Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі-2

Світлій пам’яті Георгія Гонгадзе – присвячую

ПРОДОВЖЕННЯ. Початок читайте за посиланням

Журналіст: Навіщо було робити розчленування?

Мусієнко: Щоб було неможливо впізнати у разі знаходження тіла. І Пукач стверджує, що він вважає, що цю пораду дав саме глава адміністрації президента.

Журналіст: Навіщо тоді Пукач так ненадійно перепоховав Гонгадзе, адже його невдовзі знайшли? Та ще й прикраси залишив у могилі?

Мусієнко: Тут цікаві пояснення Пукача. Він каже: "Коли я зрозумів, що вони від мене не відстануть, що можуть зробити з мене кілера, я кинув тіло Гонгадзе так, щоб його знайшли. Тому що я зрозумів - якщо я перепоховаю так, що Гонгадзе не знайдуть, то вони мене примусять виконувати ще десятки таких заказів. Бо я зрозумів і систему правління Кучми, і залежного від нього Кравченка".

Кравченко не міг не виконати наказ Кучми тільки тому, що йому снилося, що він буде наступником Кучми. Більше того, Пукач стверджує, що між МВС і СБУ було суперництво, хто виконає злочинне замовлення Кучми.

Якщо розібратися, то за ці 10 років навіть слідчий Харченко не вникав у такі подробиці. Хоча сам Пукач мені казав - це не мої слова, а його: "Олег Григорович, коли президентом був Ющенко, Харченко мене ледь не цілував, витягуючи відомості про причетність до цього злочину високопосадовців. А як змінилася влада, він включив реверс і почав розслідувати справу в зворотному напрямку, заявляючи, що доказів недостатньо і так далі...".

Ось чому в нас на останній стадії слідства виникли непорозуміння зі слідчим Харченком.

Ще хочу додати, що я не очікував, що сьогодні Генпрокуратура піде на такі цинічні порушення кримінально-процесуального закону в частині позбавлення Пукача права обирати собі захисника. Він мені 13 жовтня особисто казав: "Я буду іти до кінця з вами. Але ви розумієте, що від мене не все залежать...".

Він жахався від того, до якої слідчої групи потрапив. Це його слова: "Олег Григорович, вони мати рідну засудять і візьмуть під варту".

Журналіст: Якою була роль в цій історії нинішнього Вінницького губернатора, а тоді першого заступника Кравченка Миколи Джиги?

Мусієнко: Він створював алібі. За дорученням Кравченка, під його примусом Джига неодноразово проводив прес-конференції, де розповідав, що Гонгадзе бачили живим...

Журналіст: Але Джига знав, що він мертвий?

Мусієнко: Безумовно, бо він був на зустрічі, де з Кравченком і Фере обговорювалася можливість направлення людей, які брали участь у вбивстві Гонгадзе, за кордон у відрядження або в турпоїздку. Я скажу більше - все МВС з самого початку убивства Гонгадзе знало про це. Крім того, після звільнення Пукача з СІЗО в 2003 році Джига зустрів його десь в кафе, організував йому баню, підбадьорював Пукача...

Журналіст:  Тобто дії Джиги можуть підпадати під статтю недонесення про злочин?

Мусієнко: Так, недонесення. Заздалегідь не обіцяне неповідомлення про скоєний тяжкий злочин.

Журналіст: Як ви думаєте, на що може розраховувати Пукач в сьогоднішній ситуації? Він вже зізнався, що скоїв убивство Гонгадзе. Він же не може тепер від цього відмовитися?

Мусієнко:  Думаю, Пукачу могли обіцяти багато, в тому числі перекваліфікацію його дій за статтею 94 Кримінального кодексу 1960 року - це убивство без обтяжуючих обставин. Там покарання до 15 років, але немає довічного ув'язнення. Однак після того, як Пукач змінить свою правову позицію, у Генеральної прокуратури і суду будуть розв'язані руки, і невідомо, чим це для Пукача закінчиться.

Журналіст: Але ж Пукач тепер не може сказати, що цього злочину - убивства Гонгадзе - він не скоював?

Мусієнко:  Його ж до цього і не примушують.

Журналіст: Якщо Пукач піде в цю гру, як він тоді може пояснити свої дії відносно Гонгадзе?

