(Віктора КОЧЕТОВА.)
До берега прикуті два човни, з яких просто на пісок звисли рибальські сіті. Між чорним мотуззям поблискують спини вже мертвої риби. Поруч безпорадно вовтузяться напрочуд живучі раки. Хвости багатьох із них ще міцно тримають ікру, але шанс зберегти свою майбутню малечу в них стрімко тане, мов вранішня роса на прибережній траві. Операція «Нерест», затіяна державними інспекторами разом із користувачами Червонооскільського водосховища, що на Харкiвщинi, вперто вимагає гостросюжетної родзинки. Без цієї візуальної дрібниці картина життя на штучному «морі» здалася б надто буденною.
Спійманого за руку дядька, що слухняно чекав журналістів на березі (один з човнів належить саме йому), навряд чи колись запросили б на кіношну роль класичного браконьєра. Не той типаж, характер. Він традиційно скаржиться на вкрай нелегке життя і каже, що гребти веслами проти закону його спонукає голодне сімейство. Тієї злополучної ночі затриманий вирушив рибалити з товаришем. Але земляк спритно втік, покинувши і напарника, і свого човна.
Відтоді, як 76-кілометрове водоймище поділили між шістьма користувачами, об'єднаними в асоціацію, охоронців тут, здається, стало більше, ніж риби. Проте й вони не зараховують себе до числа громадян, яким на Червоному Осколі жити добре. Разом з правом на рибальство нові господарі отримали обов'язок щороку випускати на воду 320 тисяч мальків. От і виходить, що зарибнюють водосховище тільки вони, а бажаючих розставити сіті — як піску на березі. «Браконьєр нині пішов серйозний, — каже голова вищезгаданої асоціації Сергій Черемисін, — бо добре знає свої права. Сьогодні, наприклад, дуже складно довести, що сіть, яка є в човні, належить саме цьому рибалці. Скаже, що підняв чужу, і все — він не правопорушник. Аби довести, що це не так, потрібна відеозйомка. Але й після цього покарати винного непросто. Закон нам дозволяє вилучати у браконьєра його сіть та спійману рибу, але механізм реалізації цього закону до кінця не прописаний».
Минулого року до місцевої рибінспекції користувачі здали 305 конфіскованих сіток. Проте цей рясний «улов» насправді — порожня бульбашка. Як розповів старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Віктор Накісько, рибалки тепер не дорожать своїм спорядженням. Раніше сіті плели цілу зиму вручну, тому кожен з таких виробів коштував дуже дорого. Його втрата асоціювалася з повним провалом сезону. Тепер сіть можна придбати на базарі, збувши лише один улов. Отож спіймані на гарячому, не борються за своє майно, зменшуючи шанси охоронців. Цього року порушити кримінальну справу пощастило лише проти одного браконьєра. Йому загрожує штраф у розмірі 14 тисяч гривень. Але ця кругленька сума Віктору Накіську здається не такою вже й великою. На його думку, за кожну рибу, спійману незаконним шляхом, громадяни мають сплачувати хоча б по 500 гривень. Можливо, тоді, припускає він, браконьєрів на Червоному Осколі нарешті поменшало б.
Хоча у світі, мабуть, і дійсно все відносно. У той час, коли асоційовані користувачі завзято ловлять браконьєрів, місцеві жителі переконані, що найбільшої шкоди водосховищу завдають саме вони — нові господарі. Ще зовсім недавно це штучне море належало державному Краснооскільському рибцеху. Щороку, за словами редактора Борівської районної газети Василя Колісника, його фахівці випускали на воду мільйони мальків, вирощених у спеціальних ставках. Рибцех, без перебільшення, завалював свіжою рибою і Харків, і Борову. Була у них також своя коптильня. Теперішні ж власники, на думку борівчан, «процідили» Оскіл вздовж і впоперек, не відновивши його природні запаси. Як наслідок, риба у Боровій зникла взагалі. Рибалки з вудочками, правда, і тепер тут не рідкість, але, схоже, вони не здатні забезпечити всіх бажаючих цінним продуктом.
На ринках обласного центру під вивіскою «жива риба» наразі продають, в основному, вгодованого товстолобика. Люди так до нього звикли, що сприймають замалим не як одноосібного мешканця тутешніх водойм. Уже навіть не віриться, що цього кістлявого товстуна ще якихось 10—15 років тому давали покупцям як доважок, а рибні гурмани мали реальну змогу вибрати на привозі коропа, карася, ляща.
Зміну пріоритетів у рибній структурі фахівці пояснюють таким модним нині поняттям, як економічна доцільність. Товстолобий гігант найшвидше набирає вагу, тому в партіях мальків, придбаних користувачами для розведення, як правило, майже 80 відсотків саме цього промислового виду. Решта — короп та білий амур. Риби поменшало і через те, що останнім часом нові господарі, керуючись усе тією ж економічною доцільністю, стали рідше перейматися завтрашнім днем. Минулого року вони разом спустили на воду близько 1718 тисяч мальків. Тобто на 33 відсотки менше, ніж у 2003-му. І якщо у Червонооскільському водосховищі риба ще потроху ловиться, то у Печенізькому фактично вже ні. Минулого року на 300 кілометрів рибальських сіток тут припало всього 8 кілограмів улову. Отож водосховище для рибальства закрили взагалі.
