Нокаут Путіну – шанс для України

Протягом 11- 16 червня п. р. у турбо режимі (хоча б таке Зе-команда привнесла у практику міжнародних відносин) відбулися саміти "сімки", НАТО, США-ЄС, та США -РФ на рівні глав держав.

Експрес- аналіз напрацювань геополітичних важковаговиків дає підстави вважати, що  колективний Захід узгодив подальшу стратегію трансатлантичного партнерства, чітко визначивши загрози, ризики і виклики світовій демократії від Росії, Китаю, нарощування ядерних арсеналів, міжнародного тероризму, кібератак, гібридних і проксі воєн, а також пандемії коронавірусу, катастрофічних змін клімату і подальшого зубожіння населення країн із низьким та середнім добробутом.

Оптимістично сприймаються чіткі заяви стосовно підтримки суверенітету і територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах, визнання Росії стороною конфлікту на Донбасі та спонукання РФ до звільнення тимчасово окупованих українських територій і припинення дестабілізації нашої країни.

Попри скепсис антиукраїнських внутрішніх і зовнішніх сил Альянс підтвердив, що двері в НАТО для України відкрито і Київ в осяжній перспективі може отримати ПДЧ та підписати додаткові положення до Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі із ЄС. Україна отримала сигнал, що вона і надалі матиме статус партнера трансатлантичної спільноти.

Із обгрунтованим занепокоєнням спостерігало українське cуспільство за перебігом перемовин у Женеві між Д. Байденом і В. Путіним. Проте, як і очікувалося, проривних рішень відносно українського питання ухвалено не було, що закономірно для зустрічі у такому форматі. Але із заяв і поведінки лідерів випливає, що хоча сторони і залишилися "при своїх", між тим помітно знервований автократ В. Путін отримав потужний політико- дипломатичний нокаут від системного і впевненого в собі демократа Д. Байдена та згуртованих євроатлантичних структур.

Перш за все таке стосується чіткої підтримки України в деокупації РФ частини Донбасу і Криму. Вимоги до Кремля повернутися у міжнародне правове поле, припинити агресивну експансію Росії в Арктиці та інших регіонах світу, а також втручання у внутрішні справи країн молодої і розвиненої демократії.

Узурпатору наголошено на руйнівних наслідках для Кремля в разі летальних наслідків для життя незаконно ув'язненого О. Навального та прозоро рекомендовано на дотриманні прав громадян і свободи слова у власній країні, припиненні переслідування представників іноземних медіа в РФ.

Реверанси Д. Байдена у бік В. Путіна, як  "гідного перемовника" скоріше виглядали прихованим знущанням над безпідставно амбітним і зарозумілим партнером, що нібито прагне унеможливлення "холодної війни". Озвучені вкотре президентом РФ збанкрутілі наративи про Росію як "країну в облозі" , "кривавий антидержавний переворот" в Україні, нібито небажання Києва виконувати Мінські домовленості та про вину Заходу у загостренні міжнародної напруженості можуть бути  сприйняті лише сателітами Кремля та частиною російського суспільства, зазомбованого імперським шовінізмом і заляканого диктаторськими репресіями.

Досить лицемірно та непереконливо, на тлі параноїдальних звинувачень Вашингтона у намірах усунути його від влади, сприймається також спіч В. Путіна із посиланням на Л. Толстого про "зірниці довіри", що нібито замаячили на небосхилі російсько- американських відносин. Адже досвід надто тривалого лідерства В. Путіна в РФ засвідчив, що йому довіряти небезпечно, так як він розуміє і реагує лише на аргументи сили, стримування і болісну відсіч.

Підгрунтя довіри до бункерного вождя може формуватися лише у разі деокупації Росією частини території України, Грузії, Придністров'я із виведенням звідти російського військового контингенту. Подібне у свій час зробив М. Горбачов із частинами ЗС колишнього СРСР, що дислокувалися у Східній Європі. Є впевненість , що американська сторона таке розуміє і спільно із союзниками та партнерами, включаючи Україну, обере такий алгоритм дій, що унеможливить агресивні амбіції Кремля стосовно цивілізованого світу та можливого створення загрозливої антидемократичної вісі Москва - Пекін.

У свою чергу , консолідована проукраїнська позиція колективного Заходу на чолі із США надає Києву досить сприятливий шанс для реалізації побажань більшості громадян України набути членство в ЄС і НАТО та відновити  цілісність країни.

Щоб даремно не згаяти такий шанс, нарешті повинна бути офіційно визначена всеохоплююча НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ. На кшталт: "СИЛЬНА УКРАЇНА, ЗАМОЖНА НАЦІЯ".  Впроваджено комплекс реформ у законодавчій, виконавчій і судовій гілках влади та секторі безпеки і оборони. Популістична риторика  можновладців повинна трансформуватися у фактичну деолігархізацію та боротьбу із масштабною корупцією.

Питаннями повсякденної уваги очільників країни мають бути подальше зміцнення боєздатності і спроможності Збройних сил України та національних спецслужб, а також правоохоронної системи загалом. Нарешті повинні  бути задоволені очікування громадськості стосовно суттєвого підвищення добробуту населення.

Та досягнення при підтримці міжнародних партнерів довгоочікуваного миру без анексій, контрибуцій і репарацій. Зайве наголошувати на тому яке значення у цьому контексті має візит президента України у липні п. р. до США.

Врешті провідникам різного рівня необхідно відкласти оманливі політичні та особисті амбіції та об'єднатись для побудови модерної України.

                                                                                                                                                                                                                                                                                      Василь БОГДАН,

                                                                                                                                                                                                                                                    експерт з питань безпеки, генерал- лейтенант