Битва за крісло «регулювальника»

06.05.2008
Битва за крісло «регулювальника»

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

У більшості чиновників є заповітна мрія — одержати більше повноважень та прав надавати різноманітні дозволи. Адже кожен підпис на рішенні — це вам неабияке «спасибі» від людини, яка цього документу щиро потребує. Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) в переліку таких органів займає, можливо, і не чільне місце: регулює вона таку специфічну галузь, як використання радіочастот. А це, погодьтеся, не приватні автомобілі чи закордонні паспорти, які потрібні більшості людей.

 

Контролери заходили групами

Але, з іншого боку, сам процес видачі ліцензій, встановлення різноманітних тарифів, контроль за користувачем завжди манили дер­жавних службовців якоюсь незбагненною аурою таємничості і загадковості. Нині комісія — незалежний регуляторний орган, який підпорядковується безпосередньо Кабінету Міністрів. Втім деякі відомства докладають максимум зусиль, аби покласти край цій, на їхню думку, невимовно шкідливій незалежності. Скажімо, міністр транспорту й зв’язку України Йосип Вінський щиро вважає, що НКРЗ має працювати в складі його відомства. На цю тему пан міністр дуже часто полюбляє спілкуватись із пресою.

Опонентами йому виступили троє народних депутатів. При цьому двоє — Роман Зварич та Геннадій Москаль — представляють політичну партію «Наша Україна — Народна Самооборона», а Юрій Мороко — Партію регіонів. «Те, що ми маємо в комісії, — дослівно цитують нардепи слова міністра Вінського, — це явні наслідки не зовсім коректного підходу до кадрових рішень у формуванні цієї комісії. У комісії мають бути задіяні фахівці, які мінімально причетні до бізнесу та політики». І наводять аргументи: трудовий стаж голови та восьми членів НКРЗ становить 181 рік. Іншими словами, трохи більше, ніж 22 роки на кожного. Ці люди закінчили дванадцять вищих навчальних закладів, а п’ятеро з них мають звання «Почесний зв’язківець України». У складі комісії — доктор та кандидат технічних наук, а також лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки. Жоден із членів НКРЗ ніколи не перебував у політичних партіях, і тільки один у минулому був причетний до невеликого бізнесу.

Діяльність комісії завжди була під пильним оком контролюючих органів. За період із 3 жовтня 2006 року по грудень 2007 її перевіряли одинадцять разів. НКРЗ надала відповіді на п’ять запитів СБУ, шість — Генпрокуратури, дванадцять — органів МВС. І жодна перевірка не виявила зловживань. «Можливо, саме тому, що комісія виявилася насправді незалежною, у багатьох з’явилося бажання зробити її якщо не керованою, то підконтрольною», — стверджують депутати.

Мільйони високої частоти

Зробити комісії вдалося чимало. Зокрема її фахівці розробили та впровадили понад сорок нормативноправових актів. Ці документи стосуються ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом, діяльності у сфері телекомунікацій, регулювання номерного ресурсу, проведення конкурсів або тендерів на отримання ліцензій, залучення позабюджених коштів на проведення конверсії радіочастотного ресурсу. Створено також положення про Державну інспекцію зв’язку.

НКРЗ, за найскромнішими підрахунками, брала активну участь у розробці понад сотні актів уряду та законопроектів, які стосувалися галузі зв’язку. За її безпосередньої участі впроваджено сім перспективних радіотехнологій, вперше в Україні успішно проведено публічні конкурси на отримання ліцензій серед кандидатів на користування радіочастотним ресурсом. Зрештою, Національна комісія з питань регулювання зв’язку видала ліцензій та забезпечила надходжень до державного бюджету більше, ніж Держкомзв’язку та Мінтрансзв’язку за всі попередні роки. Скажімо, якщо до 2005 року було видано усього лише 299 ліцензій і держава отримала з цього 264 мільйони гривень прибутку, то вже за три наступні роки члени комісії підписали 619 ліцензій і посприяли, аби держава змогла заробити понад 700 мільйонів гривень. Важливо, що завдяки активності комісії значно зросла конкуренція та бізнесова активність операторів, поліпшилися економічні показники галузі зв’язку.

У змаганні переміг... суддя

Виступаючи перед журналістами, Йосип Вінський заявив: «Я вважаю, що такий регуляторний орган повинен бути в системі Міністерства транспорту і зв’язку». Натомість у 148 країнах­членах Міжнародного союзу електрозв’язку — впливової міжнародної організації в цій сфері, що діє під егідою ООН і членом якої є Україна — вважають інакше. Там створили відокремлені регуляторні органи як державні структури із спеціальним статусом. До речі, саме такий підхід, тобто розмежування функцій управління та регулювання між різними органами влади, створення національних регуляторних органів є однією з головних вимог законодавства Європейського Союзу. А Україна, як відомо, наполегливо намагається наблизитися до стандартів ЄС.

Створення національного регуляторного органу в галузі зв’язку — це, до речі, одна з вимог СОТ. «В усіх країнах­членах Євросоюзу діє стандартна модель розподілу владних функцій. Так, міністерства відповідають за формування політики і володіння державною часткою власності операторів зв’язку, національні регуляторні органи встановлюють «правила гри» на ринку телекомунікацій та контролюють їх виконання», — стверджують депутати Зварич, Москаль та Мороко.

Розподіл функцій управління й регулювання між різними органами влади, цілком очевидно, є запорукою неупередженості рішень для різних учасників ринку — державних і приватних, великих і не дуже. Це особливо важливо, якщо врахувати, що сама держава в особі цього ж Мінтрансзв’язку, керуючи власними підприємствами, виступає суб’єктом на цьому ринку. І тому оператори побоюються, що дехто з їхніх колег буде значно «рівнішим» за інших.

«За три роки діяльності НКРЗ змінилося п’ять міністрів транспорту, кожен з яких був представником конкуруючих політичних сил, а то й інтересів фінансово­промислових груп. Що було би з галуззю, якби кожен із міністрів мав змогу покерувати комісією відповідно до власних, як правило, кардинально протилежних бачень щодо напрямів розвитку галузі зв’язку?» — поставили риторичне запитання депутати.

Олег ГАНСЬКИЙ