«Та я все життя артист!»,

26.02.2016
«Та я все життя артист!»,

Тато дівчинки Миколи. (зі сторінки фільму в мережі «Фейсбук».)

У прокат вийшов український фільм режисера Івана Кравчишина «Політ золотої мушки», знятий за підтримки Держкіно. Це іронічно-сатирична кінопритча, в основу якої лягли оповідання львівського гумориста Богдана Волошина. Творці стрічку називають наївною комедією. Іван Кравчишин акцентує, що фільм про Галичину і, в першу чергу, для галичан. Й уточнює: «У моєму розумінні Галичина — це за Збруч і далі, тобто в ній немає Гуцульщини, Опілля, Лемківщини, Бойківщини. Це все одна територія. Є свої відмінності, й тому ми знімали одне дійство в горах у Верховинському районі, а одне — у Львівській області, в Добромилі. Тобто це таке типове галицьке містечко, куди ще не сягнула нога євроремонтів і цивілізаційних добротворень. Ну і, звісно, гірську частину ми знімали в горах, аби показати їхню красу».

Перед глядачем постає «маленька самодостатня цивілізація, яка живе у центрі Європи». Головний лейтмотив стрічки: людське життя — то є політ золотої мушки над вогнем: так само красиве і так само коротке. Цю народну мудрість переповідає дівчинка Нікола, героїня Софійки Кравчишин. (До речі, у новелі Богдана Волошина «Тестамент» Микола — це хлопчик, але сценаристи навмисне все перевернули з ніг на голову). Дівчинка — яку батько хоче бачити сином, тому й називає на хлопчачий лад — мрійниця, що бачить у небі різні образи й предмети з хмар. У фільмі багато галицької говірки (усе титрується українською). Щось є в сюжетах від грузинського, сербського кіно.

Загалом Нiкола, яка любить дивитися кіно на небі, тричі розповідає одну й ту саму історію — як у їхньому селі ледь не почалася третя світова через бика, якого дуже дратували любощі з чоловіками панянки, що змалечку його доглядала. Ще одна сюжетна лінія — спадок діда Ніколи.

Дзідзьо (діда) зіграв звичайний чоловік, який живе біля Верховини в Івано-Франківській області, у Ходаку, — батько одного з постановників. Коли останнього режисер перепитав, чи можна попросити його батька зіграти одну з головних ролей у стрічці, але трохи делікатну — покійника, той порадив: завтра буде свято, дзідзьо собі трохи бехне (вип’є), тоді й підходьте. І відповідь старого була геніальною: «Та я все життя артист! Роль покійника? Та не проблема, колись треба ж репетирувати?..»

«Я їздив по театрах Галичини і знайшов там цілі поклади акторів і всяких цікавих особистостей. А потім ми всіх акторів занурили в середовище в Добромилі й Верховині і підігнали їм до компанії звичайних людей», — ділиться режисер. У фільмі можна побачити, як у церкві вінчає героїв отець Іван Рибарук із Криворівні. До нього спочатку прийшли, щоб просити ризи. А він каже: а нащо вам актор, я все зіграю.

Єдиною людиною у фільмі, яка не розуміє, що діється довкола нього, є пан прокурор, якого зіграв метр театральних підмостків Тарас Бобеляк. Його фраза: «Шо ж то за нарід?... Та під них хіба шо окремі кодекси писати?!!!...» — може стати крилатою.Тато Нiколи, якого зіграв Олег Цьона, всім доказує, що має «моцний корінь» і що він «хлоп-кремінь». Його жінка десь «завіялася» у квітучу макаронію. Бозя йому не синів, а «малі нензи» повішав на шию. Для порядку він їх назвав Миколою і Штефком.

«Кавалєр на виданнi» — так кажуть на Галичині про людину, яка дуже цікавиться жінками, проте через свою сором’язливість завжди пасе задніх! Такого у фільмі зіграв Марко Загірний, його випадково знайшли у Дрогобичі, де за компанію він прийшов на кастинг, пробуватися не збирався. А тепер Марка називають українським Джимом Кері.

Люди у цьому кіно живуть так, як у реальному житті, щоправда, періодично дещо гіпертрофовано. «Коли ми накривали столи для весілля і принесли замість горілки воду, вони сказали — слухайте, колеги, ви або несіть горілку, або ми вам зараз будемо писки чистити, — розповідає Іван Кравчишин. — І ми принесли горілку. Так, декотрі образи ми трохи домалювали, аби підкреслити настрій. А решту — такі, як є».