Протистояння Байдена і Трампа: як США граються картою України

Саме Сполучені Штати Америки завжди задавали тренд на надання чи ненадання допомоги Україні іншими державами, виконуючи роль першої скрипки в оркестрі українських союзників.

 

Але струни Вашингтона несподівано порвались. Восени минулого року США майже припинили воєнну і фінансову допомогу Україні, ховаючись за демократією та її химерами. 

Два президенти — Байден і Трамп. Перший каже, що хоче допомогти, але на ділі не робить цього, а другий відмовляє українцям у захисті свого права на самовизначення і державу. 

 

Перший боїться другого і чекає, що прилетять інопланетяни. Обидва забули, що саме США роззброїли Україну і передали росії основні озброєння, якими вона зараз воює. Саме завдяки їм Будапештський меморандум із гарантіями зараз на самому дні смітника історії.

 

Можливо, ми не перевірили транскрипцію американського сленгу президента Байдена і він зовсім не мав на увазі те, у що ми повірили, коли говорив про «допомогу Україні доти, доки буде потрібно». 

 

Навіть якщо він особисто і його адміністрація чомусь невдоволені українською владою, то йдеться ж не про неї, а про майбутнє українського народу і його держави. Тим більше, коли Білий дім, по суті, дозволив президенту Зеленському без зрозумілих причин звільнити главкома Залужного разом з двома десятками воєнних стратегів, які успішно протидіяли російській армії й підтримували бойовий паритет з нею. 

 

Незрозумілою і загрозливою для розвитку сценарію війни в Україні є відсутність дієвої реакції на імпорт росією близько 70% високих технологій для прискореного виготовлення зброї та закупівлі снарядів, дронів і далекобійних балістичних ракет у країн, якими керують гравці терористичного спрямування. 

Гра Україною триває. Десятиліттями. Нерозуміння еволюції країни молодої демократії, яка досі видряпується з хащів Радянського Союзу.

 

З політичною корупцією, тіньовими політикою й економікою, неправосудною системою, схильністю до авторитаризму в стилі комуністичних генсеків, неймовірно болючим, кривавим відрізанням свого сіамського тіла від крупного російського «брата». 

 

Країни, де проти всього цього — народовладдя. 

 

Президент України Зеленський в інтерв’ю американській агенції Fox News сказав, що він ще не готовий до політичної та історичної дискусії й заточений винятково на технологію війни: «Путін порушив усі «червоні лінії», неадекватна людина. Він погрожує всьому світу і погрожує знищити НАТО. І він спробує це зробити».

 

Це зовнішня частина, оболонка кризи росії та України. Більш важливо і значимо створити власну національну платформу держави. Ворог відомий і його не змінити. Наївно думати про дипломатію з ним, якщо не капітулювати.

 

Українцям потрібен внутрішній, власний ривок: у державотворенні, економіці, політичній системі, моралі та національній консолідації. 

 

Але те, що президент Байден і Конгрес серйозно забуксували з воєнною допомогою Україні, ще більш ускладнює саме такий шлях України. 

 

На одинадцятому році війни президент США несподівано змінив головну свою обіцянку «допомагати стільки, скільки вам потрібно» на повну невизначеність — «допомагати настільки, скільки зможемо».

Головна надія України змістилась у бік європейців. Канцлер ФРН Олаф Шольц спробував натиснути на Джо Байдена. Не вдалося. 

 

За інсайдами, Німеччина розглядає можливість очолити антикремлівську коаліцію замість США, аналізуючи агресивну і, поки що, успішну кампанію Дональда Трампа, прихід якого може різко урізати підтримку США. 

 

Паніка поволі просочується і в НАТО. Генсек Єнс Столтенберг уже чіткіше окреслив контури агресії росії та підходить до розуміння її як континентальної війни.

 

В інтерв’ю німецькому часопису Welt Am Sonntag закликав союзників підтримувати Україну, інвестувати у воєнний потенціал, бо путін уже готує економіку росії до довгої війни.

 

«Нам треба бути готовими до протистояння, яке може тягнутися десятиліттями», — зазначив Столтенберг. 

 

Рішення НАТО взяти на себе координацію поставок зброї Україні стало несподіванкою. Це повна зміна курсу, адже раніше воно всіляко дистанціювалося від постачання озброєнь Україні. 

 

Так спрацював ефект «рижого Дональда», який може припинити поставки Києву, про що в нього просить путін?

 

НАТО зможе включити новий механізм логістики різноманітних видів озброєнь, особливо безпілотного і роботизованого, забезпечити його бойове суміщення й інтеграцію для ведення оборонних і наступальних операцій, прискорити навчання українських військових, сприяючи добровільно-контрактному способу підготовки резервів, і розширити корпус радників для застосування передових і складних систем ведення сучасної війни. 

 

Водночас Україна виступає єдиним і найефективнішим полігоном у новій стратегії взаємодії й планування. 

 

На тлі активізації заяв про підтримку нещодавно Київ відвідала двопартійна делегація конгресменів США з комітетів фінансів та розвідки.

 

Вони переконували президента Зеленського в незмінності підтримки України та в перспективі виділення ЗСУ 61 млрд доларів. Мовляв, у Палаті представників існує «переважна підтримка». 

Але сьогодні Україна, попри заяви, все ще слабо відчуває цю підтримку.

