Обіцянки «мирних планів»

09.01.2019
Обіцянки «мирних планів»

Якщо чесно, вивчати програми кандидатів у президенти доволі лячно.
 
 
Було б непогано, аби претенденти на посаду гаранта Конституції хоча би прочитали Конституцію і поцікавилися своїми повноваженнями.
 
 
Особливо тривожно досліджувати палітру обіцянок «мирних планів» і «мирних» переговорів (під дулом російського автомата) на тлі мирного аншлюсу Білорусі — недвозначної декларації намірів Путіна відновити «союзну» імперію. 
 
 
Хочеться нагадати, що навесні ми обиратимемо гаранта суверенітету і Конституції, а не «крєпкого хозяйствєнника», який нагодує усіх трьома хлібами або ж мирного фея з торбинкою чарівних заклинань, які «абра-кадабра-бумц», і вмить замирять агресора.
 
 
Трьома хлібами Президент не зможе нікого нагододувати (збільшити зп і зменшити тарифи), бо це конституційна функція Прем’єр-міністра, якого обиратиме парламентська більшість.
 
Обіцянка потенційного гаранта Конституції, порушуючи Конституцію, лізти у царину виконавчої влади замість наглядати за законністю її дій, виглядає геть кепсько.
 
Але ще сумнівнішим видається ярмарок «мирних» обіцянок. Відповідальний Президент просто не може обіцяти мир, бо його головна конституційна функція — захист  державного суверенітету, захист незалежності України.
 
І якщо на момент, коли проти України зчиняється агресія, коли анексована і окупована частина території, кандидат обіцяє мир, він порушує Конституцію. 
 
Коституція не передбачає роздаровування українських земель агресору в обмін на «мир»! Конституція не передбачає «референдумів» щодо відчуження українських земель! Конституція передбачає захист незалежності і чітко прописує функції свого гаранта у випадку агресії і порушення суверенітету.
 
І до слова, агресія не обов’язково має бути відкритою. За класичним визначенням, даним Генеральною асамблеєю ООН у 1974 році, агресія — це будь-яке «застосування збройної сили державою проти суверенитету, териториальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави».
 
Навіть (!) «засилка державою або від імені держави озброєних банд, груп, і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави», не кажучи вже про «блокаду портів або берегів держави збройними силами іншої держави».
 
Так що до моменту, поки не буде припинена агресія, Президент, який виконує Конституцію, має захищати країну всіма можливими засобами (дипломатичними, правовими, економічними, воєнними). 
 
Коли в держави — жертви агресії немає сил для відновлення суверенітету, а в агресора бракує сил для наступальних дій, можливий сценарій «замороженого конфлікту». Однак це — конфлікт, хоч і заморожений, — війна, а не мир.
 
Мир у контексті чинної Конституції — це деокупація і відновлення територіальної цілісності. То чому вони не обіцяють деокупацію і відновлення територіальної цілісності? Маленькі хитрощі?
 
Війна — не обов’язково пальба і канонада. Є дипломатична війна. Замість дипломатичної війни з російським агресором чинний гарант свого часу запропонував «мирні (Мінські) домовленості» з маріонетками-колаборантами, що обернулися «стурбованістю» зовнішнього світу замість жорсткої реакції і слідування нормам міжнародного воєнного права з приводу зовнішньої агресії проти України.
 
Наразі ж ситуація загострилася, і якщо Путіну вдасться «мирна» окупація Білорусі, Україна, образно висловлюючись, потрапить у «котел», а російські війська стоятимуть у 100 км від Києва.
 
Анексія Криму. Окупація Донбасу. Військове блокування Азову. Аншлюс Білорусі. Якщо Путін і виношує якісь «мирні плани», то це плани «мирно» захопити частину України, або ж усю країну через підкуп політикуму, договірки, панування російського бізнесу в Україні, контрабанду, погрози й залякування, поширення російської банківської системи в Україні, диверсії, пропаганду агресора на проросійських каналах, на які мінстець уже котрий рік уперто не звертає увагу, домінування у політикумі проросійських сил (які так чомусь і не понесли відповідальності за численні кримінальні злочини і спокійно йдуть на вибори).
 
Уже зрозуміло, що остаточною метою Путіна є знищення українського суверенітету. А засоби для досягнення цієї злочинної мети будуть як мирними, так і відверто агресивними.
 
А тому як ніколи актуальним, є закон про імпічмент, аби майбутній гарант багатостраждальної Конституції, бува, не повторив за білоруським бацькою прецедент мирного зливу державної незалежності і конституційного ладу...
 
То замість конкурсу мирної фантастики і чергових мирних планів хочеться почути, як потенційні гаранти незалежності, керуючись нормами Конституції, захищатимуть  Незалежність, головний удар проти якої, дуже вірогідно, ще попереду. 
Si vis pacem, para bellum! 
Аліна АРТЮХ,
науковець 
м. Київ