Олександр Домбровський: У владі не медом намазано

11.03.2010
Олександр Домбровський: У владі не медом намазано

Керівник Вінниччини Олександр Домбровський — один із небагатьох голів обласних державних адміністрацій, які відпрацювали на посаді весь «ющенківський» період від лютого 2005–го і дотепер лишаються на посаді. Про авторитет Домбровського в регіоні свідчить той факт, що минулого тижня сесія Вінницької облради не тільки одностайно схвалила «губернаторський» звіт за п’ятирічку, а й рекомендувала новому Президентові продовжити перебування 47–річного управлінця на посаді. З цієї події ми й почали нашу розмову з паном Домбровським.

 

«Я поставив жирний знак оклику за п’ятирічний період»

— Олександре Георгійовичу, обласна рада запропонувала Віктору Януковичу залишити вас на посаді. Як ви ставитесь до такого повороту, адже ви — член партії «Наша Україна», тобто належите до табору політичних суперників?

— Ставлюся спокійно. Особисто для мене важливіший сам факт , що відбулася сесія обласної ради, на якій я як голова обласної державної адміністрації поставив жирний знак оклику за п’ятирічний період роботи. Я прозвітував перед жителями регіону і побачив, що реакція й оцінка — позитивні. Вважаю, що це дуже важливо, тому будь–яке рішення, яке прийме новий Президент, дає мені моральне право піти з цієї посади з високо піднятою головою і з почуттям виконаного обов’язку перед людьми. Я не сховався, не кидався заявами, я ходжу на роботу і, умовно кажучи, несу цього хреста до того моменту, коли буде визначена моя подальша доля.

А що стосується рішення сесії, то в мене нема ніяких ілюзій, і я не думаю, що це рішення якимось кардинальним чином вплине на позицію Президента. Вінницька обласна рада залишається принципово демократичною. Думаю, це одне з найвищих досягнень п’ятирічного періоду.

— Чи є вже якась реакція з боку Банкової?

— Адміністрація Президента попросила представити всі документи і рішення сесії, обласна рада підготувала і передала ці матеріали. А далі побачимо.

«Про пам’ятники говорити ще дуже рано»

— Отже, зараз ви підбиваєте підсумки роботи на посаді керівника області. Що вам вдалося і що не вдалося із задуманого? І якщо не вдалося — то чому?

— У першу чергу результатом є стабільна соціально–політична ситуація в області. Нам вдалося сформувати стабільну професійну команду, здатну виконувати завдання будь–якої складності. А що стосується конкретних, «точкових» результатів, то перелік буде дуже великий. Це і нові побудовані підприємства, нові школи, дитячі садочки, соціальні об’єкти. Це і проекти в сільському господарстві, енергозбереження, альтернативна енергетика і так далі, про них можна говорити довго. Але дуже важливим акцентом є те, що йдеться не просто про якийсь вирваний з контексту проект, — запущена в дію система проектів, які працюють у тій чи іншій галузі.

А що й чому не вдалося... Думаю, відповідь проста: коли за п’ять років ми переживаємо три виборчі кампанії, коли країну постійно трясе, коли нині вже немає четвертого Прем’єра і четвертого уряду, то все це, звичайно, позначається на результатах. Постійне політичне протистояння, яке вже набуло статусу майже військових політичних дій замість конструктивної роботи, не дало реалізувати багато речей у цілому в державі, і в тому числі в регіональній політиці. Зрештою, одним із найпроблемніших питань для країни є правила гри, які постійно змінюються.

— Колись в інтерв’ю я запитав одного з найсильніших керівників області Павла Козиря (перший секретар Вінницького обкому КПУ з 1955 по 1970 роки), що він вважає пам’ятником своїй роботі на Вінниччині. Він назвав кілька об’єктів, які по сьогодні залишились дуже важливими. А які об’єкти назвете ви?

— Про пам’ятники говорити ще дуже рано. Але коли я в цілому оцінюю свою роботу, то беру восьмирічний період, тому що три роки я пропрацював міським головою Вінниці.

Якщо говорити про певні сліди, які залишилися від того етапу, то можу назвати мікрорайон «Поділля», який, на мій погляд, є унікальним — аналогічних проектів в Україні сьогодні не існує. Це і спортивний комплекс зі штучним покриттям у центральному парку, і нове підприємство «Барлінек», яке створило майже тисячу нових робочих місць.

Якщо говорити про п’ять років роботи на посаді голови облдержадміністрації, то назву і кондитерську фабрику, і новозбудовані школи, і понад 70 дитсадків, які побудовані і відроджені в населених пунктах.

У цьому році ми розпочинаємо будівництво дуже серйозного комбінату спільно з ВАТ «Миронівський хлібопродукт» (це «Наша ряба»). Цей інвестиційний проект коштуватиме півтора мільярда доларів, а загальна кількість робочих місць, які будуть створені в Тростянецькому і Гайсинському районах та на суміжних територіях, сягатиме десяти тисяч. Підприємство вироблятиме 420–430 тисяч тонн курячого м’яса на рік — це більше, ніж сьогодні виробляє вся Україна!

Можна назвати і відроджений аеропорт «Вінниця», який набув статусу міжнародного. До речі, сьогодні прийшла гаряча новина: рішенням міжурядової комісії «Україна–Ізраїль» нашому аеропорту виділена квота на три щотижневі авіарейси в Ізраїль — це дуже серйозний прорив.