Мусієнко: Заявить: "Виконав злочинний наказ під примусом, внаслідок залежного становища по службі". Але при цьому додасть: "Хто замовник - я не знаю. А від попередніх показів про Кучму і Литвина відмовляюся".

На превеликий жаль, у сьогоднішній прокуратурі можливо все.

Журналіст: На вашу думку, на яке покарання заслуговує Пукач?

Мусієнко: Ця нещасна, глибоко нещасна людина могла би розраховувати на покарання, не більше, ніж його засуджені подільники.

Журналіст: Це 13 років тюрми?

Мусієнко: Так. Бо основна провина за цей злочин лежить на системі. І звинувачуючи Пукача, ми звинувачуємо систему, в якій жили 10 років. І до якої, не дай Боже, ми повернемося знову.

МІЙ КОМЕНТАР: наведені адвокатом Олегом Мусієнком факти відповідають дійсності. Вони мені були відомі як голові ТСК. Я мав можливість отримати ці та інші конфіденційні дані оперативним  шляхом.

До сказаного адвокатом про свого підзахисного додам деякі факти з біографії Пукача. «Ця глибоко нещасна людина» (як висловився адвокат Мусієнко) має двох доньок-близнят. Душачи на смерть Георгія Гонгадзе він знав, що у нього також є дві малолітні доньки-близнята…

Пукач був кандидатом у майстри спорту з самбо. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, де отримав другу групу інвалідності, переніс інфаркт.

У серпні 1997 року Кучма нагородив Пукача орденом «За мужність» ІІІ ст. – «за бездоганне виконання військового і службового обов’язку, виявлені при цьому мужність, відвагу та високий професіоналізм». За цю нагороду, Пукач став зобов’язаним Кучмі на все життя.

На посаду начальника Управління кримінального пошуку Головного управління МВС України (з 2001 року – Департамент оперативної служби МВС) Пукач був призначений в серпні 2000 року. Після призначення Пукач активізував незаконну негласну оперативну роботу по Гонгадзе.

Після вбивства Гонгадзе Пукач отримав від Кучми звання генерал-лейтенанта міліції, а згодом і нову трикімнатну квартиру в елітному будинку Києва.

Отримали підвищення по службі і дострокові звання і три підлеглі Пукача (Протасов, Костенко і Попович), які разом з ним, на виконання явно злочинного усного наказу міністра внутрішніх справ  Кравченка, викрали і вбили Георгія Гонгадзе… 

Між МВС (Кравченко) і СБУ (Деркач) «папа» (так Кучму називало його близьке оточення) влаштував «соціалістичне змагання», хто швидше і краще виконає його замовлення по ліквідації Георгія Гонгадзе.  Слово «папа» на кримінальному сленгу означає «ватажок  злочинної групи (банди)».

Переміг міністр Кравченко. Вранці 17 вересня (субота) 2000 року Кравченко прибув на дачу до Кучми і доповів: завдання виконано – Гонгадзе замовк навічно і його тіло ніхто не знайде… Молодці, сказав президент. Готуй документи для нагородження…

Пізніше (цього ж дня) Деркач доповів Кучмі по телефону «сотка», що вночі «люди Кравченка» викрали Гонгадзе, вивезли із Києва і  вбили біля села Сухоліси Білоцерківського району Київської області.  За автомобілем, на якому Пукач і його підлеглі вивозили Георгія, було таємне зовнішнє спостереження оперативної групи СБУ, яка «вела» їх по Києву і за містом. В Київ «менти» повернулися без Гонгадзе, зазначив Деркач президенту.  Знаю, зауважив «папа» і додав: замети сліди, щоб все було чисто, не так, як минуло разу. 

Мався на увазі прокол Деркача, який за вказівкою президента організував стеження за мною і відав наказ вбити мене. Про це працівники СБУ повідомили Єрмаку, який з трибуни Верховної Ради заявив про підготовку замаху на моє життя і направив у Генпрокуратуру депутатський запит з цього приводу.

Більше про це у статті «Спрут. Корупція і політична мафія в Україні небезпечніші,  ніж воєнна агресія росії».

