Чудо–юдо риба–кит і всі–всі–всі

14.10.2010
Чудо–юдо риба–кит і всі–всі–всі

Кадр із фільму «Океани». (Фото із сайту arthousetraffic.com.)

Забудьте, що ви бачили в програмі «У світі тварин», — «Океани» французьких режисерів Жака Перрена і Жака Клюзо пропонують набагато ширший погляд на світ братів наших менших. Ніяких зайвих слів, коментарів чи подробиць, автор втручається в канву фільму тільки щоб пояснити появу того чи іншого сюжету, а основний орган сприйняття — це ваші очі. Ніколи ще людина не була так близько до мешканців глибин: з дослідницькою точністю камера спостерігає, як морська зірка ковзає по камінню за допомогою присосок, краб боком пересувається по піщаному дну, морські котики ліниво ніжаться на березі й заглядають вам в очі з дитячою відвертістю, восьминіг ширяє у водних глибинах, розвіваючи за собою розкішний червоний шлейф мантії, а морж притискає своє дитинча точнісінько, як людина. І це все супроводжується точною передачею природних шумів — дихання, криків, водного плюскоту. «Для відтворення цього спеціально конструювалися технічні засоби, яких раніше не існувало», — під час відеоконференції у Києві напередодні виходу фільму на широкі екрани режисери розповідають, що на зйомки, включно з підготовчим періодом, пішло сім років, сам же процес фільмування зайняв чотири з половиною роки, а у знімальній команді працювало близько 400 осіб. Щоб зрозуміти, наскільки трудомісткою була робота, вони наводять один факт: за чотири роки зйомок оператор лише раз зміг зняти загальновідомий факт харчування китів молюсками.

Жак Перрен, відомий французький актор, — автор фільмів «Мікрокосмос» (про життя комах) і «Птахи» (оригінальна назва — Winged Migration). Після третього фільму природознавчого циклу він усе ще стверджує, що є просто аматором, який акумулює знання спеціалістів i передає на екран свої емоції від побаченого у світі тварин. Крім суто дослідницького ентузіазму, Перрен, а в даному випадку і його молодший колега Клюзо переслідують просвітницьку місію — розказати, наскільки фатальним для тварин виявилося тотальне втручання людини у їхній світ. Для цього вони зняли морського котика, який занепокоєно метушиться у забруднених водах серед пластикових качечок, пляшок і металевого візка із супермаркету; сім’ю моржів, що з криками тікає з–під носа криголама; акулу (цього страшного у нашому розумінні хижака), яка конає у муках після того, як їй відрізали хвоста й плавники для приготування делікатесів. До слова, лише в цьому фрагменті автори скористалися можливостями анімації, оскільки жодна риболовецька команда не погодилася співпрацювати зі знімальною групою. Чесно кажучи, після цього кадру у мене виникло питання — а чи варто брати на цей фільм дітей? (прекрасний підводний світ виявляється набагато жорстокішим за те, що вони звикли бачити у «Русалоньці»). Проте це питання кожен із батьків має вирішити сам. Сам Жак Перрен, оповідаючи історію океанів онуку, стверджує: «Розмаїта кількість природних видів потребує нашої уваги й захисту. Ми хочемо пробудити почуття відповідальності». Певною мірою французам це вдалося: знятий у 2009 році документальний фільм уже переглянуло 12 мільйонів глядачів. На часі — вихід DVD–версії і телеверсії з чотирьох серій, по годині кожна.