Вiкторiя Володимира

07.05.2005
Вiкторiя Володимира

Красна площа i собор Василiя Блаженного вчора вже були вiдгороженi вiд москвичiв спецiальними гратами. (Фото РЕЙТЕР.)

      «Столиця Росії готується до святкування 60-ї річниці закінчення війни, як до самої війни», — сумно пожартував у репортажі з Москви кореспондент польської «Газети виборчої». З 7 по 10 травня, на вихідні, більше половини мешканців 12-мільйонної Москви «евакуюються» з міста, в якому буде влаштовано показове свято, здебільшого —для закордонних гостей (у неділю відбудеться саміт СНД, у понеділок - військовий парад за участі 53 президентів та голів урядів різних держав світу, у вівторок — саміт Росія—ЄС). Москвичі не зможуть потрапити не лише на парад Перемоги, але навіть у центр міста, куди можна буде пройти лише за спеціальними перепустками. Від сьогодні повністю перекривається доступ на сусідні з Кремлем площі — Красну, Театральну, Революції — та на всі прилеглі до Кремля бульвари над Москва-рікою. У неділю «заборонена зона» розшириться на увесь центр у межах Бульварного кільця, а 9 травня без спецперепусток не можна буде вийти навіть на прилеглих до нього станціях метро.

      Вулиці російської столиці патрулюють тисячі міліціонерів, спецназівців, агентів ФСБ та вісім тисяч привезених із провінції бійців внутрішніх військ. На вулицях чергують навіть офіцерські патрулі, які мають на озброєнні переносні протиповітряні ракетні установки «Ігла».

      У святкові дні небо над Москвою буде чистим у всіх значеннях цього слова. Ескадрилья з 12 транспортних літаків (Іл-18, Ан-12 і Ан-26) розпилятиме спеціальні хімічні засоби над хмарами на підступах до столиці, щоб, боронь Боже, голови високих гостей не покропив дощик. Приведено до повної бойової готовності всі підрозділи протиповітряної оборони. Небо над усією Московською областю перекрите для малих літаків, цивільних і приватних гелікоптерів, повітряних куль. Постійне чергування несуть військові винищувачі.

      Свято Перемоги перетворюється на свято Росії та, зокрема, її президента. Але «переможний» настрій можуть зіпсувати гості. Заступник голови Єврокомісії Гюнтер Ферхойген, перебуваючи у понеділок у Таллінні, заявив, що необхідною умовою добрих відносин ЄС із Росією є визнання Москвою факту повоєнної окупації Естонії, Литви і Латвії. Ферхойген пообіцяв підняти це питання на саміті Росія-ЄС 10 травня. З подібною заявою днями виступив прем'єр-міністр Данії Андерс Фог Расмуссен. Президент США Джордж Буш, який вчора і сьогодні перебуває у Ризі, де зустрічається з лідерами трьох країн Прибалтики, напередодні свого візиту надіслав президенту Латвії листа, в якому, зокрема, зазначив: «Для Західної Європи кінець Другої світової війни означав визволення. Але в Центральній та Східній Європі кінець війни також означав радянську окупацію, анексію Естонії, Латвії і Литви та нав'язування комунізму».

      Путін особисто не відреагував на ці різкі слова, аби не псувати відносини напередодні урочистостей, але його оточення не утрималося від випадів у відповідь. Рупор російського уряду «Россійская газєта» навела слова голови МЗС Сергія Лаврова з цього приводу: «Представлення 60-ї річниці перемоги як «ювілею сталінізму» рівнозначне образі не лише пам'яті незліченних жертв фашизму, але також лідерів кількох десятків країн, які приїдуть до Москви... Деякі країни роблять спроби кинути тінь на урочистості, представляючи визволителів Європи від фашистів окупантами».

      Iз трьох керiвникiв прибалтійських країн на урочистості до Москви прибуде лише президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга. Президенти Литви Валдас Адамкус та Естонії Арнольд Рюйтель відхилили запрошення, мотивуючи це радянською окупацією їхніх країн у 1945—1991 роках. У відповідь на заяви парламентів трьох Балтійських країн про потребу визнати Росією факт окупації та виплатити компенсації за матеріальні і моральні збитки, МЗС Росії видало 4 травня заяву, в якій назвало такі вимоги безпідставними і застерегло, що не може бути жодної мови про матеріальні компенсації. «Введення додаткових частин Червоної армії і приєднання прибалтійських країн до Радянського Союзу не суперечили нормам діючого на той час міжнародного права», — говориться в заяві МЗС.

      Стосовно курйозів, то до Москви не прибуде лідер комуністичної Північної Кореї Кім Чен Ір: він подорожує лише потягами і взагалі, ймовірно, боїться опинитися в Москві серед «капіталістичних акул». Натомість на урочистості прибуде президент Білорусі Олександр Лукашенко і він має шанс опинитися на одній трибуні поруч з президентом США. Запрошення прибути до Москви відхилив останній комуністичний лідер Польщі Войцех Ярузельський.