Нагадаю, що в листопаді 2003 року Генпрокуратура взяла Пукача під варту за звинуваченням у знищенні таємних документів, які  підтверджували незаконне стеження міліцією за Гонгадзе в травні-липні 2000 року. Але за вказівкою Кучми Пукач був звільнений з під варти на підписку про невиїзд і він тут же зник на довгі шість років – з 2003 по 2009 рік. У 2005 році Пукачу заочно пред’явили звинувачення у вбивстві Гонгадзе і оголосили в розшук.

Пукач був затриманий бійцями «Альфи» СБУ 21 липня 2009 року в селі Молочки Чуднівського району Житомирської області, де він жив зі співмешканкою у «надзвичайній бідності». Пукач одразу  зізнався, що він зі своїми підлеглими (назвав їх прізвища), за наказом міністра Кравченка, на замовлення Кучми і Литвина викрав і вбив журналіста Георгія Гонгадзе.

Мені удалося подивитися оперативне відео фізичного затримання Пукача і його свідчення, які він дав відразу після затримання.          

Згідно з повідомленням колишнього співробітника особливо секретного спецпідрозділу МВС України, того самого, у якому служив і Пукач, він був завербований 3-м Управлінням КДБ УРСР ще в 1982 році. Пукач був негласним агентом (таємним співробітником) КДБ під оперативними псевдонімом «Солдатов» та «Тіхуша». Вербування Пукача КДБ відбулось під час його служби в київській «сімці» — підрозділі «зовнішнього спостереження» УВС міста Києва. Пукач з колегами по службі вів таємне спостереження за одним з підпільних підприємців Києва. Після одержання підприємцем від свого компаньйона великої суми грошей, Пукач разом з колегами пограбували його. Пукач з колегами не знали, що самі перебували під спостереженням КДБ. Наступного дня Пукачу запропонували таємно співпрацювати з КДБ або бути відданим під суд. Він вибрав співпрацю з КДБ і став негласним агентом Комітету держбезпеки. Після того як Радянський Союз розвалився, і КДБ змінило вивіску на СБУ, Пукач продовжував залишатися агентом СБУ.

Зауважу, що аналогічним способом у 1973 році був завербований і Віктор Медведчук, який, будучи студентом другого курсу юридичного факультету Київського університету вчинив жорстке побиття неповнолітнього і був взятий під варту. Щоб не бути засудженим і не потрапити у місця позбавлення волі, дав добровільну згоду на таємну співпрацю з органами КДБ УСРС по «п’ятій», так званій «дисидентській лінії». Дослужився до статусу  особо цінного агента, працював під псевдонімом «Соколовський».

Більше про агента КДБ Медведчука читайте тут. 

Фальсифікація справи в суді

Адвокатка Тетяна Костіна заявила, що з матеріалів кримінального провадження щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе зникли слова засудженого ексгенерала Міністерства внутрішніх справ Олексія Пукача про те, що до цієї справи причетний другий президент України Леонід Кучма та ексголова парламенту Володимир Литвин.

Про це вона сказала під час пресконференції. За її словами, нині до відповідальності не притягнуто замовників вбивства Гонгадзе, замовників замаху на нардепа II та III скликань Олександра Єльяшкевича та викрадення та побиття журналіста Олексія Подольського, чиї інтереси вона представляє. Адвокат зазначила, ще у січні 2002 року постановою парламенту взяла на себе зобов’язання безумовно виконувати резолюцію ПАРЄ по справі Гонгадзе, Подольського і Єльяшкевича. Однак у справі Єльяшкевича зобов’язання не виконані в повному обсязі, а в справі Гонгадзе і Подольського – не виконуються головні зобов’язання стосовно замовників цих злочинів.

Щодо справи вбивства Гонгадзе, то, за її словами, "плівки Мельниченка" – не єдиний доказ причетності Кучми до вбивства, оскільки є ще такий вагомий доказ, як свідчення виконавця вбивства Гонгадзе Пукача.

"Відомі всьому світу слова Пукача, що вирок суду буде йому зрозумілий, лише коли на лаві підсудних з ним сидітиме Кучма та Литвин, в матеріалах справи відсутні", - заявила вона.

Костіна наголосила, що ці слова навмисно не внесли до справи для того, щоб Кучма та Литвин, який у 1999-2002 роках очолював Адміністрацію президента, могли уникнути відповідальності. Крім того, Костіна звинуватила Верховний суд та Міністерство юстиції в дезінформації, яку надають міжнародній спільноті щодо цієї справи.

