«Хуга» — середина «чорного тритомника»

10.02.2012

Поетична книжка «Хуга» Тараса Федюка, яка не змогла випередити тільки збірку Ліни Костенко «Річка Геракліта» в підномінації «Поезія» рейтингу «Книжка року–2011», пройшла «легалізацію» презентацією в книгарні «Є». «А пам’ятаєш, Тарасе, твій блискучий вірш із першої збірки», — хтось із колег із залу звернувся до поета. «Ніяких блискучих. Оце тому я й відмовився від модератора вечора, бо обов’язково хтось із твоїх товаришів, який знає стільки всього різного про тебе, буде розхвалювати книжку і казати «блискучий», — сказав іронічний Федюк. Тим часом товаришів по цеху набилося в «Є», «как бєженцев в лодку» — прийшли Сергій Жадан, Олексій Зарахович, Дмитро Лазуткін, Олександр Гаврош, вічний модератор брат Капранов, Максим Кідрук, Максим Стріха, нардеп–культуртрегер Олесь Доній.

За словами поета і шевченківського лауреата, «Хуга» (видавництво «Гамазин») — це друга збірка із задуманого «чорного тритомника» («багатотомники сьогодні можуть видавати тільки ті письменники, що побували в депутатах, — Драч, Танюк, Павличко, тож я вирішив подбати про себе сам»). Та, що була, — «Горище», та, що є, — «Хуга», і та, що в майбутньому часі, — «Халва». Дизайнерська концепція обкладинки «Горища» полягала в тому, що горище — значить темно, чорний колір, назва — як світло від ліхтаря, жовтим, «Хуга» — теж чорна обкладинка, тільки біла, крижана назва. Але для доблесної української поліграфії навіть два однаковi чорнi кольо­ри зробити практично нереально, тому говорити про єдність концепції тритомника можна тільки на рівні задуму. Утiм здалеку на полиці вони можуть зливатися:)

Тарас Федюк належить до тих поетів, які не конструюють віршів, а зчитують їх із небесних моніторів. Смисли виливаються із звуків, форма і зміст — природний сплав, слова переливаються з одного рядка в інший, перечіпляючись об дефіси–переноси, поступаються ритму звичними наголосами.

 

Злітає янгол топтати жи–

то тиха тиша а то кажи

сатин в горошок ніс в ластовин–

ні дощ із хмари ні з церкви дзвін.

 

«Хуга» переповнена любов’ю і смертю, на цих двох категоріях тестується лет часу. Ця книжка не «холодить», попри назву, вона просякнута сумом і іронією, теплими південними вітрами (з Одеси) і трохи гіркотою української необлаштованості.

Тарас Федюк каже, почав укладати «Вибране», бо «деякі поети не зробили цього за життя, а по смерті їхні друзі набирають у «Вибране» побільше віршів, а треба — навпаки. От, я і вибираю найкраще». Утiм грубий том «Вибраного» у Бібліотеці шевченківських лауреатів за державний кошт поету–лауреату гарантований у будь–якому випадку:)

До речі, нагадаю, що Тарас Федюк багато років «веде» поетичну серію «Зона Овідія», в якій вийшло понад 50 книжок. Спочатку вони виходили у видавництві «Факт», останні чотири — Олексія Зараховича, Людмили Дядченко, Бориса Щавурського і Мирослава Ягоди — у «Гамазині» братів Капранових. І ще одна «громадська іпостась» Тараса Федюка — головний редактор журналу «Сучасність», який після півторарічного анабіозу знову має ожити. Через два тижні, каже пан Тарас, пілотний номер «Сучасності» буде надіслано передплатникам, які не дочекалися духовної їжі півтора року тому. Поет кинув клич активувати опцію «сам до свого по своє» і передплачувати українську пресу, ходити на українські вистави і концерти, бо без голосування кишенею не виживуть наші культурні заклади й ініціативи, і сам, каже, передплатив на 2012 рік кілька періодичних видань.