Крім тополі і калини, сало — символ України: полтавські підприємці торгують найдорожчим стратегічним продуктом
«Найдорожче сало в Україні» — це такий собі їстівний «сувенір», який придумали Віталій та Марина Мостові з Полтави. >>
Оранжерея ботсаду полтавського педуніверситету імені В. Г. Короленка отримала всеукраїнське визнання
01.02.2019
Антоніна Дзюбаненко працює завідувачем раю. (Фото автора.)
Надворі зима, а тут, в оранжереї ботанічного саду, що має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, — справжнє царство зелені та квітів.
Наразі тут квітують клівія, кущиста лантана, поплелася аж до даху бугенвілія (щоб помилуватися її цвітом, доводиться високо підводити голову), викинула суцвіття фінікова пальма, яка досить добре почувається на закритому ґрунті й навіть примудряється плодоносити (плоди достигають у серпні, щоправда, вони несмачні, бо дикі).
Диво із див — величезна (у зріст людини) агава, якій приблизно 25 років, у період квітування.
Боячись, щоб могутній квітконос, який, за словами завідувачки навчальної лабораторії, що працює на базі ботанічного саду, Антоніни Дзюбаненко, виростає до 12 метрів у висоту й має діаметр 15 сантиметрів, не проламав скляного даху, його обрізали. У відповідь агава викинула багато бокових суцвіть біло-зеленавого кольору.
А от аби побачити цвіт представника рослинності, батьківщиною якої є африканська пустеля, — алое, мені довелося дещо почекати. Річ у тiм, що масивні пуп’янки 55-річний напівздерев’янілий кущ викинув уже у грудні, проте розпускатися вони не поспішали.
— Зазвичай алое в нас розцвітає на Різдво, — розповідає Антоніна Степанівна, котра очолює навчальну лабораторію 25 років, тож багато рідкісних рослин виросли в неї на очах. — А цьогоріч — пізніше: найімовірніше, через те, що ми практично не мали сонячних днів. Якщо пам’ятаєте, і листопад, і грудень, і січень були похмурими. Коли ж ближче до свята Хрещення Господнього з’явилося сонечко, суцвіття розкрилися в усій своїй красі, тож маємо змогу милуватися ними.
Тепер алое квітуватиме близько місяця. Зазвичай цей стебловий сукулент квітує двічі, а то й тричі на рік — залежно від сумарної кількості плюсових температур.
Дещо раніше відквітували алое вера, алое плямисте, алое війчасте — загалом їх у нас близько десяти видів.
Ця рослина, походженням із Південної Африки, відома дуже давно — араби відкрили її цінність іще у ІІІ столітті до нашої ери, назвавши рослиною-продовжувачем життя.
Якщо ви залюблені в рослинний світ і ладні їхати на край світу, аби помилуватися екзотичними екземплярами, в оранжереї ботанічного саду Полтавського педагогічного університету побачите все й одразу, адже тут створена ціла колекція рослин різних ґрунтово-кліматичних зон: пустелі, напівпустелі, тропіків, субтропіків... Справжня тобі екзотика — і їхати нікуди не треба.
Представники флори висаджені у ґрунт, тобто ростуть в умовах, наближених до природних. Сукуленти представлені вихідцями з Південної Америки й африканського континенту. Це — різні агави, кактуси, опунції, юкки. Упевнена: вас, як і мене, неминуче вразить агава жахаюча, листя якої сягає 1,5 метра в довжину, а у природі, за словами Антоніни Дзюбаненко, воно виростає й до п’яти метрів.
Це технічна культура, а живе вона до 60 років, квітує й відмирає — така її особливість. Екземплярам, що ростуть в оранжереї університетського ботанічного саду, — десь років 30.
Намагаючись показати свою обізнаність, потрапила в халепу: переплутала кактуси з молочаєм.
— Хоч усі думають, що це кактуси, бо вони схожі на вигляд, насправді це представники роду молочай, — вносить ясність Антоніна Степанівна. — У них сік у вигляді молочка, багато видів отруйні. От цьому напівздерев’янілому кущеві — представнику роду молочай — приблизно 50 років.
Не менше вражають і представники тропіків та субтропіків: величезні пальми, філодендрони, шефлери, 50-річний фікус із розлогою кроною...
Недаремно оранжерея визнана однією з кращих при навчальних закладах України — не кожен виш може похвалитися ось таким раєм.
Є тут старожили, перенесені зі старої маленької оранжереї. А багато рослин привезені з інших ботанічних садів, парків — між біологами існує солідарність і традиція ділитися тим, чого в інших немає.
— Першочергово оранжерея розрахована на студентів. А вже потім — на широкий загал. Приймаємо учнівські екскурсії, часто до нас приїжджають не тільки з районів Полтавщини, а й з інших областей. Відвідувачі, звичайно ж, вражаються нашій колекції. А ми до неї вже дещо звикли, тож хочеться чогось свіженького, — зізнається завідувачка навчальної лабораторії.
— Якось завітали гості з Київського ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, запропонували приїхати до них за кактусами — хочеться поповнити їхню колекцію. Колеги були приємно вражені тим, що в нашій оранжереї тепленько. Завдяки сприянню керівництва університету, останні два роки її опалюють твердопаливним котлом, бо з дорогим газовим були проблеми і рослини в холодну пору року дуже страждали. Та й зараз ми не втрачаємо пильності — на випадок екстрених ситуацій маємо на території оранжереї свої котли й заготовлені дрова.
Антоніна Дзюбаненко додає, що хотілося б не лише поповнити колекцію рослин, а й окультурити приміщення оранжереї, хоч у нинішні складні часи це нелегке завдання.
— Раніше хоч зрідка, але все ж траплялися спонсори — зауважує. — Наприклад, один чоловік закупив для ботанічного саду різні сорти бузку, за спонсорські кошти ми зробили й кам’яну гірку. Щоправда, то було давно. Останні ж 10 років подібних випадків не пригадую. Мабуть, ми дещо зачерствіли душею... Звісно, керівництво вишу працює над цим питанням, але й допомога благодійників була б не зайвою.
