«Рогата» ферма

12.08.2010
«Рогата» ферма

Донька Бернара та Марії Елiз теж любить тварин. (Фото з архіву родини Віллемів.)

У мальовничих селах на околицях Судової Вишні, що на Львівщині, подружжя Віллемів добре знають: «Якщо вам до козячої ферми, то вам туди». Українка Марія та франкофонний бельгієць Бернар Віллем є справжніми українськими фермерами. Одними з небагатьох, хто не представляє прихований капітал. Це подружжя любить тварин і вміє з ними поратись «за останнім словом науки». На відміну від українських тваринників, вони елегантно вбрані. Такі собі європейці у безкраїх українських чорноземах...

 

Наші прерії бельгійськими очима

— Я походжу з місцевості, де селяни мали пару голів худоби і трішки землі, — розповідає «УМ» Бернар. — Вони змушені всьому давати раду самі — навіть без газу. У нас топили вугіллям. У вас же тут — справжня Аргентина! Вода, земля, ліс, люди.

В Україну Віллем приїхав у буремних 90–х, вірячи, що всі перешкоди йому вдасться подолати завдяки непоганим знанням сучасного європейського тваринництва.

Працював представником різних компаній в Україні, впроваджуючи перспективні проекти, зокрема, гусячу печінку «фуа–гра». Крім цього недешевого продукту для гурманів, Бернар організував великий проект з крільництва на Черкащині — починаючи від генетики і закінчуючи обладнанням для кролячої ферми.

— Мої колишні партнери в Україні зараз відмовилися працювати навідріз. А я собі сказав — лишаюсь, я маю довести, що можу вистояти. І лишився, — без нотки іронії каже Бернар.

Найбільше ж бельгійський ентузіаст прагнув зайнятися відгодівлею великої рогатої худоби й овець.

— Мені ніхто в Україні не вірив, коли я намагався пояснити, що можна правильно і добре вести подібний бізнес. Я казав, що вирощення яловичини і баранини в Україні для внутрішнього ринку і на експорт може бути дуже прибутковим. Сюди імпортують баранину з Нової Зеландії, а яловичину — переважно з Аргентини. Це ж нонсенс!

Бернар зробив суто бізнесові прикидки і отримав дуже резонансні висновки.

— Дефіцит справжнього коров’ячого молока, баранини та яловичини в Україні є нонсенсом! Коли я побачив, як купують новозеландську баранину по 179 гривень у ваших супермаркетах, я, повірте, був вражений.

Проект «кози»

«Приземлившись» в околицях Судової Вишні, подружжя Віллемів купило в сусідів–селян телят і почало відгодовувати. Зараз їх уже — 26. Взимку їх підгодовують, влітку ж вони пасуться самі, а контролює їх — електропастух. Результати вразили всіх, у першу чергу, самих селян: звичайні «бідові» людські телята неабияк «вимахали»!

— А весь секрет у тому, що їх ніхто не ганяє туди–сюди до стайні і не знущається, — ділиться секретом дружина бельгійського першопрохідця Марія. — І ночують вони аж до зими, як у Бельгії, — на пасовищі. У це ніхто не вірив.

Місцеві були певні: електропастух не допоможе, бо телята повтікають або їх покрадуть. Найбільше ж шокувало Віллемів при знайомстві з українськими реаліями старе, ще колгоспне, ставлення до тварин — матюкатися, плювати, кидати недопалки.

Щоправда, до масштабного «телячого» проекту ще далеко — поголів’я має бути щонайменше у тисячу голів.

Тож тим часом Бернар і Марія взялися за реалізацію проекту «кози». Спочатку довелося долати безліч перешкод — не було навіть можливості завезти чистопорідних кіз із Франції — на це була ветеринарна заборона з боку України. Та Бернар настільки захопився ідеєю, що почав збирати звичайних кіз.

— На вихідні виїжджали за межі міста і шукали, де яка коза пасеться, зупинялися, шукали бабусю–власницю, брали контактний телефон. Оголошення клеїли на магазинах. І так назбирали стадо кіз у 200 голів, — розповідають україно–бельгійські фермери.

Потім у супермаркеті Бернар побачив козячий сир по 185 гривень за кілограм i вирішив попрацювати на продукування сиру.

— Бернар любить спагеті з соусом болонєз і сиром, — сміється Марія. — А добрий сир, не повірите, в Україні купити важко. Наприклад, у 2002 році пармезан мало де завозили. Ми домовилися з однією бабусею, щоб вона привозила нам 14 літрів молока, і ми самотужки з нього робили для себе сир. Італійський товариш Бернара підказав, що і як ліпше робити, тож сир у нас виходив цілком пристойним.

Зараз на фермі родини Віллемів аж 600 кіз — веселих і доглянутих.

Сцилли і Харибди української ветеринарії

Найбільші проблеми у фермерів були з отриманням документів на реалізацію сиру. Ще торік в Україні не було державного стандарту на сировину «молоко козине». На початку 2009 року Віллеми розіслали низку листів до Міністерства аграрної політики. Якщо з ГОСТами коров’ячого молока все було гаразд, то з козиним молоком була халепа — радянського ГОСТу не лишили, а українського не ввели. ГОСТ на козине молоко був розроблений лише у січні 2010 року, а введений — аж у квітні.

— Ми не журились з цього, — кажуть Бернар та Марія. — Продавали сир приватникам.

Зараз усі без перебільшення престижні ресторації Львова масово скуповують козиний сир «від бельгійців».

