Арт–розвідник із Мексики

На найбільший світовий ярмарок модерного й сучасного мистецтва «Арт–Базель», який на днях відкрився у Швейцарії, з’їжджаються звідусіль не стільки купити шедевр за декілька мільйонів доларів, як завести контакти і налагодити відносини для майбутніх спільних проектів. Саме з цієї метою на ярмарок навідалася директор «Мистецького Арсеналу» Наталя Заболотна. Відомо, що найвеличніший виставковий простір України, яким вона керує із травня, до осені закривається на ремонт. Для відвідувачів ворота «Арсеналу» відчинять 9—14 листопада під час міжнародного ярмарку «Арт–Київ Contemporary 2010». Нова директорка хоче якомога престижніше показати відремонтований «Арсенал», тому готується до «Арт–Києва» не в київських галереях, а на швейцарському «Арт–Базелі». Коли її познайомили з латиноамериканським куратором Віктором Замудіо–Тейлором, Заболотна навіть не здогадувалася, що має справу з дуже відомою і впливовою на арт–ринку людиною.

Він формує і популяризує одну з найбагатших колекцій сучасного мистецтва в світі. Замідуо–Тейлор визначає, якою індіанська культура стане через п’ять поколінь, про кого з сучасних мексиканських художників говоритиме вся Америка та Європа і чи потрібна сексуальність латиноамериканському арту. Відразу з «Арт–Базеля» на два дні Замідуо–Тейлор прилетів до Києва, щоб оглянути «Мистецький Арсенал». Поміж численними зустрічами і відвідинами музеїв він зустрівся з «УМ», аби розповісти, що привезе на «Арт–Київ» із колекції «Хумекс» (Jumex), про свій документальний фільм про Фріду Кало та як поєднати Лавру і Центр сучасного мистецтва. Починаємо з представлення куратора.

«Готуємо Центр сучасного мистецтва, який збудує Девід Чіпперфілд»

— Я — мексиканський американець, вчився у США. Мистецтво і ставлення суспільства до культури цікавили мене з дитинства. Я міг би бути професором університету, міг би співпрацювати з американським чи мексиканським урядом, але причина, чому я вибрав професію куратора сучасного мистецтва, дуже проста. Моя діяльність тісно пов’язана з митцями, я маю справу з різноманітною публікою: молоддю, студентами, старшим поколінням. Сьогодні культура охоплює широкі пласти: вона говорить про нашу ідентифікацію, куди ми хочемо піти. Якщо 100 років тому мистецтво було підпільною діяльністю, вимагало спеціальної освіти, то сучасне мистецтво максимально прийнятне для всіх. Крім того, я вважаю, що у світовій культурі латиноамериканське мистецтво найбільш динамічне. Тому я працюю куратором колекції сучасного латиноамериканського мистецтва, власником якої є Еухеніо Лопес Алонсо, та живу в божевільній країні Мексиці.

— У чому полягає ваша робота?

— Моя діяльність схожа на дзеркало. У Європі я популяризую латиноамериканських художників, а в Мексиці — європейських. Організовую виставки в Чилі, Уругваї, Бразилії, Аргентині, твори для яких позичаю в приватних і публічних колекціях, продюсую каталоги, читаю лекції. Я не займаюся бізнесом у мистецтві, я є радником власника колекції «Хумекс».

— Чим колекція «Хумекс» така особлива?

— У наших фондах зберігається понад 2200 робіт. Тут переважає сучасне мексиканське мистецтво, однак колекція є міжнародною і представляє різні покоління. До неї входять як класичні творці — Енді Уорхол, Джефф Кунс, так і молоді латиноамериканські митці, яких ми показуємо в міжнародному контексті. Адже важливо зберегти діалог між поколіннями, баланс між живописом, відео–артом, інсталяцією, скульптурою та не порушити розуміння світу, яке несе в собі сучасне мистецтво. Ви знаєте, що в індіанській культурі перед тим, як будувати будинок чи створити проект, питають себе, що з цього залишиться через три–п’ять поколінь. Важливо зберегти дух культури. «Хумекс» зберігається під Мехіко, на заводі з виробництва соків. Ми маємо там у підвалах галерею й фонди. Хоча за 10 років існування колекції вона значно поповнилася, стало більше відвідувачів і зросли грошові вкладання, тому ми почали будувати у центрі Мехіко власний Центр сучасного мистецтва, спроектований англійським дизайнером Девідом Чіпперфілдом (однією з визначних робіт цього архітектора–модерніста є відбудова Нового музею в Берліні, Чіпперфілд працює здебільшого у Німеччині та Японії. — Ред. ). Плануємо відкрити його у 2012 році.

«Гроші від держави ви не отримаєте»

— Вікторе, вам особисто що більше подобається в сучасному мистецтві — те, що спрямоване на традицію, чи роботи актуальних художників?

