Характерник із Дивина: рецензія на публіцистичну книгу Олександра Михайлюти «Дід Петро»

04.12.2018
Характерник із Дивина: рецензія на публіцистичну книгу Олександра Михайлюти «Дід Петро»

Вважаю, що й Олесь Гончар, і Микола Вінграновський, і Степан Колесник, які свого часу позитивно відгукувалися про книги Олександра Михайлюти, пораділи б цьому виданню. Бо він бере за душу і класиків, і сучасників уже самим епіграфом із знаменитої повісті Ернеста Гемінгвея «Старий і море»:

— Ну, а найкращий у світі рибалка — це ви.

— Ні. Я знаю ще кращих.

— Que va, — мовив хлопець. — Добрих рибалок багато, а є й знамениті. Але таких, як ви, більше немає... 

 
Мова про унікальну книгу публіцистики «Дід Петро» (Кам’янець-Подільський.: ТОВ «Друкарня «Рута», 2017. — 341 с.). Це — відкриття для широких мас справжнього характерника, за висловом Бориса Олійника, уродженця древлянського краю Петра Дементійовича Утвенка. Й автору вдалося показати цю легендарну постать українця, розшифровуючи оту філософську фразу Гемінгвея: «Добрих рибалок багато, а є й знамениті. Але таких, як ви, більше немає...»
 
Автор довго підбирав найвлучніше слово, яким можна визначити жанр твору, в якому йдеться про реальну людину, наділену Всевишнім властивостями Бога, — про Петра Дементійовича Утвенка, слава йому нині і повсякчас.
 
А уява малює художній фільм, у кадрі — його хата-святилище і біля неї — юрби зцілених ним людей, котрі співають єдиним хором: «Святий Петре, Святий Боже, помилуй нас...» І це є публіцистична розповідь або сказання.
 
Він описав нині ніби все найважливіше про Діда Петра, все, що тепер можна донести до читача. Але насправді не все. Бо й сам Дід часто зауважував: «Казати не можна, не час...». І багато різних людей, хто був у нього гостем чи пацієнтом, сказали автору про нього, щоб він створив про дивовижного цілителя й особистість значний літературний твір. Отже — ця книга і є сказання. 
 
Чому — сказання? З історії літератури ми знаємо «Сказання про Бориса і Гліба», «Сказання про Мамаєве побоїще», «Сказання про Індійське царство»... Сказання — фольклорний, літературний твір історичного і легендарного характеру.
 
Сучасне сказання про Діда Петра — це невелика дещиця народних реальних оповідей про незвичайну особистість в історії України і всієї планети ХХ сторіччя, зібрана та викладена Олександром Михайлютою у книзі. Ми кажемо, щоб нас чули наші співвітчизники. І хто має вуха — нехай чує, а хто має очі — нехай бачить...
Промовистим є один із авторських монологів.
 
«Замислися, гордий українцю, слов’янський брате! Замислюючись, шукатимеш і знаходитимеш відповідь. Не вір злим пророкам, ніби істина — у вині. Істина — це твій розум, успадкована тобою від батька-матері здатність думати і відділяти зерно від полови, це — сила волі, яка спонукає тебе дбати про свій рід у минулому, теперішньому і майбутньому часі. Наше буття вічне на правічній нашій землі. Хто прийде сюди з мечем, залізним чи ядерним, — від меча й загине.
 
Живи і радій Сонцю, Світлу, Всесвіту... Народжуй дітей і навчи їх твердої ходи, любові до жінки і поваги до сусідів, вирости їх працьовитими і вільнолюбивими, живи за праведним законом і в гармонії з Природою. Бо ще великий мудрець дохристиянської епохи Піфагор учив: «Бог є Природа. Природа є Бог». Це — закон Всесвіту.
 
Ось — твоє призначення, гордий мій українцю, слов’янський брате, читачу мій і соратнику. Так було дві тисячі років тому, коли наші протопредки жили в гармонії з навколишнім світом, осяяні Даждьбогом, Перуном, Хоросом, Берегинею, Ладою... Так є тепер і так буде через дві тисячі років, і через двадцять тисяч років. Такими, вірними минулому і впевненими в майбутньому, хотів бачити своїх співвітчизників Святий Петро із Дивина — син земної селянки і селянина, просвітлений знаннями Космосу Петро Дементі­йович Утвенко, слава йому нині і повсякчас.
 
