Віталій Сидоренко: Нас можна вважати неофіційними чемпіонами Європи

30.07.2010
Віталій Сидоренко: Нас можна вважати неофіційними чемпіонами Європи

От якби й у великому футболі так! У яких лише різновидах цієї гри українці не досягали успіху: чоловіча футзальна збірна не випадає з когорти найсильніших команд світу і має в активі «срібло» чемпіонату Європи; нападницю жіночої міні–футбольної збірної нещодавно визнали найкращою на планеті, «пляжники» теж піднялися на значну висоту: як уже повідомляла «УМ», національна команда з пляжного футболу нещодавно виграла європейський відбір до чемпіонату світу 2011 року в італійському Бібіоне, подолавши найсильніших представників Старого світу. Відтак Україну можна вважати неофіційним чемпіоном Європи, адже окремої першості серед команд Старого світу ще не проводять.

Важливу роль в тій перемозі відіграв 28–річний голкіпер українців Віталій Сидоренко, капітан команди: він хоч і пропустив через травму півфінальний та фінальний поєдинки, але саме його впевнена гра дозволила нашим хлопцям перемогти серйозних суперників у попередніх матчах. Після повернення збірної до Києва воротар тріумфаторів розповів «УМ» про свої враження від турніру в Італії та його наслідки і стан пляжного футболу в Україні загалом.

 

«За перемогу в Італії ми отримали звання майстрів спорту міжнародного класу»

— Віталію, ви вже майже два тижні як повернулися з командою з Італії, де створили справжню сенсацію. Досі відпочиваєте чи вже повернулися до тренувань?

— У «пляжників» літо — не пора для відпочинку. Зараз, для прикладу, триває першість Києва з пляжного футболу, де змагаються вісім команд, тут виступає багато наших збірників. Скоро знову підуть змагання в українській прем’єр–лізі — 6–8 серпня черговий тур прийматиме Іллічівськ. А стосовно відпочинку, то можна сказати, що ми в Італії намагалися поєднати приємне з корисним: там було й Адріатичне море, й відповідні умови для відновлення після напружених матчів. Тож будемо вважати, що на морях я вже побував (сміється).

— У чвертьфінальному поєдинку проти Румунії ви отримали ушкодження, через що пропустили два останні поєдинки. Зараз уже почуваєтесь краще?

— Дискомфорт досі відчуваю, хоча травма виявилась не найважчою. Уже цього тижня планую приступити до тренувань, адже дуже скучив за футболом.

— Важко було спостерігати за двома вирішальними матчами на турнірі з трибун, коли колеги по команді змагаються на полі?

— Перебувати поруч із хлопцями й не мати як допомогти їм — це ще важче, ніж безпосередньо брати участь у грі. Краще я вже буду щось вирішувати в матчі, ніж лишатимусь відстороненим глядачем.

— Одразу по прильоту до України команду навіть повезли на зустріч із міністром спорту Сафіулліним. Як чиновники відзначили вашу перемогу?

— Було приємно, що команду тепло зустріли в аеропорту, а потім одразу ж привітав міністр. Cтосовно відзнак, то всім гравцям збірної присвоїли звання майстрів спорту міжнародного класу. Тепер сподіваємось, що вирішаться питання з підготовкою до фіналу чемпіонату світу, який пройде через рік у тій же Італії, і ми зможемо спокійно зосередитись на тренуваннях. Щоправда, потрібно дочекатися конкретних дат проведення турніру, щоб можна було скласти графік підготовки.

«Скоро наших легіонерів має запросити італійська серія А»

— Вашу команду зараз називають неофіційним чемпіоном Європи, адже хоча це був лише кваліфікаційний відбір до чемпіонату світу, але перемагали ви визнаних лідерів у своєму виді. Погоджуєтесь із таким визначенням?

— У Європі є три великі турніри із пляжного футболу. По–перше, вже згаданий кваліфікаційний відбір, по–друге, існує Євроліга, яку можна розглядати як комерційний турнір, і ще є розіграш Кубка, де змагаються вісім кращих збірних за підсумками року. Кваліфікація «на світ» — єдиний із турнірів, що проводиться під егідою ФІФА, тому я назвав би його найважливішою подією року для всіх команд. Зрозуміло, що пріоритетним завданням для двох десятків збірних, які тут змагаються, є потрапляння на чемпіонат світу. Але я не казав би, що тим же португальцям чи іспанцям достатньо було пробитися до першої четвірки, яка їде «на світ». Гранди завжди прагнуть тільки перемоги.

— Перед поїздкою на кваліфікаційний турнір тренер Сергій Кучеренко запросив до команди чимало молодих виконавців, через що його спочатку критикували. Чи можна тепер після такого успіху, сказати, що Кучеренко створив найсильнішу збірну за всі роки її існування?

— У команді справді відбулася зміна поколінь. З певних причин до Італії не поїхали лідери збірної попередніх років — Юрій Варениця, Олександр Пилипенко та інші. А стосовно молоді, то вона такою є хіба за віком, а насправді всі хлопці є лідерами своїх команд, грають у пляжний футбол на високому рівні по кілька років. Тому коли тренер вирішував повезти на змагання саме такий склад, він знав, що робив.