      Кремль дуже некрасиво повівся з Болгарією: запрошення отримав лише посткомуністичний президент Георгій Парванов, а голову уряду Симона Сакскобургготського проігнорували за його монарше походження. Справа в тому, що він є сином болгарського царя Бориса ІІІ, який у роки війни уклав угоду з нацистською Німеччиною. Не врахували навіть те, що в той час Симеон був ще дитиною, що завдяки угоді з німцями царю Борису ІІІ вдалося врятувати від вірної смерті у фашистських концтаборах 48 тисяч болгарських євреїв, за що вони йому досі незмірно вдячні, що завдяки йому жоден болгарський солдат не потрапив на східний фронт.

      Стосовно самих урочистостей, то їхньою кульмінацією має стати парад Перемоги на Красній площі, в якому будуть брати участь сім тисяч військовослужбовців усіх родів військ Росії, а потім площею проїдуть на військових вантажівках дві з половиною тисячі ветеранів війни. За цим дійством спостерігатимуть приблизно десять тисяч гостей. Серед них мають також бути окремі ветерани з далекого зарубіжжя — пілоти легендарного полку Нормандія-Неман, солдати Війська Польського та Чехословацького корпусу, учасники варшавського та словацького національних повстань, активісти антифашистських рухів опору.

      Після закінчення параду офіційні закордонні делегації покладуть вінки до могили Невідомого солдата, що в Александрівському парку поруч із Кремлівською стіною. Після цього високі гості будуть присутні на урочистому прийомі, який організує на їх честь у Кремлі Володимир Путін. Увечері на Красній площі для запрошених відбудеться велика театралізована вистава на сцені, яка встановлена біля «ГУМу», та феєрверк на зразок того, який було організовано у травні 1945 року на честь перемоги.

  • Правда заблукала

    Уматеріалі «Прапор над рейхстагом піднімали українці Петро Щербина та Олексій Берест» 12 травня 2005 року «УМ» розповідала про нові подробиці, як піднімали прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні, й учасників для нагородження. Доста підстав вважати, що в герої тоді «допускали» за... національною ознакою: потрібні були Сталіну і його кремлівському оточенню росіянин та грузин — дайош Мілетона Кантарію з Михайлом Єгоровим! Достеменно ж відомо, що у поданні на присвоєння звання Героя Радянського Союзу поміж ста бійців 150-ї дивізії значилися прізвища й українців Олексія Береста і Петра Щербини. >>

  • Безсмертний гарнізон Аджимушкай

    Хоча древня Керч (у вересні їй виповниться 2607 років) знана далеко за межами півострова передусім античною минувшиною, все ж найбільший інтерес у її гостей викликає саме цей екскурсійний об'єкт про події минулої війни. Військові історики, певно, зможуть назвати чимало епізодів безмежної мужності та героїзму народу, проте випадків, де вірність присязі була рівнозначною повільному і нестерпному скону, а людська стійкість межувала з незбагненним фанатизмом, можна перерахувати на пальцях однієї руки. До них, безперечно, належить Аджимушкайська епопея, названа так завдяки селищу, що розташувалося на околиці Керчі. >>

  • Київ: балада про війну і відбудову

    Автор цих рядків належить, либонь, уже до другого повоєнного покоління, з'явленого на світ Божий у розпал хрущовської «відлиги». А проте війна й для цього покоління залишалася центральною темою. Мої однолітки виховувалися на книжках і фільмах про війну, завмерши, слухали розповіді колишніх фронтовиків (тоді ще часто сорокарічних), гралися у «наших» і «німців». І вже тоді, по несповна двадцяти роках після перемоги, виразно існували різні правди однієї війни. >>

  • «Мама пекла мені щодня коржики, щоб я не йшов на фронт»

    Ігор Юхновський був радянським солдатом, але комуністом не став. Він називає Другу світову дурною війною, але і йому довелося у ній брати участь. Ігор Рафаїлович був на фронті мінером. Він згадує, що, потрапивши до війська, ще навіть не вмів стріляти й злякався першого бою. Нині ж Ігор Юхновський — голова Всеукраїнського об'єднання ветеранів. «Ми є символом примирення старшого покоління», — каже він і сподівається, що вже найближчим часом бійців УПА офіційно визнають борцями за Україну. >>

  • 60 ро­ків по­то­му: ніх­то не за­бу­тий?

    За 60 ро­ків, що ми­ну­ли від най­с­т­раш­ні­шої вій­ни сві­ту, люд­с­т­во встиг­ло і пе­ре­ос­мис­ли­ти іс­то­рію, і пе­ре­ви­най­ти зброю. За­ли­ши­ли­ся нез­мін­ни­ми тіль­ки ду­ші лю­дей, які ви­жи­ли в пек­лі Дру­гої сві­то­вої. Чи мо­жуть їх пра­виль­но зро­зу­мі­ти нас­туп­ні по­ко­лін­ня? >>

  • Тернова перемога

    За радянськими офіційними даними, понад 40 місяців — з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року — німецькі війська перебували на українській землі. Насправді ж час «гостювання» нацистів на українських теренах був набагато довшим. Ще 15 березня 1939 року, навіть до початку ІІ Світової війни, Угорщина, за домовленістю з Гітлером, захопила українське Закарпаття, де в той час була проголошена Закарпатська Українська Республіка з Августином Волошиним на чолі. Закінчилась війна для українських земель хіба навесні 1945 року, коли гітлерівці були витиснені з українських етнічних теренів Пряшівщини (тепер Словаччина). Для українського народу ці роки стали безперервним іспитом на виживання. >>