До своїх здобутків я зараховую і відкриття у Вінниці Генерального консульства Республіки Польща... Втім цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

«То була прекрасна сторінка в історії України»

— Ви були одним із лідерів Помаранчевої революції в регіоні. Як ви сьогодні розцінюєте ті події?

— Із великим пієтетом. То був надзвичайно потужний сплеск української енергетики — в усьому світі, не тільки в Києві чи Центральній і Західній Україні. То була унікальна і прекрасна сторінка в нашій історії, бо така концентрація, така квінтесенція національної енергетики буває один раз на 200—300 років.

Шкодую, що не вдалося надати їй творчого напрямку і що ми вкотре наступили на наші історичні граблі, коли на одну булаву три гетьмани і коли замість того, щоб об’єднуватись і піднятися над власними політичними амбіціями заради людей, які вийшли на Майдан, політики почали «з’їдати» один одного. В результаті вийшло те, що вийшло. Так що проблема не в самому Майдані, а в тому, що потім відбулося.

Я думаю, що багато досягнень Помаранчевої революції сьогодні спробують затерти, забути. Але то була прекрасна сторінка в історії України, яку треба правильно інтерпретувати.

— Як ви розцінюєте сьогоднішню ситуацію в партії «Наша Україна», яка не просто не об’єднує інші національно–демократичні партії, як передбачалося, а сама розпадається на окремі політичні проекти?

— Негативно. За останні п’ять років зроблено велику кількість політичних помилок. Партію кидали під ноги, вона була непотрібна, коли було далеко до виборів, і пробували її підняти, коли наставав черговий передвиборчий період. Так у політиці не буває, бо партія — це інструмент, із яким треба дуже серйозно працювати, підтримувати. Партія завжди має бути як прапор. З «Нашою Україною» цього не зробили.

Другий момент дуже принциповий і, можливо, політично найбільш неправильний (до речі, про нього я говорив свого часу і Президенту, і керівництву партії): я вважаю великою помилкою, що на дострокові парламентські вибори «Наша Україна» йшла блоком, а не як самостійна партія. В результаті замість того, щоб отримати монолітну потужну політичну силу з ідеологічним фундаментом, ми маємо у Верховній Раді дев’ять політичних партій у рамках «Нашої України — Народної Самооборони». Це політичне болото — навіть не лебідь, рак і щука, а значно гірше. Тепер цей політичний проект треба дуже серйозно модернізувати.

«99 відсотків, що Янукович мене на посаді не залишить»

— Яким ви бачите своє політичне майбутнє, якщо Янукович не прислухається до рекомендацій обласної ради? Так чи інкаше, ви прораховуєте альтернативні варіанти подальшої роботи.

— Давайте будемо прагматичними: я не впевнений, що буде указ Президента щодо продовження терміну моїх повноважень. Скажу більше: 99 відсотків вірогідності, що цього не станеться. І мені здається, що це цілком об’єктивний процес, бо в нас різна політична історія, на виборах ми працювали по різні сторони барикад. Єдине, що нас може сьогодні об’єднувати, — це бажання мати потужний регіон, потужну регіональну політику, бо це витягуватиме й Україну в цілому.

Чим я буду займатися? Повірте, в країні сьогодні роботи більш ніж досить. Наприклад, я все життя мріяв займатись науковою діяльністю, і я займаюсь нею. Є серйозні соціальні й гуманітарні міжнародні проекти, до яких можна докласти сил. Єдине, що для мене принципово: я залишусь у Вінницькій області і працюватиму разом із тією владною командою, яка сьогодні просто унікальна в Україні і за консолідованістю, і за професійністю. Тому абсолютно ніякої трагедії для себе не бачу.

Виходячи зі свого досвіду, можу сказати: влада й політика — не найкращі сфери людського життя. Більше того: це найважчі, найнеприємніші сфери, бо коли ти перебуваєш у владі, то в тебе зобов’язання із мільйонів питань перед мільйонами людей, а ресурсної бази та можливостей дуже–дуже мало. Тому не може нормальна людина ставитись до влади, як до місця, де медом намазано. У житті є багато чудових речей: література, музика, сім’я, де нас чекають дружина, діти, онуки... Поза політичною системою координат прекрасного набагато більше, ніж всередині!

 

ДОСЬЄ «УМ»

Домбровський Олександр Георгійович

Голова Вінницької обласної державної адміністрації (з 2005 р.).

Народився 7 липня 1962 р. в м. Калинівка на Вінниччині.

Освіта: Вінницький політехнічний інститут (ф–т автоматики й телемеханіки).

Після закінчення ВПІ працював на комсомольській роботі, був першим секретарем Вінницького міськкому комсомолу. У 1990 р. закінчив аспірантуру та працював науковим співробітником у ВПІ. Надалі очолював відділ зовнішньоекономічних досліджень міського центру НТТМ, був директором зовнішньоторговельної фірми. З 1995 р. — президент АТ «Подільський центр ділового співробітництва», директор філії ВО «Південний машинобудівний завод».

У 1998 р. обраний депутатом Вінницької міської ради. У 2002—2005 рр. — міський голова Вінниці.

Член політради партії «Наша Україна».

Одружений; із дружиною Іриною виховав сина та доньку.