А стосовно того, краща чи гірша ця команда за попередні, то з висновками поспішати не слід. Хлопці, які захищали кольори збірної раніше, уже змагалися і на чемпіонаті світу, і вигравали чимало європейських трофеїв. Тож давайте дочекаємось першості світу 2011 року і там покажемо, чого ми насправді варті.

Хоча, вважаю, наша перемога в Бібіоне аж ніяк не є випадковістю — це закономірність.

— Якщо збірна є неофіційним чемпіоном Європи, то яке місце в Старому світі за силою посідає чемпіонат України?

— Найсерйознішим національним турніром у Європі є італійська серія А, де змагається близько 20 команд. Там зібрані практично найсильніші гравці як із нашого континенту, так і з Бразилії. Зараз там з’явилися й росіяни. Думаю, скоро й українці спробують свої сили в італійській першості. Є ще сильний російський чемпіонат, швейцарський — їх не так багато насправді. А наша першість входить до трійки найсильніших у Європі, як на мене.

— Але наші гравці за кордоном у клубних командах ще не виступають?

— У тій же Італії є одна перепона — команда, за місцевими правилами, може використовувати лише двох легіонерів. Швейцарці, іспанці чи поляки, чиї країни є членами Євросоюзу, під ліміт не потрапляють, й італійцям простіше шукати підсилення серед них чи серед бразильців. Наша збірна не має якихось окремих зіркових виконавців, адже ми сильні за рахунок командних дій. Хоча й у нас із десяти гравців восьмеро можуть бити в падінні через себе із будь–яких положень.

Якщо продовжувати тему закордонного досвіду, то українці неодноразово виступали в російському чемпіонаті. Я теж там пограв.

«У «пляжників» працюють зовсім інші групи м’язів»

— Віталію, а як узагалі стають пляжними футболістами? Із бразильцями все зрозуміло — там вони змалечку «товчуться» із м’ячем на пляжах. А в нас?

— Усі «пляжники» спочатку тренуються у звичайних футбольних ДЮСШ. Коли вже приходить час випуску, кожен шукає власний шлях: хтось намагається закріпитися в першій чи другій лізі, хтось обирає футзал... Я п’ять років провів в «Оболоні», пам’ятаю і першу, і другу ліги. Потім були два роки в запорізькому «Металурзі», грав у «Борисфені», коли за нього виступали Сергій Коновалов, Юрій Максимов, Микола Волосянко, Юрій Вірт. А в 2005 році збірна з пляжного футболу, про існування якого я навіть не підозрював, уперше їхала на чемпіонат світу до Ріо–де–Жанейро, і в них не було одного воротаря. Мені запропонували спробувати себе на піску. В мене був закордонний паспорт, тож прямим ходом поїхав на той турнір. А потім уже загорівся цим спортом, його атмосферою, і вже п’ять років займаюся суто пляжним футболом.

— Деякі клуби використовують гру на піску для покращення функціональної готовності гравців. Виходить, «пляжники» мають бути сильнішими за представників великого футболу?

— На піску, порівняно з іншими ігровими покриттями, працюють зовсім інші групи м’язів. Оскільки пісок дуже м’який, нога несе неабияке навантаження при бігу, всі м’язи працюють — для непідготовлених гравців це може бути складно. На траві можна відбігати й усі 90 хвилин, тоді як у нас після кожних трьох–чотирьох хвилин гравця замінюють, аби той міг відпочити.

Новачок може один чи два рази пробігтися через майданчик — і можна брати візок і транспортувати його за межі поля (сміється). У нас же з досвідом виробляється навик. Ми знаємо, як потрібно бігти, щоб надто не втомлюватись. Але й без відповідної фізичної підготовки теж не обійтися.

— У пляжному футболі грають босими. Який м’яч у вашому виді, аби не травмувати ноги під час ударів, — звичайний чи з якимись особливостями?

— М’яч, звичайно, дещо легший. Спочатку може здатися, що босою ногою незручно чи неприємно бити по ньому, але з часом, коли звикаєш, навіть приємніше так грати.

Коли ти за спекотної погоди взутий у бутси, ноги дуже пітніють, є дискомфорт. А тут — жодних таких проблем, нормально контролюєш снаряд. У нас хлопці починають навіть бити з носка, і нічого — все залежить від досвіду.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Віталій Сидоренко

Народився 22 грудня 1981 р. у Києві.

Майстер спорту міжнародного класу (пляжний футбол). Грає на позиції голкіпера.

Футболом почав займатися з шести років у школі ФК «Оболонь». Виступав за команди «Оболонь» (Київ), «Металург» (Запоріжжя), «Борисфен» (Бориспіль).

Воротар і капітан збірної України з пляжного футболу та клубу «Севастополь».

Учасник чемпіонату світу з пляжного футболу 2005 р., переможець кваліфікаційного відбору до чемпіонату світу 2011 р.

Закінчив Київський національний університет фізичного виховання і спорту (факультет менеджменту).

Перші тренери — Георгій Наврозіді, Михайло Лабузов.

Зріст — 179 см, вага — 74 кг.

Одружений, виховує сина.