Пам’яті Степана Ільковича Хмари. Анекдот
Сама чула, як він колись давно переповідав цей анекдот на узбіччі мітингу в Києві. >>
Цей проєкт розблоковує створення Національного військового меморіального кладовища, яке Україна повинна мати як кожна гідна держава. Тим більше – держава, що протистоїть російській агресії.
Ухваливши цей закон, ми дамо уряду можливість створити меморіальне кладовище, що перебуватиме в державній власності і фінансуватиметься з держбюджету. І певен має знаходитися в найближчих околицях столиці. Робота в цьому напрямку ведеться вже не перший рік, і я брав у ній участь як голова Інституту національної пам’яті. Але потрібні зміни до законів, які вносяться цим законопроєктом.
Національне військове кладовище призначатиметься для почесних поховань і перепоховань українських військових. Як тих, хто поліг за Україну в ХХ столітті чи загинув за інших обставин, виконуючи військовий обов’язок, так і героїв, які віддали своє життя у нинішній війні проти російських загарбників.
При цьому проєкт забороняє використовувати меморіальне кладовище для поховань колишніх КГБістів чи високопосадовців комуністичного режиму, якщо вони не брали безпосередньої участі у війні за Україну.
Думаю, що під час другого читання слід уточнити деякі формулювання, щоб максимально чітко виписати, хто може, а хто не може бути похований на цьому кладовищі.
Національне меморіальне кладовище має стати місцем, яке об’єднуватиме всіх українців у пошані до героїв, які віддали своє життя за Україну.
«Європейська солідарність» голосує за цей законопроєкт. І закликаємо президента та уряд зробити й наступний крок – створити у Києві національний пантеон, де мають бути поховані найвизначніші українці.
І це – не про минуле. Це про сучасну і майбутню Україну.
Бо лише там, де пам’ятають загиблих є ті, хто захищає живих.
P.S. 304 голоси за!
Сама чула, як він колись давно переповідав цей анекдот на узбіччі мітингу в Києві. >>
Сьогодні в наших храмах лунає спільна молитва за спокій душ розстріляних десять років тому мирних учасників Революції Гідності, за всіх, хто віддав свої життя за свободу і незалежність України. >>
19 лютого 1992 року парламент України затвердив Тризуб державним гербом. >>
Сучасна цивілізація своїми суперечливими діями постійно підтверджує таку прикру істину. Адже наявні колосальні ресурси та досягнення науково-технічного прогресу, спрямовує не на самозбереження, а на самознищення. >>
105 років тому упорядкувати свято Соборності Рада Міністрів і Директорія УНР доручили Іванові Огієнку – на той час міністрові народної освіти, а загалом видатному громадському і церковному діячеві, видатному ієрарху, знаному як митрополит Іларіон. >>
Понад сто років тому на Софійському майдані сталася одна з найбільших подій в історії України. Тут відбулося проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність. >>