Шевченко вистояв, Грушевський вистояв і Україна переможе!

Десятого жовтня 2022 року Москва неусвідомлено остаточно визнала окремішність української нації. До цього дня  звідти заявляли спочатку устами царського міністра внутрішніх справ Валуєва, що нашої мови, як і українства, «нєт, нє било і нє может бить», нині устами свого головного поводиря Путіна просторікувала про єдиний народ, але від цього дня там визнали перед усім світом, що ми маємо свою історичну пам’ять і свою духовність, що ніякі ми не брати і не були ними ніколи.

Визнали, бо ж хотіли ракетними ударами ліквідувати в серці Києва монумент Великого Кобзаря, який залишив і нам, і всім поневоленим націям вічний заповіт: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!...». Хотіли, аби ті дітки, котрі і сьогодні граються біля пам'ятника Тарасу Шевченку, і ще ненароджені не знали про свою правду, свою славу і  волю святую!

Москва визнала нашу окремішність, бо ж хотіла знищити і пам'ятник видатному історикові Михайлові Грушевському, котрий на початку ХХ століття науково довів про самобутній розвиток української нації, зовсім відмінний від московської. І це було потужним фундаментом для втілення в життя нещодавно проголошеного молодим правником Миколою Міхновським новітнього шляху для всіх нас: Самостійна Україна!

Спрямовуючи свої неточні ракети в пам'ятник Голові Центральної Ради, Москва розраховувала на одночасне знищення і того приміщення, в якому засідав цей український парламент у 1917 – 1918 роках. Це саме там через століття московської неволі ухвалювалися доленосні Універсали, які визначили майбутнє української нації: Самостійна Україна!

Розраховували в Москві, очевидно, що ці підступні ракетні удари водночас завдадуть непоправної шкоди і Шевченковому університетові, де ось уже майже двісті років замість планованого царським самодержавством зросійщення Наддніпрянщини гартується українська еліта. Бо ж це в його стінах зародилося Кирило-Мефодіївське братство, яке своїм слов'янофільством налякало царських жандармів, оскільки «у Києві ж і в Малоросії слов'янофільство перетворюється в українофільство».

Це ж тут засновується, за прикладом Шевченківської в Санкт-Петербурзі, «Громада», члени якої підуть у широкі українські маси з просвітними ідеями, а їхні наступники з Братства тарасівців з 1891 року відкрито заявлятимуть про відродження української державності. Зрештою, з його стін вийшли і Микола Міхновський, і Михайло Грушевський.

Коли ж московські зайди, серед яких уперше були переодягнені в матроські бушлати кримінальні злочинці, в січні 1918 року йшли з півночі задушити нашу національну революцію, а в молодої Української Народної Республіки не виявилося власної збройної сили, то захищати свою столицю вирішила студентська й гімназійна молодь. І це в стінах нашого університету сформувався тоді Студентський курінь, звідки він і пішов у безсмертя під Крути. І саме завдяки самопожертві студіюючої молоді вдалося на кілька днів затримати російські війська під Києвом, що дало можливість УНР добитися міжнародного визнання, підписавши 9 лютого 1918 року Берестейський договір з Центральними державами.

А «Студентська революція на граніті» на Майдані Незалежності в Києві в жовтні 1990 року, витоки якої також ідуть із середовища студентства Київського університету. Ця подія сколихнула тоді українське суспільство, підготувала його до майбутнього виходу з СРСР. Такого в російській столиці, звичайно ж, не можуть забути. Як і те, що в день виборів на З'їзд народних депутатів СРСР у березні 1989 року над гуртожитком Київського університету було піднято національний синьо-жовтий прапор.

Відсталі в цивілізаційному поступі нащадки угро-фінських мисливсько-рибальських племен ніяк не можуть збагнути, що спадщина великої європейської держави Русі їм не належить – це вона просто завоювала їхніх предків. Бо ж і державні символи її – золотий тризуб і поєднання синіх і жовтих барв на стягах київських князів, як і на фресках Софії Київської,  – весь час супроводжують історію русичів-українців. На Московщині вони ніколи не приживалися, бо там узяли чуже і штучне, яке символізує постійні імперські прагнення до розширення територій: Москва – Третій Рим.

А в нас, «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля...». Ось чому вистояв 10 жовтня 2022 року пам'ятник Тарасу Шевченку в Києві, ось чому вистояв і пам'ятник Михайлу Грушевському поряд. А Україна – неодмінно переможе!

Володимир Сергійчук, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор.