Рік без Михасі

День народження Михайлини Коцюбинської — 18 грудня — її друзі, колеги і побратими цьогоріч уперше відзначали без самої Михасі. Вона пішла з життя 7 січня цього року, якраз на Різдво. Вшанувати пам’ять української літературознавиці, активної діячки руху «шістдесятників» до Київського будинку вчителя прийшли її друзі й колеги. Прийшли згадати не лише ту Михайлину Коцюбинську, яка привнесла потужний струмінь в українське культурне життя, до якого залучала й усiх оточуючих, а й вшанувати людину великої гідності і шляхетності, високий моральний приклад. Незабаром її колеги по Інституту літератури, друзі і побратими упорядкують свої спомини і видадуть книгу про цю непересічну особистість.

У листах Василя Стуса з Магадану, уривки з яких зачитував на вечорі пам’яті дисидент Василь Овсієнко, поет називав Коцюбинську Михасею, вітав із днями народження, надсилав оригінальні новорічні привіти, поклони до спільних знайомих. Але багато листів зникало. «Не хочу писати для гебістів, — писав подрузі Василь Стус, — всі мої листи за кордон пропали, чимало внутрішніх так само. Я слав телеграму до Андропова, що його хлопці крадуть листи і на голову лізуть. У лікарню до мене прибув гебіст районний і сказав, що це «клєвєта», за яку я відповідатиму. Дав інструкцію лікарям, як зі мною поводитись».

«Кожна нація і спільнота має своїх негідників і своїх високих, — додає Ольга Кочерга, близька подруга Михайлини Хомівни. — І Україна не є винятком. Але її специфіка в тому, що українських негідників плекали і заохочували, а високих нищили. Нищили навіть слово, з тим високим пов’язане. У нас із природничої термінології викинули слово «шляхетність». Я перевіряла за словниками, серед його значень немає «шляхетного металу» і «шляхетного каменя», тобто матеріалу, речовини, середовища, здатного зберігати свої властивості попри зовнішні впливи. Тлумачення слова «шляхетність» в українських словниках пов’язане із дворянством, вишуканістю, елегантністю. І жодного еквівалента слова «честь» і «мораль». Лише завдяки людям, які, не маючи «зерна неправди за собою», стояли прямо, це слово увійшло до української літератури».

«Із великими класиками української літератури — Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським — більшовики мали дуже великий клопіт, — зауважує Євген Сверстюк. — Особливо з Лесею, бо її мати — відверта націоналістка, сестри — або заарештовані, або за кордоном. Менший клопіт був із Франком. Після визволення його дітей і онуків записали в партію, а самого Каменяра оголосили тим, хто започаткував робітничу тематику в українській літературі. І зовсім інша ситуація була з Михайлом Коцюбинським. У підручниках української літератури йому закидали, що свої твори він писав тільки завдяки знайомству з Максимом Горьким, а повість «Фата моргана» створив лише завдяки тому, що прочитав у газеті геніальну статтю Леніна про селянське питання... В 1961 році я зустрівся з Михайлиною. Після першої зустрічі кажу їй: «Соромно бути Михайлиною Коцюбинською і бути членом компартії». Це її приголомшило: як, у партії є стільки порядних людей! Ви розумієте, кажу їй, це не є моральний аргумент».

На початку 60–х Михайлина Хомівна ввійшла до товариства, яке пізніше стали називати «шістдесятниками». Втім, як згадують сучасники, із великим скрипом позбувалася радянських стереотипiв. В Інституті літератури вона здружилася з Іваном Світличним, Василем Стусом. Добірне товариство завело Михайлину Коцюбинську на ту дорогу, якою вона йшла — стійко і з величезною мужністю.

На вечері згадували особливі риси вдачі Михайлини Хомівни. Її гумор, працелюбність, внутрішню свободу, яка забезпечувала їй «прямоходіння». «Її прямостояння і прямоходіння притягувало до нас, у відділ рукописів, силу–силенну народу, — згадує її колега Лариса Мірошниченко. — До неї часто зверталися за рецензіями до наукових робіт. Не відмовляла, читала швидко і визбирувала дивовижні, лише для неї зрозумілі фрагменти, які людина писала у натхненному стані. Ці фрагменти Михайлина Хомівна звала шедеврами. Вона вказувала на них авторові, він здивовано кліпав очима і зізнавався, що йому і самому цей уривок подобається найбільше. Оце минув рік, як Михасі нема, але смутку немає. Є якась незбагненна присутність її духу...»

Анна ЩЕПА