138 років від дня народження видатного українського музиканта Василя Барвінського

Сьогодні, 20 лютого, минає 138 років від дня народження визначного представника української музичної культури XX століття Василя Барвінського — композитора, піаніста, музичного критика, педагога, диригента, організатора музичного життя.

Про це нагадує газета Україна молода.

І це дата не просто з календаря - це нагадування про людину, яку намагалися знищити фізично й стерти культурно — але не змогли.

Василь Барвінський народився 1888 року в Тернополі в родині, де слово «служіння» не було гаслом — це був спосіб життя. Рід Барвінських — один із найдавніших в Україні.

Його прадід був ректором Львівського університету. Батько, Олександр Барвінський, — визначний педагог і державний діяч, який впроваджував українську мову в освіту, очолював секретаріат освіти і віросповідань ЗУНР. Мати — співачка й піаністка. Атмосфера дому формувала не просто музиканта — вона формувала інтелігента з глибоким відчуттям відповідальності за культуру.

Ще юнаком Барвінський потрапив у поле зору Миколи Лисенка. Вердикт Лисенка був короткий і пророчий: «Так, йому варто вчитись музики, це буде добрий музикант».

Згодом — навчання у Львівській консерваторії, студії права в університеті, а потім — Прага. Карлів університет, потужне європейське музичне середовище, формування композиторського стилю. Саме там він написав масштабну «Українську рапсодію», яка засвідчила його зрілість.

Він міг залишитися в Європі. Але повернувся до Львова — свідомо.

Протягом 33 років Барвінський очолював спочатку Вищий музичний інститут ім. Лисенка, а згодом Львівську консерваторію. Він формував українську професійну музичну освіту, виховав покоління музикантів, керував хором «Боян», виступав із лекціями-концертами, популяризував світову й українську музику на радіо.

Його твори звучали за кордоном. У 1937 році музика Барвінського виконувалася під час перших телетрансляцій у Великій Британії. Його концерти проходили у Відні, Празі, Парижі, США. Він був органічною частиною європейського культурного простору.

Він писав кантати на слова Шевченка — «Заповіт», «Урочисту кантату», створював обробки народних пісень, колядки, дитячі фортепіанні цикли, камерні твори. Працював над ораторією «Володимир Великий». Його віолончельний концерт, створений із думкою про сина, згодом прозвучав навіть у Білому домі — вже після смерті композитора.

У 1938 році у Львові урочисто відзначали його ювілей — 50 років від народження і десятиліття композиторської діяльності. Його ім’я було символом української музичної гідності.

А потім настав 1948 рік.

За тиждень до 60-річчя його викликали до Києва — і заарештували. Формулювання стандартне: «український буржуазний націоналізм». Після катувань його змусили підписати дозвіл на знищення власних творів. Рукописи спалили публічно.

Для композитора це було не просто ударом — це була спроба знищити його як митця.

Він отримав 10 років таборів у Мордовії. У бараці сидів разом із митрополитом Йосипом Сліпим. Їх змушували виконувати принизливу й безглузду роботу — годинами терти цеглу об цеглу. Це не було про працю. Це було про злам.

Його дружину, Наталію Пулюй-Барвінську — доньку видатного фізика Івана Пулюя — також репресували. За всі роки таборів їм дозволили лише одне побачення. І лише російською мовою. Вони мовчки трималися за руки. Це було їхнє тихе рішення — не прийняти нав’язану умову.

Повернувшись із заслання у 1958 році, Барвінський був фізично виснажений. Здоров’я підірване.

Але він почав відновлювати з пам’яті твори, які спалили. Для композитора це майже неможливо — але він робив це до самої смерті.

Частину нот урятували учні. Вони збирали рукописи по всьому світу — в Аргентині, США, приватних архівах. Значна частина спадщини втрачена. Але не вся.

Василь Барвінський помер 9 червня 1963 року у Львові. У 1964-му його реабілітували. Та справжнє повернення його імені почалося лише наприкінці 1980-х.

Сьогодні, у 138-му річницю від дня народження, важливо пам’ятати: Барвінський — це не лише трагічна сторінка репресій. Це композитор європейського масштабу. Це архітектор української музичної освіти. Це приклад того, як культура виживає навіть тоді, коли її намагаються спалити.

Його намагалися змусити замовкнути. Але його музика повернулася. І кожне її виконання — це не просто концерт. Це відновлення пам’яті.

Як повідомляла УМ, Дарував світу українську пісню. До 100-річчя Дмитра Гнатюка — видатного оперного співака, режисера і громадського діяча.