"В Раду Європи систематично направляється недостовірна інформація, але змовчати чи приховати системні факти фальсифікації не вийде, оскільки цією справою цікавляться не лише Рада Європи, але й Гельсінська комісія Конгресу США", - заявила адвокатка.

Костіна заявила, що для того, щоб вивести Кучму з-під обвинувачення, провадження щодо Гонгадзе і Подольського було засекречено ще в суді першої інстанції, а єдине відкрите засідання було, коли оголошували вирок Пукачу, але, за її словами, і в цьому засіданні була допущена фальсифікація судової справи.

Крім того, правозахисниця повідомила, що коли справа слухалася в апеляційній інстанції, слухання пройшли з порушеннями, зокрема, справу слухали без потерпілих. Також у справі як захисник вдови Георгія Гонгадзе Мирослави брала участь Валентина Теличенко, яка, на переконання Костіної, брала участь у цій справі в статусі адвоката незаконно. Костіна також нагадала, що в 2017 році Касаційний суд усунув Теличенко з цієї справи, проте судді Верховного суду не виконали цю ухвалу і Теличенко досі вважається адвокатом.

Також Костіна наголосила, що сама Мирослава Гонгадзе як потерпіла була лише на одному судовому засіданні, ніколи не знайомилася з матеріалами справи і лише один раз відвідала засідання Апеляційного суду. Костіна зауважила, що в 2015 році суд не залучив доньок Гонгадзе як потерпілих, коли їм виповнилося 18 років, хоча зобов’язаний був це зробити. Адвокат переконана, що всі ці процесуальні порушення в судах всіх трьох інстанцій були допущені з єдиною метою – "вивести з-під відповідальності Кучму".

Адвокатка звернулася до президента Володимира Зеленського з закликом довести справу до кінця, щоб винні у замовленні цих трьох злочинів опинилися на лаві підсудних. Вона додала, що всі попередні президенти, обіцяли поставити крапку у цій справі, однак обіцянок так і не дотримали.

Колишній суддя Конституційного суду та перший генпрокурор України Віктор Шишкін додав, що з метою "відбілити" Кучму нещодавно Подольському було відмовлено в статусі потерпілого у справі Гонгадзе. За його словами, це було зроблено для того, щоб він як потерпілий не міг клопотати про допит колишніх високопосадовців як свідків.

МІЙ  КОМЕНТАР. Звертатися до гаранта Конституції Зеленського – це марна трата часу. На нього самого зачекалася в’язниця разом з главою його Офісу Андрієм Єрмаком. Невже шанована адвокатка   Тетяна Костіна цього не бачить?  Проте, дякую їй за принциповість і мужню громадянську позицію, проявлену у справі щодо замовників замаху на народного депутата II та III скликань Олександра Єльяшкевича та викрадення та побиття журналіста Олексія Подольського, чиї інтереси вона представляє. Більше б таких адвокатів!

«Воїни Антимафії»

Письменник Олександр Михайлюта видав документальну книгу «Воїни Антимафії» (Київ, 2021) про діяльність таємної офіцерської організації  «Антимафія», яку ми створили з Анатолієм Єрмаком восени 1992 року.

У книзі є глава «Справа Гонгадзе» (с. 119 – 124). Вона написана автором на матеріалах ТСК, яку я очолював, моєму звіті,  оголошеному мною на сесії Верховної Ради, статтях і публікаціях. Зміст глави подаю фотознімками сторінок 119 -124 із книги «Антимафія». Прочитавши, Ви побачите, яка брудна політика велася навколо справи і пам’яті Георгія Гонгадзе. Окремі політики піарилися на  вбивстві Георгія і робили свою політичну кар’єру. Інші, які були урядовцями, не виділяли коштів для проведення зарубіжних експертиз. Знайшлися й такі, які добивалися, щоб на сесії ПАРЕ (членом якої я був у 2006-2010 роках), я не називав прізвищ Кучми і Литвина, які згідно з висновками ТСК є замовниками вбивства журналіста.

