Цей день в історії: 28 листопада 1970 року загинула художниця і дисидентка Алла Горська

13:21, 28.11.2019
Цей день в історії: 28 листопада 1970 року загинула художниця і дисидентка Алла Горська

28 листопада 1970 року за нез'ясованих обставин у Василькові у будинку свого свекра загинула художниця і дисидентка, одна з лідерок руху шістдесятництва, Алла Горська.

 

Слідчий, у якого чоловік Алли, Віктор Зарецький розпитував про обставини її смерті, зазначив лише, що вбита вона була професійно, одним ударом.

 

Алла Горська була дочкою відомого радянського кінодіяча Олександра Горського, який в різні часи очолював Ленфільм, Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, театр-студію кіноактора на кіностудії імені Олександра Довженка. Під час Другої світової війни лишилася з мамою в Ленінграді, пережила дві блокадні зими. Старший брат Арсен загинув в ополченні, пише УНІП

 

У 1943 році родина Горських перебралася до Києва. Алла закінчила із золотою медаллю Київську художню середню школу імені Шевченка та Київський художній інститут, працювала в галузі станкового та монументального живопису. У 1952 році одружилася з однокурсником Віктором Зарецьким.

 

У 1961-1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими «шістдесятниками» стала однією з організаторок і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», який став центром українського національного життя у Києві. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят, організацією виставок. Світ українського мистецтва допомагав відкрити і зрозуміти Іван Макарович Гончар.

 

Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962-му відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, про що вони заявили в Київську міськраду. Моторошну знахідку в Биківні допомогли відкрити діти, які грали у футбол… вимитим із землі людським черепом із діркою в потилиці.

 

У 1964 році разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

 

Алла Горська гостро відгукнулася на серію арештів української інтелігенції в 1965 році, надіславши протест на ім’я прокурора. Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, їздила на судові процеси, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів. У квітні 1968 року поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР з приводу незаконних арештів і закритих судів над дисидентами.

 

 Горську неодноразово викликали в КГБ на допити та на «профілактичні розмови» з попередженнями й погрозами. У 1970 році її викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

 

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до Василькова, де жив її свекор Іван Зарецький, забрати родинну реліквію – швейну машинку «Зінгер». 2 грудня її тіло знайшли в льосі хати із розтрощеною молотком головою. За день до цього у Фастові на залізничній колії виявили тіло Івана Зарецького з відрізаною головою. Слідство зупинилося на версії, що Горську вбив свекор «на ґрунті глибокої особистої неприязні» і закрило справу «у зв’язку зі смертю підозрюваного».

 

Похована у Києві на Берковецькому кладовищі.

 

 "Алла жила серед нас, але відчувалося, що вона належала до інакшої породи людей, до породи титанічної, була гребенем розбурханої української стихії. Аллу було неможливо перепинити", - писав про неї історик Сергій Білокінь.


"Алла стала символом без страху і вагань в часи загального приниження і брехні. З нею боротися було неможливо. Її можна було тільки вбити", - погоджувалася і колега Горської Ірина Левитська. І її вбили наприкінці листопада 1970-го, облаштувавши це, як сімейну драму. Ця історія досі до кінця не розслідувана.


"Усім нам смерть судилася зарання", - відгукнувся на загибель Алли Горської Василь Стус.