 

Схоже, Байден ненавидить путіна, але остерігається його непередбачуваності та соціопатії. І попри те, що Байден перетворив стратегію підтримки оборони України на політичний стрім у протистоянні з Трампом, він не наважується використати свої досить сильні повноваження в обхід Конгресу для надання воєнної підтримки Києву. 

 

Зменшив свою активність у підтримці України держсекретар Блінкен, який повністю переключився на Близький Схід. І якщо українським питанням здебільшого займається промосковський Салліван, то припущення про прискорення втілення «стратегії миру» в Україні виглядає досить рельєфно. 

 

Президент Зеленський розуміє, що компенсувати американську зброю європейські союзники не можуть. 

Фактор Трампа поволі стає ледь не визначальним для геополітичного курсу Євроунії. В тому числі й у війні росії проти України. Дональд Трамп блискуче запустив виборчу стратегію, побудовану на постійному повторенні того, що він неодмінно переможе.

 

Мовляв, потрібен президент, якого всі мають боятися: путін, Сі, Ин, НАТО і Європа, а Україною, щоб Америка була великою, можна й пожертвувати. Росія надто багата, щоб її не використати. 

 

Це при тому, що Трамп дедалі більше перетворюється на літературного монстра, який ґвалтує, махлює, не платить податки, закликає до заколотів і збирається стати «диктатором на один день». 

 

Ліберальна м’якість, лояльність, урівноваженість і спокій в умовах пожеж, що розгораються навколо Америки, якраз не дозволяють Байдену обійти Трампа.

 

Останнього вважають не лише екстремально рішучим, а й здатним до реактивних і радикальних дій навіть у режимі експромту. Це подобається не лише республіканському електорату. 

 

Дональд Трамп продовжує свою виборчу тактику послаблення, дискредитації свого основного суперника, тиснучи на його вразливі місця, у тому числі й на нерішучість.

 

Це при тому, що нерішучий президент Байден, без перебільшення, є одним з успішних американських президентів, який в умовах повзучої глобальної війни за короткий час зміг об’єднати західну цивілізацію й водночас забезпечити процвітання американців. 

 

«Байденоекономіка», як називає це американська преса, сягає рівня блокбастера. Прибутки й робочі місця зростають, інфляція падає, соціальні витрати збільшуються. 

 

Джо Байден міг би справитися з росією, Іраном, Китаєм; допомогою Україні та Ізраїлю; зберегти внутрішньоекономічну динаміку та розгромити Трампа. Але чомусь не робить цього. Не вистачає політичної волі? Чи щось заважає? Домовленості? 

Америка, яка здатна круто змінити траєкторію відносин між Києвом та Вашингтоном, поринула в новий сезон судового серіалу про Дональда Трампа, дія якого розкручується довкола його права балотуватися.

 

Березень уже запустив старт низки судів над «рижим». Скажімо, 4 березня розпочався судовий розгляд по суті федеральної кримінальної справи «Сполучені Штати Америки проти Дональда Дж. Трампа» про ймовірну участь експрезидента Трампа у спробах скасувати президентські вибори 2020 року в США, включно з роллю Трампа у нападі на Капітолій 6 січня 2021 року.

 

25 березня розпочнеться суд «Народ штату Нью-Йорк проти Дональда Дж. Трампа». Експрезидента США звинувачують у виплаті таємних коштів експорноакторці Стормі Деніелс (справжнє ім’я — Стефані Кліффорд) під час президентської кампанії 2016 року.

 

Слідство вважає, що він вимагав гарантувати мовчання Кліффорд про їхній сексуальний зв’язок у минулому. Кліффорд тоді саме домовлялася про інтерв’ю на телебаченні, темою якого могли бути її стосунки з Трампом.

 

Колишній адвокат Трампа Майкл Коен заявляв, що з власної кишені заплатив порноакторці 130 тисяч доларів.

 

Згодом Трамп відшкодував йому витрати, які кваліфікували як судові. Через це Трампа звинувачують у фальсифікації ділової документації. І якщо його визнають винним за всіма пунктами, максимальне покарання може сягнути 136 років за ґратами.

 

Дональд Трамп провини не визнає і звинувачує прокурора у політичній вмотивованості.

 

20 травня 2024 року стартують судові засідання у справі «Сполучені Штати Америки проти Дональда Дж. Трампа, Уолтіна Наути та Карлоса Де Олівейри».

 

Це федеральна кримінальна справа проти Дональда Трампа, його помічника Волта Наути та керівника технічного обслуговування його вілли Мар-а-Лаго — Карлоса Де Олівейри.

 

Вона стосується зберігання таємних документів експрезидентом на цій віллі. Трампа звинувачують у неправомірній обробці таємних документів уже після завершення президентської каденції відповідно до Закону про шпигунство, а також у наданні неправдивих свідчень та змові з метою перешкоджання слідству. Трамп себе винним не визнає.

 

Чіткого консенсусу щодо того, чи заборонить потенційне визнання провини Дональда Трампа його участь у президентських виборах США, немає. Скажімо, Верховний суд штату Міннесота, де судові засідання відбувалися ще минулого року, відмовився забороняти Трампу брати участь у президентських перегонах.

 

І як тут не згадати генія Черчилля, який назвав демократію найгіршим видом правління, не рахуючи всіх інших, які людство випробувало за свою історію. 

 

Ймовірно, американці зроблять правильно лише після того, коли перепробують усі інші варіанти.