Продавай не продавай...

Держава Україна повідомила про свій намір реалізувати на вільному ринку 15 контрольних пакетів енергопостачальних компаній, знаних у народі, як обленерго. Виконувач обов’язків голови Фонду державного майна Дмитро Парфененко, котрий зробив таку заяву, поспішив заспокоїти громадськість: «Це не означає, що всі ці 15 пакетів в один час виставлятимуться на продаж, що ринок обвалиться, що ми все пускаємо з молотка». Підприємства продаватимуть за графіком, ретельно готуючи та шукаючи грошовитих покупців.

Невинне, на перший погляд, повідомлення розкололо аналітиків на два табори. «Товариша Парфененка треба притягнути до кримінальної відповідальності разом із тими членами уряду, які за це проголосували, — оперативно прокоментував новину директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. — Це рішення — агонія, оскільки державна скарбниця порожня. Кожного ранку в Держказначействі збирається не більше 180 мільйонів гривень, отже, фактично є внутрішній дефолт. Тому вони (уряд) готові на будь–які заходи».

Головні аргументи «проти»: вартість цих об’єктів буде заниженою втричі у порівнянні з 2007 роком. І взагалі, нині обленерго нікому не потрібні, окрім хіба що російських кримінальних кіл.

«Звичайно, рік–два тому ми могли заробити на них більше, — контраргументував «УМ» директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин. — Утім нині варто виходити із сучасних реалій: посткризовий світ матиме зовсім іншу структуру, і привабливість цих об’єктів через кілька років буде ще меншою. Натомість приватний капітал керує зазвичай ефективніше, і навіть якщо сьогодні ми локально програємо ціну (а це ще далеко не факт), то завтрашня віддача перекриє ці втрати».

Пан Юрчишин погоджується: ризик «злити» важливі для держави об’єкти до кримінальних рук таки є. Але нині цей ризик не більший, ніж учора чи позавчора. І не менший, ніж завтра. «Не зовсім чисті за походженням капітали до кризи навіть виходили на ІРО (публічний продаж акцій. — Авт.), а це значить, що вони зуміли створити прозору, публічну й ефективну компанію», — пояснив експерт. Натомість за чотири роки «утримання» від приватизації держава втратила дуже багато: як грошей, так і свої позиції на шляху до створення інституту ефективного власника. Нині ж, мовляв, є шанс відновити позиції.

У самій енергетичній галузі майбутня приватизація не викликає особливих емоцій. «Який вона матиме вплив? — перепитав «УМ» керівник Центру енергетичних досліджень Костянтин Бородін. — Жодного! Тому що йдеться не про передачу власності, а лише про формальне узаконення вже існуючого стану речей». За словами аналітика, основна приватизація енергопостачальних компаній уже відбувалася — на початку 2000–х років. І всі головні активи поділили між собою три групи: «Приват», група Костянтина Григоришина (російський бізнесмен, власник численних активів в Україні) та група братів Суркісів. «За допомогою різноманітних схем вони контролюють не лише приватні, а й державні обленерго, — свідчить Бородін. — Нині ж усі ці групи співпрацюють із чинним урядом, і тому вирішили — можливо, в останні місяці його каденції — узаконити своє володіння. Тим паче, зробити це буде не так і затратно: вартість активів виявиться невисокою, оскільки охочих придбати об’єкти буде мало».

Експерт переконаний: торгуватимуться на аукціоні саме названі тут компанії — вони й переможуть. «А якщо раптом до числа щасливих власників акцій і долучиться хтось сторонній, то отримає він не дивіденди, а одне–єдине сумнівне задоволення — щороку мати звіт. У якому фігуруватимуть тільки збитки...», — стверджує Бородін.