Ця перерва, за словами Віктора Накіська, триватиме доти, доки науковці не визначать істинну причину цього екологічного лиха. Одну з них уже тепер назвав Сергій Черемисін. На Печенізькому водосховищі, повідомив він, тривалий час працювали не постійні користувачі, а власники ліцензій. Тобто сьогодні одні підприємства, завтра інші. Їм було невигідно спускати на воду молодняк, бо тоді при такій системі господарювання улов, скоріш за все, дістався б їхнім наступникам. От і вийшло, що рибу ловили всі, а зарибленням не займався ніхто.
Косять рибне поголів'я останнім часом і екологічні проблеми. Віктор Накісько запевняє, що Червонооскільське водосховище помітно зістарилося. В ньому замало кисню і дуже багато мулу. Рукотворні «моря» взагалі потребують постійної допомоги, але з цим на Харківщині, схоже, серйозні проблеми. Скажімо, притоку Сіверського Дінця Оскіл перегородили дамбою півстоліття тому. З того часу новоутворене водоймище жодного разу ніхто не чистив. Подібні наміри нібито виношували місцеві чиновники у 80-х роках. Їм вдалося зробити навіть економічне обгрунтування проекту. Але їхні ідеї так і залишилися на папері. Тепер, щоб підняти і вивезти накопичений у Червоному Осколі мул, потрібно набагато більше коштів. Куди з цим «добром» подітися — теж проблема. Раніше його звалили б як добриво на угіддях, відведених під пар (мул перед внесенням у грунт для удобрення повинен вимерзнути). Але тепер уся земля — чиясь, і як відреагують нові господарі на таку пропозицію, ще невідомо. Не знаходиться поки що й інвестор, який міг би оплатити цей надто витратний проект. А втім, можливо, його ніхто особливо і не шукає.
Правий берег Червоного Осколу — суцільні ліси, де й сьогодні водяться зайці, лисиці, вовки. Років п'ять тому серед цієї краси граціозно проходжувалися й сімнадцять лосів. Тепер немає. Можливо, їх відстріляли всюдисущі браконьєри, а може, подалися кудись самі, рятуючись від неспокійного людського сусідства. З їхнім відходом на справжню королеву в борівських лісах перетворилася козуля. Півтори сотні голів на 73 гектари — негусто, тому ліцензії на її відстріл більше не видають. Отож мисливці спритно змагаються за право вполювати дикого кабана. У цих краях зараз i далі потріскують жолудями трохи більше сотні вепрів. «Для такої території це не мало, — запевняє голова Борівського районного відділення Українського товариства мисливців та рибалок Олег Назарько, — тому минулого року ми видали мисливцям п'ять ліцензій, у 2006-му — десять».
Безкрає водне плесо, обрамлене зеленою стіною лісу, городянам може здатися просто раєм. Тому на червонооскільський берег щоліта з'їжджається близько 30 тисяч курортників. Особливо ці мальовничі місця люблять жителі Донецького та Луганського регіонів, підприємства яких ще за Союзу збудували тут відомчі санаторії. Курортні враження, буває, так наполегливо переслідують городян, що ті залишають свої міські квартири і перебираються сюди назавжди. Заступник голови Борівської райдержадміністрації Сергій Шутько каже, що цей процес поволі стає тенденцією. Такого повітря, як тут, у сусiднiх металургійних містах уже немає давно.
Але, незважаючи на проблиски демографічного руху, навколишній рай чомусь все одно видається покинутим. У прибережних селах замалим не через хату — порожні садиби. Причому люди залишили не убогі мазанки під стріхою, а добротні цегляні будинки. На розкішних схилах, вкритих свіжою зеленню, мов примари, бовваніють скелети колишніх тваринницьких комплексів. Велич дивовижної природи тут межує з класичним цвинтарем втрачених можливостей. Півстоліття тому, коли з десяток давніх слобідських сіл чиновники силоміць поховали під штучним водосховищем, тут пережила трагедію не одна родина. Тодішнім відселенцям, які до останнього билися за кожен клаптик рідної землі, мабуть, і в страшному сні не примарилося б, що невдовзі їхні земляки у пошуках кращого життя їхатимуть звідси добровільно.
Сергій Шутько переконаний, що багато місцевих проблем могли б зникнути у районі вже найближчим часом, якби борівчанам вдалося реалізувати план зi створення ландшафтного парку. Згідно з розробленим проектом, він матиме три зони: курортну, заповідну та мисливсько-рибальську. Підготовлену документацію чиновники можуть запропонувати інвесторам уже сьогодні. І розраховують на те, що саме вправні підприємці, крім власних бізнесових, вирішуватимуть ще й численні соціально-економічні проблеми району. Наприклад, перетворять дрібні пекарні, крупорушки та олійниці на сучасні комплекси з переробки сільськогосподарської продукції. Тоді б району нарешті вдалося побороти навалу заїжджих перекупників.
Слухаючи пана Шутька, якось одразу проймаєшся оптимістичним припущенням. А що коли й справді борівським соснам та козулям пощастить більше, ніж лосям та рибі. А будівництво сучасного курорту коштуватиме дешевше, ніж чистка дна Червонооскільського водосховища? Правда, щоб уявити рай з управлінських проектів у вже матеріалізованому вигляді, чомусь все одно бракує фантазії. Більше віриться в те, що ці паперові клондайки існують винятково заради віртуальної дії, необхідність якої прописана у законі про чиновницькі обов'язки. А втім, чому б і справді не помріяти на піщаному березі рукотворного моря, підперши спиною кучеряву сосну? Надія, мабуть, недаремно вмирає останньою.
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
