Геноцид, тривалістю у століття: дослідники Голодомору заявляють про тиск і звертаються до української влади

13:17, 23.11.2024
Геноцид, тривалістю у століття: дослідники Голодомору заявляють про тиск і звертаються до української влади

Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років – одне з найбільших злочинів в історії людства, скоєного радянським тоталітарним режимом.

Окремі чиновники в Україні можуть бути причетні до переслідування вчених – дослідників Голодомору-геноциду – найбільшого злочину Росії проти української нації. На Міжнародній конференції науковці звернулися до президента, парламенту та уряду України, а також – світової спільноти, закликавши протидіяти російській пропаганді

 

Минуле і сьогодення: геноцид 1932 – 1933 і сучасна агресія Росії

23 листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років – одного з найбільших злочинів в історії людства, скоєного радянським тоталітарним режимом. Штучний голод, організований за наказом Сталіна, що супроводжувався іншими заходами, спрямованими на знищення українців за етнічною ознакою, офіційно визнаний геноцидом парламентами 37-ми країн світу. Більше половини визнань невипадково відбулися після 24 лютого 2022 року, коли Росія явно продемонструвала цілому світові намір стерти сусідню націю з лиця землі. У рік початку повномасштабної російської агресії Голодомор був визнаний геноцидом українців і Європейським парламентом, який у своїй резолюції від 15.12.2022, з-поміж іншого, закликав підвищувати обізнаність про цей та інші злочини комуністів, боротися зі спробами спотворення історичних фактів, поширення фальшивих історичних наративів.

 

Паралелі між сучасністю та подіями понад 90-річної давнини стають дедалі очевиднішими. Так, минулого місяця Парламентська Асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію, у якій закликала розглядати війну Росії проти України як черговий етап геноцидної політики, започаткованої Кремлем, принаймні, на початку ХХ століття. Голодомору-геноциду 1930-х років передував масовий штучний голод 1921 – 1923 років, згодом був організований голод у 1946 – 1947 роках. Кожного разу комуністичний режим вбивав мільйони людей. Згідно з визнанням ПАРЄ, жертвами Голодомору 1932 – 1933 стало “до 10 млн українців”. Наразі, як наголошують у Асамблеї, російські окупанти діють аналогічним чином, “знищуючи українську національну ідентичність де тільки можливо”.

 

Про прямий зв’язок між сталінським Голодомором і сучасною агресією публічно заявляє і українська наукова спільнота. “Приховування особливо тяжкого злочину геноциду проти українців, поширення російських наративів в Україні та світі, незасудження злочинів тоталітарного режиму призвели до чергової російської війни проти України та геноциду українців”, – йдеться у резолюції Міжнародної наукової конференції дослідників Голодомору “Правда про геноцид українців – запорука перемоги демократичного світу”, що відбулась 19 листопада у Києві, в приміщенні Українського державного університету імені Драгоманова. У цьому заході, приуроченому до 91-х роковин геноциду, взяли участь українські державні та громадські діячі, вчені та представники української діаспори. Примітно, що учасники конференції говорили більше про сучасність, ніж про події минулого. Зокрема, йшлося про хиби у політиці пам’яті, яку нині проводить Українська держава. Публічно пролунали і заяви про переслідування дослідників Голодомору за їхню професійну діяльність з боку окремих українських чиновників.

 

Цензура в науці: Україна долає спадщину СРСР

Так, учасники конференції звернулися до Президента України та Верховної Ради (парламенту) із закликом ухвалити закон про кримінальну відповідальність за заперечення злочину Голодомору-геноциду українців 1932 – 1933 років. Відповідна норма досі не діє, хоч була передбачена ще у 2006 році, коли український парламент проголосував за визнання Голодомору. Відсутність покарання за історичний ревізіонізм теми геноциду створює підґрунтя для просування російських наративів, – заявляють вчені. Проте це – не єдина законодавча лазівка. “На державному рівні немає жодного нормативно-правового акту щодо вшанування пам’яті українців – жертв геноциду”, – зауважила голова Національної асоціації дослідників Голодомору доктор Олеся Стасюк. За її словами, поняття “українська нація” у формулюваннях українських законодавців замінене поняттям “українського народу”. Таким чином, Голодомор виводиться з-під визначення геноциду згідно Конвенції ООН 1948 року.

 

Підміна понять і використання радянської термінології активно просуваються і в українську історичну науку. “Селяни” замість “українців”, “куркулі” замість “приватних господарів”, “голод” замість “геноциду”. Москва дуже вправно нав’язала нам свої умови, при яких теоретично згадувати голод можливо, але чим далі, тим більш розмито українське суспільство буде це пам’ятати та вшановувати”, – не приховує занепокоєння доктор Олеся Стасюк. Вчена та її колеги констатують: провідні посади в українській академічній науці і далі займають так звані “історичні” цензори – колишні радянські пропагандисти. Найбільш яскравий приклад – Станіслав Кульчицький – професор, що у часи СРСР приховував злочин Голодомору-геноциду, називаючи масовий голод наслідком “прорахунків” у політиці Сталіна. Сьогодні він займає посаду в.о. головного наукового співробітника Інституту історії Національної академії наук України.