Позиція політиків у справі Гонгадзе усі роки після його вбивства визначалася, як правило, місцем їх сидіння – залежно від посади, яку вони отримували…

На завершення. Я уже зазначав, що у 2002 році втретє був обраним народним депутатом і добився створення нової ТСК у справі Гонгадзе. Мене обрали головою Комісії.

Одним із самих активних членів ТСК був Юрій Луценко - майбутній міністр внутрішніх справ за часів президента Віктора Ющенка і Генеральний прокурор за президентства Петра Порошенка.

Нагадаю, що 28 листопада 2000 року народні депутати Олександр Мороз і Юрій Луценко оприлюднили в парламенті аудіозаписи, зроблені майором Миколою Мельниченком у кабінеті президента про причетність Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе.

 "Українська Правда", ну це просто вже, бл***, оборзєлі. Подонок, бл***. Грузін, грузін… Чєчєнцев надо, чтоби укралі єго і викінулі… Ну, подонок, бл***, висшей мєри, – президент України Леонід Кучма обговорює долю Гонгадзе в липні 2000 року.

Співбесідниками Кучми були голова його Адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та голова СБУ Леонід Деркач. На плівках Кучма дає завдання провести "заходи" щодо журналіста та повертається до теми знову й знову. Складається враження, що президент був одержимий журналістом.

Народний депутат Юрій Луценко вручає президенту України Леоніду Кучмі лапті, як символ імпічменту, перед початком його виступу на трибуні Верховної Ради у вівторок, 18 червня 2002р.

У цей день президент виступив у ВР із щорічним посланням до депутатів.

2017-й рік – колишній президент Кучма та генеральний прокурор Луценко тепло вітаються на заході олігарха Пінчука у роковини зникнення журналіста Гонгадзе / Фото – Юрій Бутусов.

Будучи членом ТСК Луценко вважав Кучму замовником викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Зауважу, що Кучма, його адміністрація і голова Верховної Ради Литвин прикладали неймовірних зусиль, щоб ця Комісія не була створена. Проте я уже мав гарний досвід парламентської діяльності, знав усі хитрощі, як керівництво парламенту або секретаріат за його вказівкою маніпулюють складанням плану роботи сесії Верховної Ради,  включенням до порядку денного тих чи інших питань і голосуванням по ним. Окрім того, я мав гарний практичний досвід роботи начальником відділу військової контррозвідки. Якщо коротко – я переграв Кучму і Литвина і добився свого. Верховна Рада створила ТСК, яку я очолив.

З оточення президента Кучми мені передали, що президент був у такій ярості, що жбурляв в кабінеті все, що попадало під руку і по «сотці» (закритий телефонний зв’язок) матюкав Литвина за те, що той не зміг «зарубати» моє питання.

Відкрию Вам маленьку таємницю моєї роботи слідчим МВС. Я не любив розслідувати або завершувати слідство у кримінальних  справах, які мені керівництво передавали в силу різних причин від іншого слідчого. Не тому, що там могли бути допущенні якісь помилки чи погрішності або я не довіряв колезі. Ні. Я не відчував «енергетики духу» цієї справи, її учасників – обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів і навіть речових доказів.

Моя «фішка» - починати розслідування справи з першого кроку – огляду місця події, неофіційної без протоколу розмови (бесіди) з  заявником про злочин, потерпілим чи очевидцем злочину. Офіційно, під протокол допит буде потім. Мені треба було відчути на місці події «дух» (енергетику) злочину і того (тих), хто його вчинив. Дерева, кущі, рослини, квіти, тварини, які були на місці вчинення злочину давали багато «інформаційної енергії». В уяві моделювались обставини вчинення злочину, психологія і характер злочинця, якого я ще не бачив, його ще треба було встановити і затримати. Коли ти розслідуєш справу від початку до кінця і  направляєш її в суд з затвердженим обвинувальним висновком, ти відчуваєш загальну її енергетичну атмосферу і як вона «дихає». 

За час роботи слідчим не мав жодного незаконно затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого), незаконного притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності або оправдального вироку. Першим моїм учителем і наставником, який зробив мене слідчим-професіоналом, була начальник слідчого відділу Шевченківського РВВС м. Києва , підполковник міліції Лілія Сергіївна Самойленко (світла їй пам’ять).

