Каюся перед вами, кияни, за те, що не тільки голосував за Леоніда Черновецького на виборах мера, а ще й за те, що підштовхнув до цього досить велику кількість людей. Тепер бачу, що вчинив украй необачно. І річ не в тім, що Черновецький гірший за Омельченка. Тепер маразм помножився на повну неосвіченість і мера, і його молодої команди в комунальній сфері. Тим паче що багато хто з хабарницької зграї залишився на своїх місцях, а корупційний досвід тепер переймають нові «акули капіталізму», які прийшли з «Правекс-банку».
Найстрашніше ж те, що зараз практично неможливо побачити якусь чітку стратегію пана Черновецького. Він багато говорить про соціальну спрямованість своєї політики, про якісь дотації та пільги для бідних, але зжебрачені зжебрачуються й далі, а багатії — багатіють.
У тому числі й на житловому будівництві. Тепер будівельні фірми й банки, що їх курирують, стали справжніми злочинними грабіжницькими угрупованнями. Яскравий приклад — історія із захопленням землі Національної кіностудії імені О. Довженка. Скориставшись повною економічною безпорадністю її колишнього директора Миколи Мащенка, нехтуючи статутом студії як національного закладу культури, спритні ділки з «Міськбуду-1», спираючись на абсолютно безпідставні рішення «підмазаних» судів, намагаються звести на території кіностудії квартал елітних житлових будинків.
Мене обурює не тільки факт відвертого беззаконня, а й те, що подібні рейдерські акції мерія міста заохочує своїм невтручанням. Тут уже йдеться про стратегію міського керівництва.
Сам Черновецький та його молоді заступники не раз говорили й писали про те, що транспортні артерії міста та його підземні комунікації вкрай перевантажені. Вони навіть хотіли запровадити спеціальні картки і плату для іногородніх робітників. Але з цими простими людьми місто, так би мовити, розходиться «по нулях». А от ті багатії, які у величезній кількості переселяються до Києва з регіонів, справді порушують хиткий баланс між населенням столиці і його транспортною та водно-каналізаційною мережами. «Паразитами» для міського господарства є не тільки провінційні нувориші, які оселилися в Києві і сприяють стрімкому і невпинному зростанню цін на житло, а й уся армія будівельників та обслуги, необхідної для комфорту «крутеликів». Хто про це думає? Де далекоглядність мера? Кого турбує факт, що забрудненість київського повітря зростає ледь не щоденно?
Хтось наполягатиме на праві всіх громадян України проживати в Києві. Але це схоже на маячню. Тому що є межі, за якими життя в столиці для будь-кого стане неможливим.
Спробуйте, наприклад, заборонити приватний автотранспорт в цьому місті. Та того, хто наважиться на таке, розлючені маси просто лінчують. Але в багатьох мегаполісах діють такі обмеження. Приміром, у Мехіко по парних числах календаря на вулиці можуть виїжджати авто з парним числом на номері, по непарних — навпаки. Крім того, поки не надійшли до самого краю (а ми вже близькі до цього), варто обмежити житлове будівництво в Києві. Навіть для депутатів Верховної Ради. Варто тільки реконструювати і підтримувати в належному стані той житловий фонд, який ми вже маємо. Лише така жорстка політика зможе зупинити знищення однієї з найкрасивіших столиць. Тепер, на жаль, уже не найзеленіших.
Я закликаю киян одностайно піднятися на захист свого міста. І це буде не якийсь столичний егоїзм, а акція самозбереження. Нехай розкішні хмарочоси зводять деінде, а не в історичній зоні Печерська. Хай потенціал будівельників використовують за межами Києва, в регіонах. Переконаний: якби не відтік грошей і робочої сили до Києва, багато з українських міст давно змінили б свої обличчя на краще. І життя там стало б значно привабливішим. Але хіба можуть це второпати темні лобуряки, які за короткий термін понабивали свої кишені грішми і вважають себе респектабельними бізнесменами?
Украй необхідно пильнувати за підступними діями наших будівельних крокодилів. Вони проштовхують закон про заміну «хрущовок» на сучасні будинки. На перший погляд — святе діло. Воно й справді, з 1950—60-х років давно вичерпало свій ресурс. Але якщо на місці п'ятиповерхівок будуть зводити величезні хмародери, населення мікрорайонів значно зросте, як і навантаження на міську інфраструктуру. Реконструювати «хрущовки», безумовно, треба. Але не за рахунок кількаразового збільшення населення мікрорайонів. Київ не гумовий. Він уже не витримує натиску, рветься.
Я нещодавно став свідком боротьби будівельників за маленький клаптик землі в Солом'янському районі. Вони схотіли й отримали дозвіл мерії міста на зведення 24-поверхового будинку. Не кажу вже про те, що в близьких до будівельного майданчика будинках фактично немає дворів, і цей клаптик — єдине місце, де можна погуляти дітям та собакам. Там є дерева та інша зелень, що не дозволяють задихнутися жителям вулиці Фучика, яка, попри свою вузькість, останнім часом стала напруженою транспортною артерією. Однак усе це лірика в порівнянні з тією реальною небезпекою, яку несе будівництво. Адже всі навколишні доми побудовані досить необачно — на пагорбі, який підмивають грунтові води, здебільшого на насипних грунтах. Коли тут більше тридцяти років тому зводили будинок №8, будівництво кілька разів припинялося, бо споруда буквально сповзала до стадіону СКА. «Не дай Боже, щось поряд будуть будувати!» — казав виконроб, укріплюючи грунти. По будинку №13 уже й так пішли тріщини.
Бізнесмени чудово знають про небезпеку, пов'язану з таким будівництвом, але гонитва за прибутком штовхає їх фактично на карний злочин. Зрозуміти цих людей хоч якось можна. Таких зелених ділянок, захоплених будівельними алігаторами, багато по всьому Києву, передусім по його центру. Але як можна зрозуміти районну та міську влади, які виділяють нестійкі острівці під забудову? Мабуть, треба було їх добряче «заохотити», щоб вони пішли на таку аморальну підлоту.
То як я можу ставитися до нашого мера?
Як він збирається розвантажити від транспорту центр міста? У багатьох великих містах (Рим, Бухарест) знайшли такий спосіб: старі квартали розрізали сучасними автострадами і зробили це головним чином за рахунок будинків, розташованих у другому й третьому рядах усередині кварталів, які не мали історичної цінності. А в нас ці середини кварталів енергійно забудовують хмарочосами для багатіїв. А замість кардинальних рішень виношують дурні плани вирубування дерев у скверах центру Києва, щоб за рахунок цього розширити автомагістралі. Тоді вже мешканці нашого мегаполісу задихнуться остаточно. Але перед тим досхочу надивляться на потворні модерністські коробки, встромлені поміж старовинних будівель.
Стверджую категорично: наш мер повинен захищати інтереси корінних киян, які його обрали на цю посаду. Якщо не може чи не хоче — нехай іде у відставку. Час не терпить. Бо побудоване тепер потім знесене не буде. Чекати, поки неосвічена команда Черновецького здобуде певний досвід, неможливо. Тому треба Леоніду Михайловичу отямитися і зрозуміти, кому він служить. Інакше кияни виженуть його поганим віником.
Переконаний, на його місце знайдеться інша людина — і більш обізнана на комунальних справах, і більш патріотична. Яка і міське господарство вестиме цивілізовано, і не ховатиме голову в пісок, як зараз Черновецький, коли історичний центр Києва, і так зіпсований недолугими архітекторами, загиджують так звані демонстранти, звезені до столиці регіональними олігархами...
Олександр МУРАТОВ,
кінорежисер.
