Чим славний Конотоп

Чим славний Конотоп

«То ви з Конотопа? Уже втопили свою відьму?» — часом запитували мої нові знайомі. «Та нема вже в нас тих традицій», — ображено відповідала я, не зразу розуміючи, що йшлося про депутатку, «прогресивну соціалістку». І вже спокійно розповідала про славні історичні сторінки свого міста та видатних земляків.

Магнетизм малого Хрещатика

Магнетизм малого Хрещатика

Зі столицею України невеличке село Хрещатик поєднують дві історичні події, розділені тисячоліттям. Перша — християнізація Русі князем Володимиром, втікаючи від якої, непокірні кияни-язичники пропливли човнами за течією Дніпра цілих півтори сотні кілометрів, сховавшись на безлюдді.

Неземне тяжіння Нескучного

Неземне тяжіння Нескучного

Зінаїду Серебрякову тут «пам’ятають» хіба що джерело зі смачнючою водою та дерев’яний старезний зруб у колодязі, дбайливо схований під саркофагом із міцних дощок. Утiм мінімальна автентичність ніскільки не применшує історичну значимість хутора, оскільки під його небом жили і творили одразу дві династії митців — Бенуа і Лансере, у творчості яких Нескучне служить чимось на зразок апогею пережитих емоцій.

Віч-на-віч з Очаковим

Віч-на-віч з Очаковим

Очаків — місто невелике, та славі його можуть позаздрити міста більш значні. Щоправда, з історичних романів, дожовтневих і радянських енциклопедій Очаків відомий нам досить однобічно — як місто воїнської слави Російської імперії. І чомусь російські історики майже завжди замовчували видатну роль в історії цього міста на березі Дніпровського лиману запорозьких козаків.

Вужі, бобри і... Євромайдан

Вужі, бобри і... Євромайдан

Шукати звичного центру села в Конопельці — справа марна. Його просто немає. Тут кожна хата, яка ще вціліла, — свій центр, довкола якого все обертається. І сосни з ялинами, які мов вартові, охороняють неймовірну зимову тишу. Ліс тут усюди. Він то вигулькує, то зникає; навіть на колишніх колгоспних землях, де колись родило все, росте лісовий самосів.

Біла під європейським прапором

Біла під європейським прапором

Давно я не поверталася із сільського відрядження з таким хорошим настроєм! Як правило, поїздки в села Тернопільщини впродовж останніх років залишали важке враження напіврозрухи і безперспективності. Але остання поїздка переконала: навіть при усій складності проблем цілком реально суттєво покращити життя українського села зусиллями лише його громади.

Смак Борщовичів

Смак Борщовичів

Село Борщовичі розташоване неподалік Львова і має багату та заплутану історію. Свого часу поганої слави селу зажив убивця Степана Бандери Богдан Сташинський, який тут народився. Жінки з Борщовичів не раз розповідали, що на львівському базарі мали неприємності.

На краєчку України

На краєчку України

Тут навколо лише ліс. За лісом — поле, за полем Міус, а далі вже державний кордон та чужа земля. Край українського світу. Спитати у городян шахтарського Сніжного, де в їхньому місті розташовується «Шахта шістнадцята» — далеко не кожен спроможеться відповісти.

Місто без завтра?

В Українську, мікроскопічному шахтарському містечку, що майже загубилося серед донецького степу, розповіли мені місцеву бувальщину. Не ту, якою свого часу вже поласувала вітчизняна преса, про бетонного Леніна з головою «на два номери» меншою за норму. Іншу історію — про бабцю, яка в тотальну ожеледь, що трапляється, мабуть, лише на Донбасі, та ще й при «фірмовому» вітрюгані, подалася на пошту отримувати пенсію. Коли пішов льодяний дощ, старенька відкрила парасольку — тут її і понесло, наче серфінгістку, промчало на швидкості по головній вулиці, винесло за околицю та там кинуло у стіг соломи. Бідолашну шукали цілу ніч, та віднайшли живою, бо була вдягнена у справжнє пальто на ватині, не якомусь там благенькому синтепоні. Усе це цілком могло статися насправді, адже в Українську в який бік не підеш, через три хвилини опинишся «в полях».

Незвиські скарби

Незвиські скарби

Чому саме цю місцину облюбували для стаціонарних стійбищ ще давні–прадавні люди, нинішні мешканці села пояснюють геніально просто й дохідливо: «А ви десь бачили таку красу?». І з ними — сучасними — важко не погодитися: тутешній Дністровський каньйон, у якому Незвисько посідає одне з найпривабливіших місць, експерти дружно зарахували до «Семи природних чудес України».

Неважко здогадатися, що колись багаті дичиною довколишні ліси, щедра рибою річка, долина з м’яким, схожим на субтропічний, кліматом та система комфортних карстових печер приваблювали сюди ще мисливців на мамонтів. Принаймні за останні майже півтора століття археологічних розкопок учені різних країн виявили тут понад десять цивілізаційних пластів, що послідовно змінювали один одного, — від епохи неоліту (Х — початок ІІІ тисячоліття до н.е.) до княжих часів. Нічого подібного на території України понині не знайдено. Перша письмова згадка про село — 1375 рік — також указує на поважний вік цього населеного пункту.