На заходi вже давно відпрацьовано практику спільного навчання здорових дітей і малюків, які мають певні вади фізичного розвитку. У звичайній американській школі нікого не здивує дитина на інвалідному візку чи на милицях, ніхто не дражнитиме дівчинку з протезом і не тицятиме пальцем у хлопчика, хворого на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Завдяки такому сусідству у здорової більшості виховується толерантне ставлення до інвалідів, а у хворих малюків не з'являється відчуття власної неповноцінності. На жаль, Україні до запровадження такої практики ще далеко. Наші малюки з фізичними вадами (якими б розумними вони не були!) найчастіше пізнають світ за допомогою книг, інтернету, телевізора й розмов із мамою. Вони або виховуються вдома, або ж навчаються у закритих закладах для інвалідів, і дуже рідко когось із них можна зустріти у звичайній школі...
Напередодні Міжнародного дня інвалідів (який, нагадаю, відзначається третього грудня) кореспондентка «УМ» завітала до однієї із загальноосвітніх столичних шкіл, яка в рамках експерименту відкрила перший клас для дітей з обмеженими фізичними можливостями. І на власні очі побачила, як малюки, хворі на ДЦП, відповідають на уроках, вивчають комп’ютерну грамоту, займаються фізкультурою, граються на перервах з учнями «звичайних» класів та за ручку зi старшокласниками ходять до їдальні. Дізналася про те, що з двохсот дітей-інвалідів Оболонського району Києва, які цієї осені мали піти до першого класу, сьогодні гризуть граніт науки менше половини. А ще — побувала у новенькому приміщенні, в якому за кілька тижнів діти-інваліди почнуть готуватися до першого класу, а першокласники продовжать навчання.