Розмова з Притулою

Повернемося в липень 2002 року. Через пару днів після створення ТСК я зустрівся з Оленою Притулою на її прохання. Звичайно, що до зустрічі з нею, я підготовився інформаційно, щоб бачити чи буде розмова щирою і як вона буде відповідати на мої  несподівані професійні запитання. Оскільки я уже знав, що вона ключовий свідок у встановленні істинного мотиву викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе, з  яким познайомилася в 1997 році. Олена була в  приятельських і дружніх стосунках з Георгієм, мала з ним «роман»,  писали ЗМІ.

Вона була останньою, хто бачив Георгія живим до його викрадення і вбивства. Гонгадзе вийшов з її квартири приблизно о 22 год. 30 хв. 16 вересня 2000 року, щоб їхати додому. На нього чекала дружина з дітьми без ключів від квартири. Більше його ніхто не бачив.

Серед журналістів і в політичних колах звучала версія, що у Литвина нібито були «близькі стосунки» з Оленою Притулою, яка працювала разом з Георгієм Гонгадзе в «Українській правді» і він нібито з ревнощів накручував Кучму проти Георгія і підбурював його до розправи над журналістом.

Сам Литвин цю версію спростовує, називаючи її «інформаційним вкиданням». «Що-що, але добре знаю: де, коли і з ким», - зазначив Литвин.

Не знаю, що було між Притулою і Литвином, свічку, як кажуть, не тримав. Але диму без вогню не буває…

В Київ Притула переїхала із Севастополя у 1996 році. За інформацією журналістів, в тому ж році за сприянням помічника президента Кучми Володимира Литвина проходила стажування у Дюкському університеті в Північній Калоріні (США).

З 1996 по 1999 рік позитивно активно висвітлювала діяльність президента Кучми для «Інтерфаксу».

У липні 1999 року під час президентських виборів за клопотання Литвина указом президента Кучми отримала звання заслуженого журналіста України. У листопаді 1999 року Литвин став главою Адміністрації президента Кучми.

У грудні 1999 року Притула разом з журналістами Сергієм Шолохом і Георгієм Гонгадзе прибула до Вашингтону з метою привернути увагу влади США до утиску свободи слова в Україні. За словами Притули, саме тоді виникла ідея про необхідність створення української новинної інтернет-газети.

У квітні 2000 року Гонгадзе і Притула заснували «Українську правду». Георгій став головним редактором, а Притула – його заступницею. Після смерті Гонгадзе Притула стала головним редактором «УП».         

Оскільки зустріч з Оленою Притулою була не офіційною, а  приватною, вона проходила в Маріїнському парку. Окрім того я не міг бути впевненим, що мій кабінет не прослуховується моїми колегами за наказом  голови СБУ Леоніда Деркача.

Майже годину продовжувалось наше спілкування і гуляння по парку. В основному говорила Олена. Після декількох моїх запитань (розвідувального характеру), вона зрозуміла (це було видно по її очам і реакції), що я знаю набагато більше про її особисте життя, ніж вона вважала.

Для себе я точно вияснив, яким був ІСТИННИЙ мотив викрадення і вбивства Георгія.

Для загального розуміння. Мотив злочину – це внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально карного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Сутність мотиву полягає в тому, що він завжди пов’язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин.

Розмова з Литвином – комплекс «заляканої дитини»

У нашому випадку мотив мав подвійний характер і був різним у Литвина і Кучми, щоб розправитися з «обарзєвшим» Георгієм. 

У Литвина – це НЕПРИЯЗНІ СТОСУНКИ з Георгієм, які спонукали його  ПОМСТИТИСЯ журналісту.

В силу свого психотипу (характеру) і фізичної слабкості Литвин боявся самостійно «розібратися» з фізично сильнішим Георгієм Гонгадзе, учасником бойових дій і сміливою людиною.

Через свій страх і фізичну слабкість Литвин вирішив помститися журналісту Гонгадзе «чужими руками» Кучми і Кравченка (з якими дружив сім’ями). 

По своєму психологічному характеру і психотипу Литвин є боягузливим і мстивим. Швидше за все, у дитинстві він отримав психологічну травму і переніс психічний стрес якимось переляком або залякуванням. В одному із своїх інтерв’ю Литвин розповів, що в дитинстві мама його часто прив’язувала на мотузці до столу, коли йшла з дому, щоб з ним нічого не сталося.