 

Через спротив представників колишньої радянської історичної науки перша докторська дисертація, у якій Голодомор був названий геноцидом, була захищена в Україні лише у грудні 2021 року. Її авторка – Олеся Стасюк – зіштовхнулась зі спробами дискредитації, зокрема – за допомогою ЗМІ. Наукова робота пройшла декілька додаткових перевірок Міністерством освіти та науки України; зрештою, у червні 2022 року вченій присудили докторський ступінь. Незважаючи на це, у 2023 році Національне агентство України із забезпечення якості вищої освіти, всупереч нормам законодавства, повторно розглянуло дисертацію, заявивши про нібито виявлення “плагіату”. Метою перевірки було “знищення репутації вченої” – визнали юристи Національного агентства під час судового процесу, ініційованого Стасюк для захисту своїх прав. 9 жовтня 2023 року і 1 квітня 2024 року суди першої та другої інстанцій визнали протиправним і скасували рішення державної установи. Наразі справа на розгляді у Верховному Суді, а українські правоохоронці розслідують кримінальне провадження проти голови Національного агентства Андрія Бутенка – за фактом можливого надання суду підроблених документів, що стосуються дисертації Стасюк.

 

“Незручна” цифра: чиновники проти науковців

До переслідування дослідників Голодомору можуть бути причетні не лише представники академічної науки з проросійським мисленням, а й окремі державні чиновники, причому – найвищого рівня. Так, окремий пункт резолюції Міжнародної наукової конференції містить звернення до Президента України та Кабінету Міністрів з вимогою відновити Інститут дослідження Голодомору. Цю установу, в якій працювали провідні українські науковці, ліквідувала 1 січня 2023 року своїм розпорядженням в.о. генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак. На переконання дослідників, вона діяла за вказівкою директора Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича та тодішнього міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка. Було звільнено 23-х вчених, включаючи 7-х докторів і 11-х кандидатів наук. Серед звільнених – відомий юрист і дипломат, колишній суддя Гаазького трибуналу Володимир Василенко (помер у жовтні 2023 року), всесвітньо відомий психіатр і радянський дисидент Семен Глузман.

 

Дробович і Ткаченко раніше відкрито погрожували науковцям, зокрема – обіцяли “знищити репутацію” експертів, залучених до проведення комплексних судових експертиз у кримінальній справі проти виконавців Голодомору-геноциду. Йдеться про розслідування, розпочате Службою безпеки України у 2019 році, у межах якого було проведено загалом 8 комплексних досліджень за участі понад 40 провідних різнофахових українських науковців. Попередні результати, оприлюднені у вересні 2021 року, спростували російські пропагандистські твердження про “всесоюзний голод” у СРСР, жертвами якого нібито стало близько 3,5 млн українців (цифра, визнана Москвою ще у 1989 році). Згідно з висновками експертів, втрати української нації внаслідок геноциду 1932 – 1933 років склали 10,5 млн, з яких 9,1 млн – на території так званої “радянської України”, решта – на українських етнічних теренах Північного Кавказу. Ще 5 млн українців було вбито у 1921 – 1923 і 1946 – 1947 роках – під час масових штучних голодів. Експерти також назвали мотиви злочину: намагання придушити український національно-визвольний рух і не допустити відновлення Української держави.

 

Висновки експертиз, з-поміж іншого, корелюються зі свідченнями сучасників Голодомору. Так, іноземні дипломати, що працювали в СРСР, у 1933 році повідомляли свої уряди про 10-15 млн українців, померлих від голоду та інших репресивних дій. Водночас, окремі сучасні українські чиновники виступають за збереження у публічному полі більш “безпечної” з точки зору Росії оцінки жертв у 3,5 – 4 млн. За відступ від цієї позиції науковцям загрожує звільнення та дискредитація. Учасники Міжнародної конференції дослідників Голодомору у своїй резолюції відкрито заявили про діяльність в Україні російської “п’ятої колони”.

 

Спільна відповідальність

Один із провідних українських істориків, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, що був серед експертів, залучених до розслідування СБУ, наполягає: висновки експертизи точні та базуються на неспростовних архівних даних:

 

“У 1931 році, якраз перед Голодомором, було проведено оцінку наявності дитячого населення. І документ з розрахунком скільки буде дітей через 5, 6, 7 років – до кінця 1930-х років – зберігся в архіві. Цей документ дав нам право говорити про те, скільки дітей було в Україні перед Голодомором. Також знайшовся документ за 1939 рік, у якому йдеться про наявність дітей у початковій школі після Голодомору. Знаючи скільки дітей було у 1931 році, знаючи розрахунок, скільки їх мало бути, і маючи дані про природну смертність, ми могли порівняти ці цифри. І виявилося, що немає понад 4 млн дітей. Я досі не чую спростування цих підрахунків. Також ми знаємо, що дитячі втрати становили орієнтовно 40% від загальних втрат”.

 

З метою поширення новітніх даних науковці передали у бібліотеки та вищі навчальні заклади України 15 нових друкованих видань, присвячених темі Голодомору-геноциду. Серед них – і матеріали кримінальної справи СБУ, що містять раніше недоступні для дослідників архівні свідчення, а також – збірник із минулорічного Всесвітнього конгресу дослідників Голодомору. На конференції був також презентований мистецький альбом “Розгойдані дзвони пам’яті” народного художника України Валерія Франчука, що налічує понад 300 картин, які висвітлюють біль і страждання українців в роки геноциду.

 

Вчені наголошують: знання про справжні масштаби злочину Кремля мають стати основою для формування історичної пам’яті як в Україні, так і за її межами. Натомість, заперечення геноциду українців — це не лише спроба стерти історичну правду, а й загроза повторення таких злочинів у майбутньому. Учасники звернулися до міжнародної спільноти із закликом підтримати Україну в боротьбі проти диктаторських режимів і визнати правду про Голодомор.

 

Резолюція конференції містить чіткий меседж: боротьба за історичну справедливість — це не лише справа України, а й усього демократичного світу. Лише об’єднані зусилля можуть забезпечити перемогу над пропагандою та гуманітарною агресією Росії.

 

Іван ВОЛИНЕЦЬ