Визначний діяч ОУН, поет і вчений Олег Кандиба (О. Ольжич) загинув у німецькому концтаборі «Заксенхаузен» у ніч з 09 на 10 червня 1944 року.
Як інформує УМ, про сумну роковину нагадав у Фейсбуці Голова Організації Українських Націоналістів (ОУН) Богдан Червак.
З-поміж українських в’язнів-націоналістів лише Володимир Стахів бачив О. Ольжича. В. Стахів належав до ОУНр Степана Бандери, однак, як українець, з повагою ставився до Ольжича - на той час уже відомого діяча національно-визвольного руху.
Власне В. Стахів майже в деталях описав страшну картину поневірянь О. Ольжича.
У «Заксенхаузені» тривали безкінечні допити, які проводилися переважно вночі, щоб не дати йому можливості спати. О. Ольжич перебував в одиночній камері з твердими нарами. Він був закутий у ланцюги до підлоги. Міг тільки сидіти або лежати на нарах. Коли в’язню приносили поїсти, його розковували і тоді важкі ланцюги із грюкотом падали на підлогу.
7 червня до «Заксенхаузена» зі Львова прибули троє гестапівців: -оберштурмбанфюрер (підполковник) Вольф, гауптштурмфюрер(капітан) Шульц та прибалтійський німець Вірзінг, який відзначився особливою жорстокістю при допитах українців у Львові в 1941 році.
О 15.00 цього ж дня згадана «трійця» розпочала допит О. Ольжича, після якого йому стало геть зле. До своєї камери він повернувся о 20.00. Отже, катування тривало впродовж п’яти годин.
Наступного дня допит розпочався о 20.00. Знесилений і напівмертвий О. Ольжич повернувся у свою камеру за опівніч. Тільки вранці 10 червня йому принесли сніданок. А вже через деякий час німець-наглядач Панке голосно повідомив: «В’язень відмовляється приймати їжу…»

Насправді О. Ольжич не витримав тортур і загинув.
Коли у жовтні 1944 року Андрія Мельника з дружиною німці звільнили з концтабору, він нагадав коменданту «Заксенгаузена» Кейднелю про його обіцянку передати йому прах О. Ольжича для захоронення.
Однак німець свого слова так і не дотримав. А тому існує велика ймовірність, що прах великого українця як і прах інших в’язнів «Заксенхаузена» відвезли на фабрику з виробництва мила.
Не один раз А. Мельнику дорікатимуть, що допустився великої помилки втягуючи О. Ольжича у революційну боротьбу на українських землях під час війни. Мовляв, необхідно було проявити стратегічне бачення й залишити О. Ольжича на еміграції, де були значно менші ризики для його життя. В такий спосіб можна було б зберегти для української культури і літератури її знакову постать, що у перспективі важило б набагато більше для української справи, ніж його загибель, хай і героїчна, у німецькому концтаборі.
А. Мельник відповідав, що тоді для О. Ольжича не існувало іншого шляху, ніж той, який пролягав Україною, де у горнилі війни жила надія на відродження української державності. Не існувало такої сили, яка б могла спинити О. Ольжича на цьому шляху.
Додамо, що 10 червня 2025 р. о 12.00 у Києві біля меморіальної дошки, встановленої на київському будинку по вул. Павла Скоропадського, 15 відбудеться вшанування пам’яті провідника ОУН О. Ольжича.