— Ми щоденно можемо продавати 300 літрів козиного молока, але тільки на базарі. Бо український закон дозволяє продавати його винятково там, — каже Бернар. — Отже, берете бабусю, вдягаєте її в білий халат, даєте їй черпак і вона розливає молоко в тару. І це санітарна служба дозволяє. Натомість продавати це ж молоко у магазині — заборонено. Бо на магазин вже треба мати молочну лінію.

Але про яку лінію з розливу молока може йтися, коли мова про дрібних фермерів, у котрих лише по парі десятків корів? Бо ж лінія розрахована на тонни продукції, якої просто нема.

— Чомусь у Франції чи Бельгії закон дозволяє продаж молока дрібних фермерів. А в Україні — ні, — дивується Бернар, розповідаючи про бачення можливості підняти українське сільське господарство з колін. — Я фермер, маю кіз і хочу виробляти сир. Є безліч людей, котрі його хочуть купувати. Тож має приїхати представник санстанції, взяти кілька шматочків сиру, зробити аналіз і видати дозвіл на продаж. У разі сумнівів може приїхати державний контроль і зробити комплексну перевірку. Але відповідальність за виробництво лежить насамперед на виробникові. В мене таке враження, що ваші чиновники усвідомлюють усі проблеми, але визнавати їх чомусь не хочуть. Бо якщо вони їх визнають, то безробітними виявляться 80% ветеринарів.

Річ у тім, що за нинішньої бюрократії фермери навіть не можуть забивати власну худобу, бо для цього потрібні специфічні дозволи. Та й торгувати власною продукцією можуть тільки на базарі. Натомість до мереж магазинів чи супермаркетів дрібного українського виробника не допускають, бо... їх контролюють ті самі ветеринарні служби. Супермаркети купують продукцію лише в тих людей, котрі можуть надати всю необхідну документацію та сертифікати, — тобто у великих підприємств.

— Наші сир та молоко ми аналізуємо кожні десять днів. І, на відміну від багатьох власників українських молочних заводів, ми п’ємо наше молоко і його п’є наша дитина, — каже Марія. — Ми стикались з працівниками українських молочних заводів, котрі не вживають своєї продукції включно з йогуртами, бо ж вони знають, як вони робляться.

Українське законодавство змушує ходити Віллемів, котрі вміють і хочуть працювати, по колу. Вони не можуть затвердити проект заводу, а санстанція не може затвердити гігієнічний висновок на продукцію, бо в них нема проекту.

— Це ж парадокс — Україна ліпше завозитиме з–за кордону овочі та м’ясо, ніж допоможе його виростити власним виробникам, розвиваючи дрібне фермерське господарство, — дивується фермер. — Хіба нормально, коли в українському супермаркеті продають імпортне козине молоко від польського виробника за ціною 24 гривні за півлітра, коли український виробник заблокований?

Коли й президенти безсилі

Українських чиновників Віллеми не бояться і про допомогу не просять — головне, аби не заважали. Ще під час проектування козячої ферми два роки тому всі відповідні інстанції знали про ентузіастів, натомість жодне питання не вирішувалося і нікому до них діла не було.

Перший парадокс стався за часів президентства Віктора Ющенка, котрий виявив бажання зустрітися з ними. Очільником Львівщини тоді був Микола Кміть.

— Раптом усі місцеві начальники починають до нас дзвонити і розпоряджатися, що, мовляв, пришлють до нас журналістів, — розповідає Марія. — А ви хто такі, — перепитую я, — щоби розпоряджатися у нас на фермі? — Та ж вам начальник дзвонить! — Ми вас не впустимо, — відповідаю я. І аж потім з’ясовується, що це виявляється голова адміністрації Кміть дав наказ взнати, хто ми такі і що робимо.

Тож інформацію про Віллемів було зібрано за один день, і вже наступного дня їх викликали до «губернатора» Кметя; в нього на столі були фото ферми з відповідними документами. Фермерів попросили підготувати сир для дегустації — той сир, який, згідно з паперами, не виготовляють.

— Коли до нас мав приїхати Президент Ющенко, то зібрали всіх місцевих чиновників, — згадує Марія.— Щоб затвердити проект заводика, мають бути підписи всіх установ: від пожежників і до санстанції.

Президент Ющенко скуштував сир. Сподобалося. Підлабузники чиновники при особі Віктора Андрійовича обіцяли «за два тижні все зробити». Було навіть озвучено, що районна адміністрація допоможе зібрати й чітко виписати всі необхідні параметри. Коли ж про візит Президента було «призабуто», ошелешені фермери почули у відповідь, що «за вами бігати ніхто не буде, що хочете — те й робіть».

Зрештою, це й не дивує. Бо природа української влади на місцях незмінна, незалежно від того, хто Президент — Ющенко чи Янукович. У червні цього року, вже за нового Президента, була виставка агропромислової продукції у Києві, на якiй кожна область представила стенд iз власними «дарами» — від Львівщини були ковбаси, горілка й пиво. Був там і бельгійський сир iз Судової Вишні. Сир також сподобався.

— Присутні київські високопосадовці питали, «хто такі і чим помогти». Й нічого, як загуло, — ділиться Марія, — знаєте, що найбільш образливо — ми ж нікого не просили і за язика не тягнули. Всі куштували наш сир, всі дякували, але досі ми не можемо працювати за нормальною європейською практикою — зранку приїхала машина, її завантажили, і вони розвезла продукцію по крамницях...

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>