Володимир Ярош, через якого Дід Петро і покликав мене на Клечану неділю до себе далекого 2002 року, до своєї господи, до своїх знань, до своєї таїни добротворення, не дасть збрехати: часто Петро Дементійович міг зронити якесь знакове слово або цілий монолог, ніби звертаючись і до співбесідника, і до когось невидимого звичайній людині... ніби говорив до всієї планети. А так і було.
 
Дрижаки пробирають тіло від розуміння того, що справді неголосні його слова, мовлені ним у його крихітній убогій кімнаті, лунають на весь світ. Хоча перед ним немає чутливого студійного мікрофона, і ніхто не транслює його промови через сателіт, як, приміром, проповіді Папи Римського чи спічі президента Сполучених Штатів Америки... Слова Діда Петра плинуть крізь ефір самі собою, мов сонячні промені крізь небесну сферу, і хто хоче зігрітися від його слів, той зігрівається.
 
Іноді на конкретне важливе запитання (Хто стане президентом? Чи є життя після смерті?..) Святий Петро після короткої паузи відповідав багато­значно: «Знаю, але казать — не можна...».
 
Серед отих знакових фраз і розмислів Святого Петра, які він дозволив донести до широкого загалу аж тепер, можна означити такі: «Прісна вода спасе Україну», «Пихатих ангели полишають...», «Треба частіше виходити зустрічати схід сонця!», «Гагаріна замінили, він — живий...», «Без потреби і згоди зайве хай ніхто не згадує ім’я моє...». До кожної фрази мудреця є своє неспростовне пояснення.
 
Проте ще не час оприлюднювати їх. Зауважимо лише, що в жодному слові Діда Петра нема неправди. Він знав абсолютно все точно і з абсолютною точністю про все говорив». 
 
Скромно чи не скромно виглядає, але мусимо нагадати читачам і глядачам: нікому, окрім Михайлюти, Дід Петро не дозволив широко розповісти про нього. І мені пригадується вислів давньої Дідової пацієнтки і прихильниці Надії Чмут із Старосільців: «Що не благословенне Петром Дементійовичем — то від лукавого...» 
 
Сенсаційною бомбою стала книга латиноамериканського журналіста Абеля Басті «Гітлер в Аргентині» — авторське розслідування, в якому стверджується, що Гітлер тривалий час жив під чужим іменем та зі зміненою зовнішністю в Аргентині. З
 
дається, 2008 року російська газета «Аргументы и факти» наводила звернення Абеля до тогочасного керівництва Росії з проханням здійснити аналіз ДНК останків, які є в архівах КГБ — ФСБ і нібито належать Гітлеру. Відповіді — жодної...
 
Тим часом ФСБ «викинуло інформацію» (джерело доступу http:// NOVOTEKA#nnn15006790#mn): начальник архіву відомства В. Христофоров розповів, що останки нацистського диктатора Адольфа Гітлера та Єви Браун і родини Геббельса були спалені 1970 року і розсіяні над річкою Бідеріц на території НДР за вказівкою тодішнього голови КДБ СРСР Юрія Андропова. Голослівна заява і більше нічого.
 
Дід Петр, звісно, про аргентинське дослідження нічого не знав (помер 2004-го). Але ще 2002 року сказав: «Гітлер змінив зовнішність, і довго був». І про це — оповідає Олександр Михайлюта. 
 
Історія людства зберігає чимало імен феноменів, які володіли незвичайними здібностями. Автор, досліджуючи скрупульозно не звідану не лише в українській, а й світовій літературі тему характерництва, наголошує: «Нострадамус пророкував війни і катастрофи... Ванга «читала» минуле і майбутнє людини... Вольф Мессінг міг попередити про небезпеку лідерів держав... А наш Дід Петро із Дивина не лише робив усе це, а ще й зцілював».
 
