли був ремонт у студії, усі працювали «у військових умовах» — у ньюзрумі, там у куточку була облаштована студія. Народ намагався поводитися тихіше, але хтось забувався — і включав принтер, або в когось раптово дзвонив телефон.

Нам, звичайно, попередньо казали, що хочуть переформатувати студію, зробити щось оригінальне, сучасне і непафосне. Ми бачили креслення. Нас запитували, якими ми бачимо свої програми, щоб під кожну замовити зручні меблі. Зараз цікавіше працювати, ніж у звичайній студії, де просто стіл, плазма і все — як завжди на традиційному ТБ. Можливо, інколи трохи незручно за нашим столом, хочеться бачити всіх гостей, тож ми хочемо щось трохи удосконалити. Але в цілому інтер’єр мені подобається: там є кухня, є круглий стіл, є наш «закапелок», диванчики, затишно. Теперішній ТВі, можливо, дещо перегукується з російським інтернет–каналом «Дождь», по контенту дещо схожі на «Ехо Москви».

— Як ви познайомилися з нинішнім співведучим Мустафою Наємом і чому на каналі вирішили, що ви будете вести випуски «Сьогодні. Про головне» разом?

— Разом із Мустафою ми були на якихось спільних заходах з 2004—2005 років. Чітко вирізнила його з–поміж інших на програмі «Епіцентр» Слави Піховшека на «1+1», куди мене, ведучу політичних діалогів на НТН, запрошували ставити запитання гостю програми. Мустафа приходив на проект від газети «Комерсант». Там познайомилися, але більше спілкуватися почали тоді, коли організувався рух «Стоп цензурі!» Потім, коли я пішла з «Плюсів» і відразу організувала разом iз правником Денисом Бугаєм школу молодих лідерів «Покоління 2020», Мустафу запрошувала виступати перед її слухачами, зустрічалися на різних громадських й освітніх заходах.

Разом працювати у проекті «Сьогодні. Про головне» запропонувало керівництво. Але, напевно, це результат нашої попередньої співпраці. Я інколи замінювала Мустафу в його проекті. Коли траплявся форс–мажор і не приходив гість, ми вели програму вдвох. Нам разом було цікаво, по–перше. А по–друге, коли ми вдвох працюємо — вищі рейтинги.

ДОСЬЄ «УМ»

Ілона Довгань, журналіст.

Народилася у м. Комсомольськ Полтавської обл.

Заочно з червоним дипломом закінчила магiстратуру Інституту журналістики КДУ імені Тараса Шевченка.

З 1995 працювала на Комсомольському телебаченні ТРК «ГОК ТВ».

1998—2001 — регіональний кореспондент ТСН, канал «1+1».

2002 р. — стала наймолодшим депутатом Комсомольської міської ради.

2003 р. — працює на Новому каналі, на ТРК «Київ».

2004—2007 рр. — ведуча на каналі НТН.

2007—2010 рр.— канал«1+1», ведуча ТСН.

2010 — співзасновник та ідеолог громадського проекту «Школа для студентів–лідерів «Покоління 2020».

З серпня 2011 року працює ведучою на телеканалі ТВі.

 

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ

Про місію i свiтогляд

n Як і чому зав’язалася співпраця саме з Денисом Бугаєм?

— Коли ще працювала на «Плюсах», мені хотілося більше розумітися на політичних процесах, я хотіла здобувати знання з політології. Тому стала учасницею кількох освітніх проектів, зокрема, училася в Україні у Школі політичних студій, у Страсбурзі, у Московській Школі політичних студій. Рік ми навчалися разом з Денисом. У нас з ним схожі цілі і погляди, бажання розвиватися. Тож спільно вирішили зробити проект у сфері громадянського суспільства для молоді.

n Як вважаєте, журналісти в Україні зараз можуть реально впливати на ситуацію?

— Думаю, можуть. Якщо не ставляться до своєї роботи як винятково до бізнесу і способу заробляння грошей. Коли журналіст відчуває себе представником соціальної професії, розуміє, що оприлюднена ним інформація формує свідомість тих, хто не читає інтернет, — він може впливати на ситуацію.

n Повернувшись у 2001 році після першого стажування за кордоном у США, ви казали, що могли б залишитися в Америці. Чи не виникає зараз бажання жити не в Україні?

— Як кажуть любителі анекдотів: не треба плутати ПМЖ iз туризмом. Коли була дуже юна, за кордоном мене вражало багато речей і тоді хотілося більше залишитися там. Але за своїми внутрішніми відчуттями я — людина, якій важлива якась місія, я маю робити щось, що б допомагало іншим. Просто комфортно десь влаштуватися і пливти за течією — це мені нецікаво. Має бути цікаве наповнене життя з самореалізацією і розвитком.

 

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>