Слідами Анни Ярославни

20.10.2010
Слідами Анни Ярославни

Так виглядає оригінал Старокиївського Реймського Євангелія. (Фото надане видавництвом «МС».)

Сьогодні в Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська» презентують видання знаменитої київської пам’ятки першої половини XI століття — Реймського Євангелія — українською, англійською та французькою мовами. Це найдавніша вітчизняна книга, що походить iз бібліотеки Ярослава Мудрого, заснованої 1037 року при Софії Київській. Старокиївське Реймське Євангеліє потрапило до Франції з донькою Ярослава Мудрого Анною. Вважають, що, виходячи заміж за короля Генріха І, Анна Ярославна під час шлюбної церемонії дала на ньому королівську присягу. До сьогодні унікальний рукопис вважали загубленим у регіональній французькій колекції — його зберігали в міській бібліотеці Реймса — давнього коронаційного міста французьких королів.

«Про молитовник Анни я знав давно. Але пригадав про нього, коли прочитав книжку про Анну Ярославну, — розповів «УМ» ініціатор і натхненник видання, голова Фундації енциклопедії України Олег Іванусів. — Почав шукати інформацію про нього, знайшов його у Франції під назвою «Реймське Євангеліє». Дізнався, що Євангеліє знаходиться в Реймській бібліотеці». За словами пана Олега, він попросив відомого французького фотографа з українським корінням Юрія Білака поїхати в цю бібліотеку i перефотографувати всі 32 сторінки реліквії. Це все, що залишилось від книги, яка, за словами експертів, «мусила пережити певні катаклізми».

«Юрій Білак передав цифрову інформацію в Україну та попросив у Франції дозвіл на друк», — каже Олег Іванусів. Наш співрозмовник запевнив, що Рейм­ська бібліотека унікальну українську пам’ятку не ховала — в 1975 році Євангеліє навіть привезли на виставку в Москву. Тоді московська дослідниця Лідія Жуковська стала першим фахівцем–філологом, який мав можливість вивчити реймські аркуші в оригіналі, однак оприлюднений конкретний науковий результат виявився надто скромним.

Для української ж науки Старокиївське Реймське Євангелiє досі існує винятково через короткі згадки на сторінках оглядових видань та популярної літератури. «Реймське Євангелiє так і не посіло належне йому місце серед українських культурних надбань, фактично надалі залишається маловідомим, — каже історик Володимир Александрович. — Хоча його ніби й не випадало б визнавати забутим... Реймський фрагмент — не лише найдавніший київський оригінальний рукопис, а й має бути визнаний ще й найстарішою Богослужбовою книгою Київської Церкви».

Науковці переконують, що реліквія — ціле поле для вивчення. Хоча б згадати про те, що реймські аркуші старокиївського рукопису є просто унікальним джерелом для історії української мови. «Кириличні зошити Реймського Євангелія є найбільш ранньою пам’яткою київської книжності й водночас одним iз найдавніших автентичних зразків української мови. Під цим оглядом його випереджають хіба що поодинокі найстаріші написи, виявлені на стінах Софійського собору, — каже Володимир Александрович. — Скромний фрагмент старокиївського рукопису стає в один ряд iз такими загальновизнаними, найвизначнішими здобутками етапу утвердження київського християнства, як Софійський собор та перший оригінальний зразок місцевої літератури — «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона».

Попри бурхливу долю, реліквія все ж повернулася на Батьківщину у вигляді повноцінного видання трьома мовами. «Плануємо видати тисячу книжок. Це не комерційний проект, тому про продаж поки не думаємо», — зазначив у коментарі «УМ» директор видавництва «МС» Зіновій Матчак. «Весь цей проект дуже дорогий, але це є наша інвестиція в Україну і в українство», — додав Олег Іванусів. До слова, електронний зміст книги можна переглянути на сайті видавництва msvitu.com у рубрицi «книги».

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>