За цікавим підручником з історії рідного краю вивчають місцеве минуле дев’ятикласники Донеччини. Схвалений у Міністерстві освіти посібник «Історія рідного краю (Донеччина з кінця ХVIII до кінця ХIX століття)», виявляється, вже майже рік штудіюють школярі. Проте лише зараз iз подачі голови Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євгена Шаповалова стало відомо, що насправді вивчають про рідний край дев’ятикласники Донбасу.

Десятки людей iз мішками на головах та зашморгами на шиях вишикувалися вчора перед Кабміном. Цей живий ланцюг тримає великі літери, з яких складається слово «приречені», а також плакати з написами «Я не хочу помирати», «Я не з Єнакієвого, але теж хочу жити», «Дайте жити — я відпрацюю». Моторошну картинку доповнює монотонний барабанний дріб. Ці приречені й справді можуть померти, адже серед них — хворі на гепатит, туберкульоз та СНІД. Бо їм та загалом 44 тисячам українців, які мають згадані захворювання, влада винесла смертний вирок, не заклавши кошти на життєво необхідне лікування.

Згідно з останнім прогнозом Українського гідрометцентру, пік цьогорічної повені в Києві припаде на перші числа травня. Проте катастрофічним для столиці цьогорічне водопілля не буде. Про це в коментарі «УМ» повідомив директор Центральної геофізичної обсерваторії України Олександр Косовець. «Жодних підстав для ажіотажу або паніки, яку сьогодні нагнітають засоби масової інформації, я, наприклад, не бачу», — переконаний фахівець.

Представники українських церков, відомі громадські діячі та митці оголосили вчора про створення громадського комітету «Примирення між народами». Об’єднало небайдужу громадськість минуле, яке й досі болить обом народам. Як відомо, цього року на політичному рівні в Польщі широко обговорюється тема польсько–українського конфлікту часів Другої світової війни і після неї, зокрема в зв’язку з 70–ми роковинами трагічних подій на Волині. «Ідея створення такого комітету не випадкова. В Польщі й досі є політики–радикали, які намагаються загострити проблеми минулого, — каже перший Президент України Леонід Кравчук. — Вивчати минуле треба, але це справа істориків. Сучасники ж мають жити сьогоденням. Варто пам’ятати, що помста нас принижує, а прощення — возвеличує».

Законопроект, який занепокоїв українських школярів, не так давно був зареєстрований у Верховній Раді. Проте, нагадаємо, підтримки в суспільстві він не має й навіть викликає акції протесту. Одна з них відбулася 27 лютого на вулиці Банковій біля будівлі комітетів Верховної Ради, де проходили комітетські слухання щодо законопроектів «Про вищу освіту». Тоді на акцію протесту вийшло близько сотні студентів столичних вишів, які вимагали зняти з реєстрації законопроект Ківалова—Калетніка—Сороки.

Учора світова спільнота вшосте відзначила Всесвітній день розповсюдження інформації про аутизм, встановлений ООН у 2007 році. У Києві діти–аутисти, їхні батьки, а також небайдужа громадськість прийшли в цей день під стіни Міністерства освіти, науки, молоді та спорту. Акцією під назвою «Аутисти повинні навчатися в школі!» вони намагалися достукатися до чиновників. Адже діти, в яких діагностовано аутизм, залишаються, по суті, за бортом повноцінного життя — їх неохоче беруть у дитячі садочки, а в звичайні загальноосвітні школи й поготів, бо вихователі й педагоги часто не знають, як поводитися і працювати з аутистами. Хоча ці малюки, як наголошують фахівці, цілком придатні до навчання, оскільки не є розумово відсталими, як дехто думає. Якщо з такими дітками почати займатися якомога раніше за спеціальними програмами й методиками, то вони здатні робити неймовірні успіхи.

Учора в столичній книгарні «Є», де відбувалася презентація нової книжки кардинала Української греко–католицької церкви Любомира Гузара, яблуку ніде було впасти. Щоб послухати мудре слово Блаженнішого, прийшли не тільки журналісти, а й ті, хто випадково дізнався про презентацію, дехто — навіть із дітьми. Дещо дивно було бачити, що таку силу–силенну народу зібрала скромна книжечка — понад сто сторінок у м’якій палітурці. Проте ще до презентації вона стала у книгарні реліктом — усі примірники, що були тут в наявності, умить «розмели», а ті, хто підійшли пізніше, марно намагалися її придбати.

У ніч iз суботи на неділю Україна перейде на «літній» час. Для цього о 3–й ночі 31 березня стрілки годинників слід перевести на одну годину вперед.

Минулого тижня в дитячих садочках Києва стартувала нова інформаційно–навчальна програма «Екосім’я від А до Я». На переконання компанії ТОВ «ХіПП Україна», що ініціювала цей проект, украй важливо з перших років життя виховувати в дітях почуття друга природи, а не байдужого споживача. «Дуже доречно розпочинати екологічне виховання саме з дітей дошкільного віку, коли закладаються первинні установки на все подальше життя. Адже з цими установками діти підуть у доросле «плавання», — каже кандидат психологічних наук, зав­кафедрою методики та психології дошкільної й початкової освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти Наталія Дятленко. — Сьогодні в Києві функціонує 702 дошкільнi заклади, в яких виховується близько ста тисяч дітей. Ці маленькі громадяни незабаром стануть дорослими і будуть визначати стратегію подальшого розвитку країни». Тому так важливо, наголошує фахівець, закласти в них основи екологічного мислення, а також здорового харчування та здорового способу життя. Адже від цих чинників залежить подальше здоров’я нації та відповідальне ставлення до довкілля.

Свою першу книжку мемуарів Іван Дзюба мав намір назвати «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Проте у видавництві публіциста відмовили: ну який же це фініш? Тому урочисто презентоване в середу в Київському планетарії видання отримало назву «Не окремо взяте життя».

На його палітурці ми бачимо портрети двох Іванів на прізвище Дзюба — один ще зовсім молодий студент, який поки нічого не знає про того, другого, за плечима якого понад 80 прожитих літ, звання Героя України й академіка, титул лауреата Шевченківської премії, а ще — арешт і ув’язнення, гоніння, заборона друкуватися... І це символічно, наголошує Олена Бойко, директор видавництва «Либідь». Життя публіциста було аж ніяк не «окремим» від життя України. Проте нічого того ще не знав двадцятирічний студент Донецького педінституту, який став комсоргом вузу, а отже, ступив на першу сходику драбини, що вела у найвищі ешелони партійної влади.