Школам найчастіше присвоюють імена їхніх найвідоміших, найуславленіших випускників. Рідше — найшанованіших директорів. Але в обох випадках роблять це, як правило, після відходу в таких людей в інший світ.
Цю традицію нещодавно порушили у Новосанжарському районі Полтавщини. Згідно з рішенням районної ради, Малоперещепинській школі присвоєно ім'я її колишнього директора Миколи Клименка. То був своєрідний подарунок ювіляру на 90-річчя. Тож на поважні іменини улюбленого вчителя до рідної школи з'їхалося чимало його учнів.
Хоча вмістити їх усіх не змогла б навіть найпросторіша зала. Бо ж учителювати Микола Андрійович, за власним зізнанням, почав більше семи десятиліть тому (!), коли його, семикласника, директор посилав підміняти хворих педагогів і проводити уроки у четвертому чи п'ятому класі.
Найтривалішою «великою перервою» у педагогічній праці для нього стала війна. Вибоїсті фронтові дороги починав топтати рядовим, перемогу зустрів у званні майора, з шістьма бойовими орденами на грудях. Згодом до них додався ще один орден — Героя соцпрацi — за професіоналізм і самовідданість на вчительській ниві.
У багаторічного керівника Малоперещепинської школи, вчителя математики, педагога, як кажуть, від Бога, навчалися, переймали досвід сотні колег. Зрештою, навіть вийшовши на пенсію, Микола Андрійович залишився у вирі громадських, насамперед ветеранських, справ, мудрим наставником, порадником для багатьох односельців. Тож на згаданих урочистостях керівники району пов'язали ювіляру пам'ятну стрічку, що засвідчує найвищу відзнаку земляків — присвоєння звання «Почесний громадянин Новосанжарщини».
При цьому про чесноти іменинника, звісно, було сказано багато-багато теплих слів. Однак, певно, найвиразніше розкрила його людські якості дружина Миколи Андрійовича Лариса Григорівна. Вона просто згадала про те, що чоловік писав їй із фронту найніжніші листи. І одержала вона тоді від свого коханого з самісінького пекла війни 1270 листів. Усі вони зберігаються тепер серед найдорожчих родинних реліквій.