Ганна Гайворонська: Після окупованого Луганська саме в бібліотеці мене зустріли, наче рідну

10:50, 20.01.2021
Ганна Гайворонська: Після окупованого Луганська саме в бібліотеці мене зустріли, наче рідну

Ганна Гайворонська переконана: погасне світло в бібліотеці – і погасне світло в очах літніх людей

У рамках кампанії підтримки районних і сільських закладів культури, над якими нависла загроза ліквідації, «Україна молода» надає слово активній користувачці бібліотек.

 

«Для читача, який читає постійно і багато, бібліотека – як мама рідна. З високими цінами, які є нині, багато нових книжок не купиш, – коментує Анна Гайворонська, останні роки мешканка містечка Кремінна Луганської області, членкиня Національної Спілки письменників України, авторка 12 збірок поезій та автобіографічної прози "Прочанка зі сходу" і "Білі лілеї Донбасу".

 

– Пенсіонери йдуть до бібліотеки, неначе в храм. А купівля книжки в магазині – то вже свято. Подвійне свято, коли ти бачиш на прилавках книгарень власну книжку. Утім таке можливо лише у великих українських містах. У нашій Кремінній навіть книгарні немає – просто середньовіччя якесь.

 

Все моє життя поруч зі мною була бібліотека. В дитинстві – коли я з трепетом в душі переступала поріг книгозбірні, щоб віднайти і притиснути до грудей улюблену книжку. В молоді роки – коли я читала все підряд «запоєм». І потім, коли я дарувала рідній Кремінській районній бібліотеці, що на Луганщині, свої власні книжки.

 

Коли я тікала з окупованого Луганська до містечка Кремінна, то мене саме в бібліотеці зустріли, наче рідну. А перед нинішнім Новим роком, коли мені, поетесі , запропонували провести два прямих етера з Бібліотекою імен Лесі Українки в Києві і з журналом «Дніпро», то я чимдуж помчала здогадуєтесь куди. Без Кремінської бібліотеки у мене ніяких ефірів не було би. Бо сучасні платформи, на яких відбуваються онлайн-спілкування, мені миттєво не під силу осягнути у мій пенсійний вік. 

 

Скільки всього цікавого відбувалося зі мною саме в цій районній бібліотеці: творчі вечори, презентації книжок, ювілеї, поетичні конкурси дітей з усього району. Про її закриття не йдеться нині. Утім не можу не стати на захист існування бібліотек, які ліквідують в інших районах України. 

 

Від тієї думки,що в маленьких містечках і селах можуть ліквідувати бібліотеки, мені стає моторошно. З цими перманентними глобалізацією, децентралізацією і всякою іншою «нівацією» в простих людей вже забрали, що тільки могли: школи, клуби, медпункти, пологові будинки. Під благим виглядом піклування про людей українських народ повертають навіть не в минуле, а в позаминуле століття.

 

Наша Кремінська районна бібліотека відповідає усім сучасним вимогам, вона багато разів вигравала міжнародні гранти, останнім з яких «Бібліотека без меж». Це все завдяки неспокійній вдачі директорки бібліотеки Олени Володимирівни Скиданенко та завідуючій дитячою бібліотекою Світлані Володимирівні Реді.

 

Бібліотека відремонтована, як лялечка, запезпечена комп’ютерами, сучасними дитячими іграми, в ній зручні меблі,. Для дітей діє ляльковий театр, де кожен може стати актором. Діти малюють на склі, на піску. Дівчатка вчаться вишивати, робити ляльки-мотанки , опановують навіть техніку так званої діамантової вишивки. Дітей в бібліотеці завжди немало. Їм весело і цікаво. 

 

А хтось подумав про те, що буде з дітьми в інших населених пунктах потім, коли в них заберуть бібліотеку? Дорослі зможуть запропонувати замість затишного осередку культури хіба що гуртки, яких в містечках одиниці, та й ті коштують дорого. То куди йти дітям? Тільки на вулицю, яка їх з радістю прийме і навчить пиячити і колоти наркотики.

 

Болить у мене душа і за пенсіонерів, яких у кожному невеликому містечку чимала кількість. Їхні дорослі діти, за браком роботи, нерідко подалися у великі міста або й за кордон. А літніх людей завжди об’єднувала бібліотека. 

 

 У нас у Кремінній пенсіонери з великим бажанням відвідують «Клуб цікавих зустрічей», разом вишивають, співають, виготовляють сувеніри. Разом зустрічають Новий рік й інші великі свята. 
Для пенсіонерів у бібліотеці діє школа комп’ютерного навчання. Я сама навчалась у ній. 

 

А не стане бібліотеки – то всі наші пенсіонери залишаться сам-на-сам в пустих оселях зі своїми проблемами. Погасне світло в бібліотеці – і погасне світло в очах літніх людей, бо в них заберуть найнеобхідніше, можливість спілкування.

 

У Кремінній вже давно немає книгарні. Та хоч би і була, то при нинішній дорожнечі мало б хто з пенсіонерів зміг би купити нові книжки. Все, що потрібно для читання, люди беруть в бібліотеці: і вже не так самотньо в оселі, коли поруч цікава книжка.

 

Позбавити людину права читати, то дуже жорстоко. Бібліотека потрібна для людей – як сонце, як вітер, як дім, де завжди чекають.

 

Хочу навести цитату однієї мудрої людини: «Якщо стара книгозбірня була джерелом, до якого йшли всі спраглі до знань, то нова – це водогін, що розносить живильну вологу по домівках». Це слова Мелвіл Д’юї.

 

Що робиться в нашій Україні? В простих людей хочуть забрати джерело, яке тамує духовну спрагу у наш нелегкий час? І тоді українській нації одна дорога - в провалля бездуховності. Для чого все це робиться? З якою метою? Для того, щоб люди менше знали, менше читали і перестали зовсім мислити? Щоб «тупо» йшли за грошовитими маніпуляторами світу цього? Щоб люди забули про все святе та праведне і тільки тряслися від страху померти з голоду від безгрошів’я? Для того, щоб в Україні все обраховувалося лише торбами з грішми?

 

Духовність, звичайно , в очах багатьох – річ ефемерна. Для тих, хто її творить – безцінна. Утім смерть фізична - це лише квіточки у порівнянні зі смертю духовною. Коли в’яне цвіт нації чи його викорінюють – повноцінна держава теж гине. Глибинні наслідки на нас чекають після того, як погасне світло у вікнах бібліотек».

 

Як повідомляла УМ, 15-річна активістка, учасниця і переможниця  багатьох літературних конкурсів Аліна Шевченко з міста Олександрія намагається самотужки врятувати районну бібліотеку імені Дмитра Чижевського від ліквідації.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Телеведучий Олег Панюта: Вимагайте від чиновників не чіпати бібліотеки

 

Журналістка за освітою, письменниця Тетяна Череп-Пероганич вважає, що людям потрібне спілкування в бібліотеках, тому також приєдналася до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації.

 

Ексміністр культури Ігор Ліховий нагадує, що за часів президенства Віктора Ющенка, за кошти держбюджету було закуплено для бібліотек книг вітчизняних видавців на рекордну суму — еквівалентну п'яти мільйонам доларів.