Німеччина передала Києву унікальний документ-доказ створення російськими істориками фальсифікацій

19.03.2019
Німеччина передала Києву унікальний документ-доказ створення російськими істориками фальсифікацій

Історик Наталя Сінкевич (ліворуч) під час передачі документа.

Німеччина віддала Києву важливий для історії православної церкви в Україні документ щодо анексії Москвою Київської митрополії, повідомляє «Німецька хвиля». 
 
 
Зважаючи на важливість документа для української історії, міністр науки і культури землі Баден-Вюртемберг Терезія Бауер за підтримки міністерства закордонних справ ФРН ініціювала повернення історичної царської грамоти Україні.
 
 
«Я вдячна дослідникам із Тюбінгена й України за їхню важливу роботу та їхні висновки щодо того, як грамота царя Петра I потрапила до Тюбінгенського університету. Той факт, що ми нині можемо повернути Україні цей символічний і надзвичайно важливий документ, вивезений свого часу до Німеччини, — також знак того, що наша країна розуміє свою історичну відповідальність», — зазначила Бауер.
 
Тож минулого тижня, 14 березня, грамоту Петра І було офіційно передано у Берліні українському послу Андрію Мельнику. 
 
Наукова робота для з’ясування похо­дження документа була завершена ще восени 2016 року. Бюрократичні процедури, необхідні для реституції, затягнулися на кілька років. Зрештою, збіг передачі документа в часі з отриманням Православною церквою України Томоса про автокефалію наводить на думку, що повернення грамоти є політичним жестом. 
 
Історичну царську грамоту Петра І від 1708 року про поставлення митрополита на Київську митрополію вивезли з Києва під час Другої світової війни (ймовірно, 1941 року) як військовий трофей, встановила німецько-українська дослідницька група.
 
З кінця 1950-х років документ зберігався у бібліотеці Інституту східноєвропейської історії та краєзнавства Університету Тюбінгена, що у федеральній землі Баден-Вюртемберг.
 
Унікальний документ виявила цілком випадково провідна наукова співробітниця Національного Києво-Печерського заповідника Наталя Сінкевич три роки тому.
 
Дослідниця розшукувала в бібліотеці Інституту східноєвропейської історії інформацію про німецького пастора Йоганнеса Гербінія, який у XVII столітті був одним iз небагатьох західних дослідників Києво-Печерської лаври.
 
А натомість знайшла ще більший скарб: на стіні в скляній рамці висіла грамота російського царя Петра І від 1708 року, якою він підтверджував поставлення Київського митрополита Йоасафа Кроковського.
 
«Я попросила бібліотекаря подивитися. Виявилося, що це оригінал. Я негайно зв’язалася з директором інституту», — пригадала Сінкевич у розмові з «Німецькою хвилею». 
 
У тюбінгському інституті навіть не здогадувалися, яке історичне значення має документ, який багато років просто прикрашав бібліотеку. Наприкінці 50-х років минулого століття колишній директор інституту купив її у торгівця антикваріатом за дві тисячі марок.
 
Кілька спроб науковців з Тюбінгена з’ясувати, звідки саме взялася грамота, завершувалися безрезультатно. Аж поки Наталя Сінкевич не звернула увагу німецьких колег на те, що документ до Другої світової війни перебував у київських архівах.
 
Царська грамота є важливим церковним історичним документом. Це підтверджувальна грамота російського імператора Петра І від 1708 року митрополиту Йоасафові (Кроковському) про поставлення його на Київську митрополію.
 
Йоасаф був останнім митрополитом за часів перебування Києва у складі Російської імперії, який був вільно обраний київським духовенством і затверджений царем, а не прямо призначеним Москвою, як це потім робилося впродрвж кількох століть. Тож цей документ є важливим свідченням історії анексії української церкви Москвою. 
 
У Російській імперії, на відміну від Константинополя, призначення митрополита схвалювалося світською владою. Грамота царя скріплювалася, як і інші важливі документи, позолоченою печаткою з двоголовим орлом. Із 1688 року Москва забороняла київському митрополиту йменуватися ієрархом «вся Русі». Натомість у титулі згадувалася «Мала Русь».
 
Наталя Сінкевич вказує на те, що оригінал грамоти не досліджувався з метою встановити детальні обставини процесу перепідпорядкування Київської митрополії Москві. На початку XIX століття російський історик і клірик Євгеній Болховітінов оприлюднив у своєму дослідженні текст грамоти 1708 року.
 
Однак у цій публікації текст було піддано цензурі, з’ясувала Сінкевич, вивчивши оригінал. «Болховітінов вирізав найцікавіший, iз сьогоднішньої точки зору, момент про те, що Київський митрополит зобов’язується не повертатися більше до Константинополя», — зазначила дослідниця.
 
Вона переконана, що згадка Константинополя у грамоті через два десятиліття після перепідпорядкування митрополії свідчить про те, що Москва не була впевнена у лояльності київського духовенства. На її думку, цензурування тексту історичних документів свідчить про бажання Росії уникати навіть будь-яких згадок про те, що Київська митрополія була раніше підпорядкована Константинополю.