Вавилон-5000

11.10.2005
Вавилон-5000

Юлія Присяжна та Михайло Бабій працю над картиною ще не закінчили.

      Упродовж останніх років жоден із вінницьких художників не творив у таких умовах надсекретності, як Михайло Бабій, — за постійно замкнутими дверима майстерні, де спеціально почеплена щільна завіса до часу надійно ховала від гостей майбутній витвір фантазії. По-перше, про всяк випадок автор убезпечував себе від небажаних запозичень, адже крадіжки ідей — не таке вже й рідкісне явище у мистецькому середовищі. По-друге, покров таємничості дозволяв підготувати для глядачів несподіванку, яка мала підсилити естетичний ефект від побаченого.

      Ідея виникла у художника давно, ще десь наприкінці вісімдесятих, але довго не відважувався взятись за настільки масштабний проект. Крига скресла, коли у Михайла з'явилася спільниця — після навчання у столиці до рідного міста повернулася мистецтвознавець Юлія Присяжна, яка повноправно вважається співавтором твору. Юлія взяла на себе значну частину підготовчої роботи (насамперед пошуки матеріалів), яка тривала три роки і включала численні поїздки по області на місця діяльності прототипів героїв. Ще рік пішов на ескізи та розробку цілісної композиції на картоні, два роки — на заключний етап творення самого «Золотого перетину Вінниччини».

      І ось наприкінці літа, коли на полотні висохли останні мазки, грандіозна композиція постала перед аудиторією спершу на колективній виставці мистецького об'єднання «Серпень», потім на експозиції під відкритим небом, приуроченій до 650-річчя Вінниці. Ювілей був дуже зручною нагодою презентувати працю, бо головним її героєм виступила сама історія — в основному, картина є груповим портретом історичних та культурних діячів, які народились або працювали в подільському краї за останні півтисячі років. Хронологічно розпочинає ряд просвітник Петро Могила, а закінчує поет і археолог, відкривач сарматського золота Володимир Прилипко, який відійшов у вічність 2004 року. А поряд iз ними на площині ще 104 визначні особистості. Одні з них мають світове ім'я, як, наприклад, лауреат Нобелівської премії мікробіолог Залман Ваксман, інші відомі передусім у регіоні — серед таких можна назвати художника Яна Засідателя.

      Та лише вказаними часовими рамками малярська парсуна історії не обмежується. Портрети скупо, але органічно доповнюються матеріальними об'єктами, і першим серед них можна назвати трипільську зооморфну статуетку, виготовлену приблизно за три тисячі років до нашої ери. В інший бік хронологічна шкала розмикається умовним образом людини майбутнього.

      Використання подібних прийомів у мистецтві — особливо постмодерної доби — не новина. Серед найвідоміших можна назвати, наприклад, дещо хаотичні живописні колажі Іллі Глазунова. Однак Бабій іде іншим шляхом. Організуючим стрижнем його картини стали сакральні символи, які одвіку побутували в Україні та на Поділлі. Це крона світового дерева і потрійний ромб — умовне позначення засіяного поля. Уже в них вписуються і портрети людей, і предмети, характерні для кожної епохи, і — куди подінешся від естетичного впливу постмодерну! — художні цитати з мистецьких творів минулого. Скажімо, увінчує верхівку дерева вінницький пейзаж зі старої акварелі польського художника Наполеона Орди.

      Спочатку перед зображенням губишся, мов перед вавилонським стовпотворінням. Але поступово звикаєш, видивляєшся у «натовпі» знайомі обличчя, намагаєшся вгадати незнайомців. Картина тримає біля себе годинами, і щораз відшукуєш нові промовисті подробиці. Михайло Бабій розповідає, як на виставці двоє підлітків приголомшено завмерли перед шестиметровим полотнищем, потім недовірливо перепитали: «Невже всі ці люди були на Вінниччині?».

      Відтепер «Золотий перетин» зажив самостійним життям. Проте слова хлопчаків запам'яталися і стали тим зерном, з якого проклюнувся новий замисел: чому б картині не стати прообразом монументального панно, котре розповідало б і землякам, і гостям про історію краю?