Обгорнутий у мільйон

Дуже і дуже помиляється той, хто вважає упаковку товару звичайною формальністю — і, розгорнувши придбане, просто викидає папір із целофаном до сміття. Виявляється, на упаковці можна заробляти мільйони. А українські чиновники придумали схему, за якою ці мільйони потрапляють до рук однієї, визначеної ними компанії. Злі язики при цьому твердять, що не без вигоди для самих чиновників.

Дорога моя упаковко!

Наприкінці липня на світ з’явився спільний наказ міністерств економіки, охорони навколишнього середовища та Державної митної служби. Головною «родзинкою» документа є те, що відтепер розмитнити імпортований товар можна лише після виконання двох обов’язкових умов. Перша — це коли фірма–імпортер надасть так звану відомість про облік і розрахунок тари та упаковочних матеріалів. Друга — укладе договір із Державною компанією «Укрекокомресурси» або надасть підтверджувальні документи про те, що вона сама може утилізувати упаковку.

З одного боку, нововведення цілком справедливе, адже воно дозволяє вирішити болючу проблему утилізації сміття, яка через нестачу сміттєспалювальних заводів загострюється у країні кожного дня. Але, як це часто буває, диявол у подібних постановах ховається в деталях.

Деталь перша: дуже часто підприємства, імпортуючи товари, укладають спеціальну угоду з постачальником, за якою той зобов’язується прийняти назад упаковку. У деяких випадках постачальник навіть надає при цьому знижки. Тобто вигода обопільна: з одного боку, українська фірма заощаджує кошти, з другого — непотрібний хлам вивозять за межі держави. Причому остання не затрачає для цього жодних зусиль: ні фізичних, ні фінансових. Відтепер усе! Відправити виробникові його ж тару нині вже протизаконно, і цей «цінний» товар вимушено залишається на нашій території.

З іншого боку, фірма–імпортер не займається роздрібом, а продає товар, скажімо, іншій структурі, яка вже потім реалізує його у торговельній мережі. У такому випадку за утилізацію упаковки платять одні, але вона фактично перебуває в руках інших. І фірма А, яка вже сплатила кошти, не має жодного впливу на фірму Б, котра продає упакований товар. Чи вивезе вона цю упаковку, куди треба, чи просто кине під паркан — ці невеликі нюанси залишаються на совісті її директора, який не несе за утилізацію жодної фінансової відповідальності. Тобто довести цей ланцюжок до кінця і домогтися, аби тару і справді утилізували, автори спільного наказу так і не змогли.

Третій не зайвий

Тривожні думки навіває і створення монополіста — у нашому випадку державної компанії «Укрекокомресурси». З економічної точки зору, відсутність конкурента — це завжди погано, адже така ситуація стимулює необґрунтоване зро­стання ціни та неефективну діяльність — і застосовується подібний метод лише у виняткових, стратегічних для держави галузях, що мають значну соціальну складову. Чим викликана подібна винятковість у даному випадку — із тексту наказу, який має у своєму розпорядженні «УМ», не зрозуміло.

За нашою інформацією, «Укрекокомресурси» не володіє потрібною кількістю транспорту та необхідного обладнання для ефективної роботи. А це значить тільки одне: тара й упаковка лежатимуть на складах і чекатимуть вирішення своєї долі. До моменту «Х». Таким моментом у подібній ситуації зазвичай стає угода з третіми особами. Тобто гроші зовсім не надовго затримуватимуться на рахунках державної фірми — далі вони прямуватимуть тим самим «третім особам». І цей пункт може слугувати поясненням, для чого Кабмін заварив усю цю кашу.

Так, імовірно, може йтися про дуже просту схему: державна фірма є, по суті, прикриттям для приватних структур, які належатимуть «своїм» людям. І через них, власне кажучи, і акумулюватимуть гроші — на власні потреби. Таким чином, у програші залишаються просто приватний бізнес (не той, який знаходиться «під дахом» у чиновників) та державні інтереси. У виграші — урядові чиновники, котрі придумали для себе чергову статтю тіньових прибутків.

Щоби зрозуміти, про які саме суми йдеться, наведемо всього лише одну цифру: приблизна вартість тари й пакувальних матеріалів, що знаходяться в сорокафутовому контейнері, становить 3—3,5 тисячі гривень. При цьому тільки в одній Південній митниці щодня оформляють п’ять тисяч (!) контейнерів.

Змінити щось у цій схемі, скажімо, вивести на сцену конкурента компанії «Укрекокомресурси», неможливо: в Україні нині не існує підприємств, які мають ліцензію на утилізацію тари та пакувальних матеріалів. Як вважають поінформовані джерела, такий порядок утилізації коштів створили для фактичного фінансування передвиборчої кампанії одного з кандидатів у президенти. Того, який нині безпосередньо працює у Кабміні та віддає накази міністрам.

ОФІЦІЙНО

Ви Конституцію читали?

Таке рішення не відповідає Конституції України, — оцінив ініціативу Кабінету Міністрів Президент України Віктор Ющенко. На думку глави держави, урядовці забули головні постулати цього документа: те, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція не допускаються, види і межі монополії визначаються законом. Тож указом Президента № 718/2009 від 8 вересня 2009 року відповідну постанову Кабміну, на основі якої і було видано сумнівний спільний наказ трьох відомств, скасовано.