  Ось фрагмент одного із понад 5 тисяч (!) листів, отриманих автором після виходу книги: «Я дуже люблю Діда Петра, він — Святий, посланий нам Богом. Улітку 1986 р. після клінічної смерті мене врятував Петро Дементійович... Місяць я лежала в одному з медичних інститутів Києва, професори причини мого згасання не знаходили, нарешті перевели до іншого закладу. І вже призначають операцію на вівторок. І тут одна лікарка дала мені адресу Діда Петра. Вона знала, що два місяці тому під час операції в них померла моя землячка, тому й зжалілась... І я помчала у Дивин. 
Петро Дементійович, вирізнивши мене в натовпі за ворітьми, прямо сказав: «Якщо тобі робитимуть операцію у вівторок, то ти помреш. Іди до костоправа, він поправить хребет, і серце відпустить».
 
Але ж я нічого дідові не встигла повідомити про себе. Він бачив усю мене наскрізь і знав, що зі мною відбувається. Розповів, де я була під час війни, полаяв, що я не закінчила медінститут, а то стала б умілим хірургом...А про мого батька сказав, що я ним повинна гордитися, бо він — герой, а його оббрехано. Завважте, що це був 1986 рік, а мого батька розстріляно в тридцятих роках як «ворога народу» і ще не реабілітовано... Діагноз мені поставив по долоні, все там «прочитав» і про каміння в жовчному міхурі, і про пухлини в черевній частині, грижі на хребті, спайки... Він був, як Бог, дякуючи йому, я ось дожила до 74 років, весь вік працювала хірургічною медсестрою. Марія Рибалко, м. Сіверськодонецьк, Луганська обл.»
 
Ми чули про богів древньої Греції: Антей, Уран, Хронос, Титани, Посейдон, Пан, Аполлон, Гермес, Зевс, Діоніс, Плутон... Наші протопредки поклонялися Белбогу, Велесу, Даждьбогу (верховний бог), Лелю, Коляді, Перуну, Роду, Триглаву, Хорсу, Ярилу, Берегині, Долі, Живі, Ладі, Лелі, Мороні...
 
У древніх слов’ян були святилища, де люди знаходили прихисток від своїх бід і страждань, шукали помочі жерців, отримували сонцедайне благословення на оборону своїх земель від завойовників, на родинне життя та подолання недуг... Своєрідним святилищем для нащадків древніх слов’ян у ХХ столітті стала скромна господа Петра Утвенка в поліському селі Дивин (Житомирська область, Україна). І все переконливо змальовує автор.
 
Не зайве нагадати, що унікальні здібності бачення крізь простір і час, унікальні біо­енергетичні здібності народного генія Діда Петра неодноразово ставали у пригоді і двічі Герою Радянського Союзу, злегендарненому радянськими журналістами партизанському командиру Сидору Ковпаку, і першому секретареві ЦК КПУ Володимиру Щербицькому, і двічі Герою Радянського Союзу, Маршалу авіації Євгенію Савицькому (батькові знаменитої жінки-космонавта), і сотням народних депутатів уже незалежної України...
 
Колишній міністр охорони здоров’я Романенко не дасть збрехати, що дід Петро, по суті, був негласним експертом «цекашної» лікарні у Феофанії. І про це теж — динамічна і захоплююча розповідь Олександра Михайлюти. А ще ж він подає записані від Діда поради та чимало рецептів народного цілителя, тлумачення снів, сприйняття Дідом наших знаменитих поетів як живильної енергетики українства. 
 
Тому ця публіцистична книга цілком справедливо заслуговує на поцінування її високою Премією імені Тараса Шевченка. Адже вона не лише є переказом чийогось людського життя, а відкриває таке планетарне явище, яким був Петро Дементійович Утвенко. До того ж письменник робить це правдиво, доказово, емоційно, на високому художньому рівні. А ще все це значно розширює межі нашого пізнання людини, в тому числі й нас самих. І це без будь-якого перебільшення. 
Олексій МИКИТЕНКО, письменник, журналіст