Дев’ятого травня надвечір закінчиться останній тур чемпіонату України з футболу — донецький «Шахтар», який достроково забронював за собою перше місце, зможе отримати на руки почесний кубок. То, може, ще й через це «донецька» влада розвішала по всій країні плакати з георгіївськими стрічками, які відповідають кольорам команди Ахметова–Януковича — в оранжево–чорну смужку? Щоб звести два показові свята воєдино?
Це, звісно, жарт і «перебір», але частка гіркої реальності тут чимала. Адже державний підхід до святкування 65–ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній (вже не дуже Другій світовій) війні просто вражає й навіть обурює своїм розмахом. Певно, НІКОЛИ ще в Україні — зокрема, й за радянських часів! — не влаштовували з Дня Перемоги такої всеохопної помпи. Куди й подівся намір нової влади запровадити режим жорсткої економії, аби приберегти кошти на затикання фінансових дір та сплату численних боргів, залишених попереднім урядом.
Картинки з цього атракціону ідеологічної щедрості змінюють одна одну, як у калейдоскопі. Ось Перший національний канал із керівництвом, яке не володіє українською мовою, більш як за місяць до свята чіпляє на екранний логотип георгіївську стрічку. Ось уже на всіх разом телеканалах, головно приватних, не протовпишся через панегірики радянським воєначальникам та російські серіали, які чітко витримані в руслі пропагандистської політики сучасного Кремля та возвеличують не лише простого російського солдата, а й НКВС, СМЕРШ тощо. Ось готуються спільні паради вояків України, Росії й Білорусі, а в Москві ще й чекають, чи виконає Янукович обіцянку позбавити Бандеру і Шухевича звань Героїв України саме до 9 травня. Ось в українських містах з’являються плакати з образом Сталіна та бюсти тирана, який убив мільйони українців і визнаний злочинцем українським судом. Ось Президент України, фактично давши «добро» на прославляння Сталіна, ніби барин із російської класики, показово «шикує» міністра оборони на нараді з підготовки параду: я, мовляв, не жартую, хмари над Хрещатиком мають бути розігнані в усі можливі способи, і ваша справа, як саме (міністр червоніє й тремтить). Ось уже на вулицях Києва чи не 99 відсотків зовнішньої реклами волає про 65–річчя Великої Перемоги і «славу визволителів».
Усе це дуже нагадує відому народну мудрість про те, що буває з лобом дурня, якщо примусити його Богу молитися. Януковичу «підказали» в Кремлі, що 65–та річниця перемоги має бути відсвяткована в кращих традиціях братніх народів, Янукович спустив директиву донизу на ввіреній йому території — і маємо навіть не день, а місячник перемоги над здоровим глуздом. Навряд чи ті літні радянські ветерани, яких лишається все менше й менше, в захваті від такого піарного «буяння почуттів». Мабуть, усе–таки варто було б пустити ці гроші на стабільно й суттєво вищі пенсії, а не на плакати та показушні одноразові виплати.
Із цієї нагоди варто замислитися: а чому саме 65–річчя Перемоги Радянського Союзу в нас відзначають із таким розмахом? Адже навіть 50–ту річницю за часів Кучми («Януковича вчора») святкували значно скромніше. А хтось ще згадає, що 9 травня в СРСР не було вихідним аж до 1965 року, тобто цю дату не відзначав Йосип Віссаріонович. Та й георгіївська стрічка, що прийшла до нас із путінської Росії і стала символом не так перемоги у війні, як єднання з цією самою путінською Росією, Сталіним не шанувалася: ця відзнака вояків царського «отечества» у часи Другої світової перекочувала на мундири РОА, котра воювала на боці фашистів.
Відповідь на ці питання проста. Небувалий розмах, із яким нова влада відзначає «прохідний», здавалося б, ювілей Перемоги, засвідчує, що все це — демонстрація перед своєю країною, Росією та світом: наступні роки каденції Янукович вестиме Україну у фарватері не української, а радянсько–російської ідеології. І міри в цьому він не знає.
Якщо «донецькі» кепкували над розмахом, із яким Ющенко вшановував жертв Голодомору протягом п’яти років свого перебування на посаді, то вони перевершили «ющенківський геноцид» одним махом, лише за один «переможно–дев’ятравневий» місяць. І Янукович навіть не розуміє, що ставати з самого початку царювання не національним, а інтернаціональним лідером — собі ж на шкоду.
Але що вдієш, такий напрям він обрав. Наш напрям — інакший, і полягає він у спротиві Януковичевій «інтернаціоналізації» та «русифікації». І про національну пам’ять — пам’ять жертв Голодомору, борців за волю України — подбаємо ми самі. Якщо держава неспроможна.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