— Найкраще мистецтво те, що поєднує актуальне і традиційне. Найважливіший для Мексики митець — це Габріель Роско. Він працює в міжнародному контексті. Інколи його роботи дуже споріднені з мексиканською культурою, в них можна побачити колумбійську геометричну ідею, але це не впадає в очі. Є дуже молоді мексиканські митці Міхаель Кадро і Морено, які працюють над темою соціального насильства, але вони використовують міжнародну мову. Хорошим художником стає той, хто поєднує локальне і глобальне.

— Яке ж тоді місце народного мистецтва в Мексиці?

— Етнічне мистецтво в Мексиці дуже живе, воно є невід’ємною частиною культури в повсякденному житті. Ручна робота народних умільців — це ніби спротив глобалізації. Коли їдеш у село, можеш купити етнічні речі. У містах на фольклорні роботи треба уважно дивитися, щоб знизу не було написано: «Зроблено в Китаї».

— Сучасне мистецтво Мексики відрізняється від мистецтва Чилі, Аргентини?..

— У мексиканському мистецтві відчувається історія, культурне життя, майя. У Південній Америці, Уругваї зокрема, зв’язок із минулим почали відтворювати тільки останнім часом, вони більше дивляться на Європу, через те зробили незначний внесок у сучасне мистецтво. Найкраще сучасне мистецтво розвивається в Мексиці та Бразилії. Динаміка мистецтва включає в себе митців, музейних професіоналів, кураторів, журналістів, інституції, колекціонерів і мистецький рух. Коли є всі елементи, тоді мистецтво динамічне. Наприклад, в Чилі є великі митці, але немає хороших галерей або немає колекціонерів. Тому немає впливу на сучасне латиноамериканське мистецтво.

— Чи держава в Мексиці й Бразилії фінансує проекти сучасних художників?

— У Мексиці, як і будь–де у світі, мистецтво стає більш приватною сферою. Ситуація така: держава хоче, щоб приватний сектор підтримував мистецтво і культуру, але не дає за це ніяких пільг. Тому політика підтримки мистецтва у нас дуже заплутана і примітивна. Професіонали мистецтва мають розуміти економіку і знати, як приносити гроші. Від держави ви їх не отримаєте.

— Те, що ви розповіли про «Хумекс», дечим нагадує український PinchukArtCenter. Були там?

— Щойно звідти. У Мексиці не приділяють стільки уваги сексуальності. Мені було цікаво подивитися, як ця тема презентується в Києві. Ми маємо роботи відомих художників, яких я побачив у Pinchuk Art Center, але в нас вони інші за змістом.

«Мистецький арсенал» може стати потужним центром сучасного мистецтва»

— Вікторе, ви більше відомий як куратор. І лише один раз засвітилися як продюсер. Що стало причиною зміни фаху?

— Я куратор, який одного разу долучився до документального кіно. Коли режисер Емі Стечлер взялася знімати кіно про Фріду Кало, попросила мене допомогти. Документальний фільм про Фріду Кало — це частина арт–виставки. Взагалі, я би хотів зробити такий проект — 120—190–секундні ролики про певного митця на один епізод.

— І почали з Фріди?

— Я її обожнюю. Вона дуже містична, індивідуальна й щира жінка: для неї не було меж між приватним і публічним, між мистецтвом і власним життям. Вона любила фольклор, народне мистецтво, інколи вдягалася по–народному, інколи — як чоловік. Для багатьох сьогоднішніх творчих особистостей, Мадонни у тому числі, Фріда стала натхненням. Вона, як магніт, який притягує, як екран, на який ви проектуєте все, що хочете.

Я був у багатьох містах, де в людей різні думки щодо неї. Фріда Кало насправді перша, хто видумував всілякі історії про своє життя. Вона пережила все — хворіла, була жінкою, коли для жінки був важкий час, але завжди знаходила спосіб виразити себе.

— Багатьом цю художницю відкрив фільм «Фріда» Джулі Теймор. Що ви про нього думаєте?

— Це хороша презентація Фріди Кало, яка викликає повагу. Зараз у Румунії Фріду Кало називають мексиканським художником румунської природи, в Німеччині Фріда — мексиканський художник німецької природи, в Угорщині — вона угорської природи. Тепер всі хочуть Фріду Кало.

— У Київ ви привезете документальний фільм про Фріду, щоб її теж хотіли?

— В Україні я — розвідник. Приїхав сюди, бо мої колеги у захваті від «Мистецького Арсеналу». Я вивчаю його можливості й що з колекції «Хумекс» можна сюди привезти. Цієї осені презентую в Києві відеоінсталяції мексиканських художників і документальний фільм про Фріду Кало. «Мистецький Арсенал» може стати потужним центром сучасного мистецтва. Я зачарований, що навпроти нього розташована Лавра, де відчувається відданість духу. На це треба зважати, організовуючи виставки — так, щоб сучасне мистецтво в «Арсеналі» було цікаве молодим людям, яким наплювати на історію, і тим, хто ходить у Лавру.