Як зазначають психологи і психіатри, такі події, які були з Литвином у дитинстві (прив’язування його на мотузці як маленьку собачку),  безслідно не проходять – виникає комплекс «заляканої дитини».  Дитячий страх - це ворог людини з перспективою (більше про це читайте в спеціальній літературі – див. Гугл).  

Мотивом у Кучми стали СЕРДИТІСТЬ, ЗЛІСТЬ і РОЗДРАТУВАННЯ на Георгія за його критичні публікації в «Українській правді», роздруківки яких з Інтернету (Кучма не вмів користуватися комп’ютером) Литвин щоранку підсовував президенту при доповідях як глава Адміністрації.

Дії Литвина носили характер «провокатора-підбурювача» - «провокатора-замовника» розібратися з Гонгадзе. Судова практика засвідчує, що при вчиненні подібних вбивств або інших тяжких насильницьких злочинів проти особи, мотив злочину нерідко буває подвійного характеру, подібним як у Кучми і Литвина.

Врешті-решт, терпіння у Кучми лопнуло і він віддав наказ Кравченку і Деркачу розібратися з Гонгадзе, зробити йому «пи*дець», що на сленгу означає «СМЕРТЬ» або «ВМЕРТИ». Що саме треба зробити з Георгієм, президент Кучма порадив Кравченку звернутися до «Володі» (Литвина – Авт). Про це мова йде на аудіозаписах Миколи Мельниченка, автентичність яких підтвердила  експертиза, які були оголошені в суді, при слуханні справи Пукача.

В кінці зустрічі, я запитав у Олени Притули, чи готова вона на засіданні ТСК, під присягою, дати офіційні свідчення і відповісти на мої запитання? Вона схвильовано сказала: НІ і попросила мене нікому не розповідати про зміст нашої розмови.

Я відповів, що без її підтверджень того, що вона розповіла, моя розповідь не буде доказовою і заспокоїв її, що нашу розмову я не записував таємно на диктофон, як це робив майор Мельниченко. Застеріг, що під час прогулянки і розмови в парку ми могли бути під  візуальним і технічним контролем оперативних служб СБУ І МВС і нас могли «писати» на відео або аудіо. Сказав їй, що вона ключовий свідок у справі для встановлення істинного мотиву викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе.

Тому будь уважна і обережна - зауважив я. Вони можуть піти на все. Олена перепитала, хто – вони? Кучма, Литвин, Кравченко і Деркач – відповів я і порадив, якщо є можливість, виїхати за кордон заради особистої безпеки.

Наскільки мені відомо, вона буцімто на певний час (в 2003-2004 роках) перебувала у США, а потім повернулася в Україну перед  початком  Помаранчевої революції.

Литвин відмовився прийти на засідання ТСК для  дачі свідчень і відповісти на запитання членів Комісії. Думаю, Ви розумієте чому. Він  найбільше боявся, що «допитувати» його буду я, як колишній слідчий.

СПОГАД. У липні 1990 року, будучи делегатом останнього 28-го з’їзду КПРС, як член комісії з’їзду, я допитував Генерального секретаря ЦК КПРС, президента СРСР Михайла Горбачова щодо обставин вивезення за кордон «валюти і золота партії» та іншим питанням. 

Члени партійної комісії, які були присутні на допиті, у своїх інтерв’ю розповідали журналістам, що під час допиту Горбачова, у нього від моїх запитань спітніли руки, а «пляма» на його голові покрилася рясним потом, як ранковою росою. По закінченні допиту Горбачов, витираючи хустинкою руки і лисину, звертаючись до мене, сказав: «Майор, Ваш спокійний впевнений голос, поставлені несподівані запитання, викликали у мене мурашки по тілу. Таке відчуття, що Ви читаєте думки. Не хотів би я бути у Вас на допитах у  справах, які Ви розслідуєте. Дякую Вам за вашу принциповість і професіоналізм високо рівня», - сказав Горбачов і подав руку. Я потиснув. Це було не останнє моє спілкування з ним. Але це уже інша історія…

ЗАВЕРШЕННЯ читайте за посиланням

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант