Збудження Макроном: чи несуть обіцянки європейських лідерів реальну допомогу Україні

Отже, президент Франції вирішив узяти на себе роль європейського «мотора» підтримки України на тлі багатомісячного пробуксовування ухвалення 61-мільярдного пакета допомоги США та, як наслідок, — складнощів для ЗСУ в стримуванні російських агресорів.

 

І вже 18 січня в Парижі на спеціальному засіданні, організованому Францією та США, в якому взяли участь понад два десятки країн, було оголошено про створення коаліції «Артилерія для України». За словами французького лідера, йдеться про постачання Україні «ракет та боєприпасів середньої і великої дальності».

 

А 1 лютого лідери країн Євросоюзу затвердили фінансову допомогу Україні в 50 млрд євро на найближчі чотири роки. Джерела в Єлисейському палаці зазначили, що президент Макрон відіграв у цьому вирішальну роль.

Далі, 12 лютого президент Франції прийняв у Єлисейському палаці прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. 

 

Того ж вечора в паризькому передмісті відбулося засідання Веймарського трикутника на рівні міністрів закордонних справ.

 

Обговорювали: посилення боротьби з російськими кібератаками, дезінформацією, здебільшого спрямованою на пропаганду російського вторгнення в Україну, очорненням української влади та поширенням сумнівів щодо необхідності надання допомоги; також шукали способи надання додаткової підтримки Україні та дії в разі повернення до влади в США Дональда Трампа.

 

А під час останнього саміту в Парижі французький президент своєю заявою викликав достатньо бурхливу реакцію у світі. Він припустив можливість введення західних військ до України. 

 

Водночас він зазначив, що це не означає, що солдати Альянсу братимуть участь у бойових діях. 

 

За словами французького лідера, прохання президента України Володимира Зеленського про посилення підтримки Києва було почуто, однак консенсусу щодо відправлення військ НАТО поки що немає.

 

Згодом Макрон, виступаючи на зустрічі з керівниками політичних партій, наголосив, що Франція не має наміру встановлювати «жодних обмежень» у своїй підтримці України. 

 

«Сьогодні немає консенсусу щодо відправки сухопутних військ, але відкидати нічого не можна. Ми зробимо все можливе, щоб росія не змогла виграти цю війну, — цитує Макрона AFP. — Ми переконані, що поразка росії потрібна для безпеки та стабільності в Європі».

 

Президент Франції також нагадав, що два роки тому багато хто в колі союзників казав, що пропонуватиме лише «спальні мішки та каски». А сьогодні вони кажуть про потребу «працювати швидше й наполегливіше, щоб надати Україні ракети й танки». 

 

«Якщо буде чергова ескалація з боку рф — Франція готова відреагувати задля безпеки України та Європи, — зазначив президент Франції Еммануель Макрон. — Росія — агресор, і зрозуміло, що кремлівський режим «злетів з коліс». Ми повинні бути колективно відповідальними. Ми готові до будь-якого виклику, і якщо буде черговий виток ескалації з боку росії, ми будемо готові відреагувати задля безпеки України і європейців. Але ніколи Франція не буде ініціатором жодної агресії». 

 

Нову доктрину підтримки України, навколо якої Макрон висловив намір згуртовувати європейських лідерів, він виклав і на зустрічі з політичними партіями Франції різних ідеологій.

Позиція європейських союзників завдяки шоковій терапії Макрона перебуває наразі в стані нервового збудження. Дещо запанікував Олаф Шольц. 

 

А в Києві почали говорити про контури обережного оптимізму в тому, що Європа все ж зможе мобілізуватись у допомозі Україні. Важливо, щоб вона діяла цілеспрямовано для максимального посилення боєздатності української армії, незважаючи на внутрішньополітичні проблеми в Україні. 

 

Однак Україна має досвід, тому певною мірою чимало українців сприймають такі оптимістичні заяви Макрона як художній свист. Бо трагізм сьогодення вказує: вся реальна допомога від Заходу, в тому числі й те, що артикулює Макрон, реально залежить від того, чи будуть збудовані міцні захисні укріплення, рубежі, наприклад під Авдіївкою. 

 

І Макрон, і Шольц, незважаючи на те, що вони «свистять у простір», задаються питанням, а що заважало Зеленському дослухатись до Залужного й заздалегідь звести укріплення скрізь, де потрібно, й під Авдіївкою в тому числі?

 

Адже те, що там копають зараз, — це третя лінія оборони, яку вибудовували ще за час президентства Петра Порошенка. І сьогодні з тих ровів просто вичищають усі земельні зсуви.

 

Зайве пояснювати, наскільки важливі ці укріплення, наскільки вони підтримують, рятують і тримають лінію оборони. До речі, це демонструють окупанти, звівши лінію оброни під Роботиним. 

 

Якщо ці європейські помічники сьогодні не поставляють в Україну снаряди, якщо на фронті не вистачає дронів — а президент Зеленський обіцяв їх мільйон штук, — то чи варто сприймати серйозно й загалом обговорювати, що вкотре сказав Макрон і що пообіцяв Шольц? Це обговорення абсолютно не релевантне в ситуації, коли відсутня абсолютно відповідна йому річ — укріплення.

 

Можливо, Макрон, як і українці, до кінця не розуміє замислу офісу президента Зеленського: як можна одночасно вести жорстку війну і планувати цього року наступальні операції та поєднувати це з мирним глобальним самітом за прогнозованої участі владіміра путіна?

 

Водночас — не зважати на документ, що може бути узгоджений улітку в Швейцарії (ще без участі росії) на попередньому узгоджувальному інавгураційному глобальному саміті.

Є ще один показник заплутування слідів. Українці не сумніваються в тому, що Захід визнає легітимними результати чергових так званих виборів, а по суті — автоматичне продовження влади кривавого диктатора путіна над безмежними просторами й різними народами російської федерації та як небезпечного геополітичного гравця. 

 

І, очевидно, путіна цікавить лише капітуляція України. Як премія за стратегічну поразку і козирний туз для гри в нову глобальну політику. 

 

Зазначимо, що для очільника кремля може бути прийнятною для початку переговорів половинчаста «Формула миру» президента Зеленського. Як пауза для відновлення і виходу з-під санкційного котка. Чого якраз не хоче Зеленський.

 

Проте, зважаючи на маніпулятивну еквілібристику російської політичної дипломатії, Україна в очах переважної кількості європейців може виявитись іще й винною в цій війні, на чому постійно наполягає кремль. 

 

З іншого боку, мир — це наркотик, який ковтне не лише світова спільнота, а й українці. І може так статися, що, незалежно від його умов, з ним може погодитись значна їх частина.

 

Ідея миру може затьмарити стратегію виживання, збереження і розвиток українців зі своєю державою. Вона може стати своєрідним джином, якого випустять із пляшки, але загнати назад не зможуть.

Отже, зробивши лише українців відповідальними за мир, партнери, ймовірно, примушуватимуть одноосібно нести за нього відповідальність. Початок цих рухів у міжнародному середовищі вже відчувається.

 

Почалися великі змагання за право бути головним посередником у миротворчому процесі без чітких і ясних умов для росії, але саме з центром відповідальності в Україні. 

 

Китайський дипломат, спеціальний представник КНР із врегулювання російсько-українського конфлікту Лі Хуей переконує Україну та її європейських союзників сісти за стіл перемовин із росією в той час, коли остання продовжує наступати. 

 

Президент Туреччини Ердоган під час візиту президента України Зеленського до Анкари, переконуючи в підтримці суверенітету України, висловив готовність на своїй території посадити українського і російського лідерів за стіл перемовин. Або запустити черговий «стамбульський синдром» спецпредставників, які вже одного разу ледь не погодили капітуляцію України. 

 

Ще один «мирний майданчик», який може вибухнути, — 19-й саміт G-20 у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) в листопаді цього року, куди планують запросити путіна, але де будуть відсутні лідери США й КНР — Байден та Сі Цзіньпін. 

До речі, на нещодавній саміт у Делі путін не поїхав, хоча був запрошений, а от Зеленському у візиті відмовили. 

 

І в Бразилії очільнику кремля можуть надати пропагандистський онлайн-майданчик. 

 

Новий президент Аргентини Хав’єр Мілей запропонував президенту Зеленському провести онлайн-конференцію між Латинською Америкою та Україною з питань досягнення миру. 

 

Отже, все-таки ми на початку історії. Незважаючи на важкі, темні часи та невиліковно хворі амбіції кремля поневолити українців.