Чому в Пирятині жити добре: як децентралізація змінює Україну на краще

— Так, як живемо, ми не повинні жити. Маємо понад 10-річну співпрацю з партнерами з Польщі, Угорщини, тож свого роду орієтиром для нас було те, як там проводять реформи, особливо після того, як ці країни стали членами Євросоюзу. Вдячні за неформальний підхід Полтавській облдержадміністрації та обласній раді, які підтвердили статус ОТГ Пирятинської громади, хоч наші наміри з об’єднання не збігалися з так званим перспективним планом. Як управлінець я розумів, що ніхто краще й ефективніше не зможе управляти територією, ніж орган влади, обраний людьми й підзвітний їм, а не вертикалі з Полтави чи Києва.

 

Та, мабуть, нікому так не «поталанило», як нам, бо ми мали районну владу, яка взагалі не сприймала реформ і мала одну-єдину стратегію: почекати й подивитися, що з цього вийде. Така українська ментальність: ніхто не хоче змін. Я ж вважаю: нам пощастило, що живемо в епоху реформ. Бо зміни в Україні відбуваються саме тут, в ОТГ. Я був керівником двох районів: Чорнухинського й Пирятинського, головою райради і от уже другий термін — міським головою, проте ніколи раніше не працювалося так важко й цікаво, як зараз, — зізнається голова Пирятинської міської ради, якій, окрім райцентру, підпорядковані дев’ять сіл, Олексій Рябоконь. 

 

Найперше, з чого розпочали в новоствореній ОТГ, — це перебрали на себе повноваження в галузі освіти. Розуміли: аби регіон розвивався динамічно, був сучасним і сприймав новації, аби було кому підхопити реформи й проводити їх іще успішніше, потрібно найперше сформувати потенціал, подбати про підростаюче покоління.

 

На території, якою опікується ОТГ, створено єдиний освітній простір, три опорні навчальні заклади. На конкурсних засадах обрані директори шкіл.

 

— Дещо складніше з питаннями соціального захисту. Нам досі відмовляються передати об’єкти первинної медицини — перемовини з райрадою та місцевими депутатами поки що безуспішні. Є люди, не зацікавлені в тому, щоб реформа децентралізації відбулася, котрі живуть за принципом: чим гірше — тим краще, бо тоді на цьому можна заробити якісь дивіденди. На жаль, політика втручається в усі наші справи. Існує й серйозний вплив аграрних бізнес-структур. Хоч там, де бізнес працює прозоро, проблем не виникає. Структури ж, у яких є прихована земля, нелегалізована робоча сила, непрозорий розрахунок за паї, знаходять порозуміння із сільським головою й депутатами — і всіх усе влаштовує, — розповідає про труднощі об’єднання на місцевому рівні голова Пирятинської ОТГ.

 

— Реформа ж децентралізації все розставляє на свої місця. Тому багато впливових людей, за якими стоять сильні фінансові структури, цьому протидіють. За нашими підрахунками, за два роки через те, що стримувалося об’єднання громад, територія Пирятинського району недоотримала державних субвенцій на розвиток інфраструктури в розмірі близько 36 мільйонів гривень — для нас це великі кошти. Серед проблем — і контроль над землею. Уже виявлено, що не всі землі інвентаризовані. На жаль, наша міська громада змогла приєднати лише одну сільську. При цьому село Харківці, що досі не визначилося зі своїм майбутнім, перекриває нам вихід на три територіальні громади Пирятинського району й одну, а то й три — Чорнухинського, які висловлюють готовність приєднатися. Уявляєте, які складні суспільні процеси відбуваються на місцях!

 

Ми поцікавилися, як змінився бю­джет громади після об’єднання. Олексій Рябоконь зауважив, що на питанні надходжень до бюджету часто спекулюють: мовляв, в ОТГ грошей — хоч греблю гати.

 

Насправді ж поряд із додатковими податковими надходженнями існує серйозне навантаження з утримання галузей, переданих під відповідальність об’єднаної громади. От, скажімо, після передачі освітянської галузі одразу ж суттєво зменшили її фінансування. 

 

— Минулоріч бюджет розвитку ОТГ сягнув 15-18 мільйонів гривень, цього року — близько 20 мільйонів, — конкретизував Олексій Петрович. — Та думаю, що не цифри характеризують ці позитивні тенденції, а можливість громади формувати бюджет. Хоч говорити про те, що з такими сумами коштів можна здійснити прорив, не доводиться. А все ж потрібно розвивати. Бо, зважаючи на той стан, у якому опинилися наші школи, важко говорити про впровадження якихось сучасних підходів у сфері освіти.Тож завдання громади — шукати внутрішні резерви. Шкода, що повноваження податкової інспекції зараз звужені: адміністрування багатьох податків нею не здійснюється. І територіальним громадам ці повноваження не передані, що дає можливість ухилятися від сплати податків на місцевому рівні.

І все ж бюджет реально змінився. Скажімо, іще три роки тому про такий серйозний проект, як відновлення плавального басейну в Пирятинському ліцеї, який до цього не працював понад 20 років, годі було й мріяти.

 

Нині ж мрія стала реальністю: басейн, на реконструкцію якого витрачено загалом 2 мільйони 265 тисяч гривень із місцевого бюджету й Державного фонду регіонального розвитку, використовується до 18-ї години.

 

У ньому під час уроків фізвиховання, згідно з графіком, займаються плаванням учні 5—7-х класів усіх шкіл об’єднаної громади. Є ідея залучити й четвертокласників, бо шкільна програма вимагає, аби й вони вміли плавати.

 

У чому іще великий позитив децентралізації? Запущено програми з придбання шкільних парт, навчального обладнання, облаштування комп’ютерних кабінетів, утеплення закладів освіти тощо. 

 

Унікальний приклад: вимушений переселенець із міста Щастя Луганської області — майстер спорту, неодноразовий чемпіон світу з греко-римської та вільної боротьби Петро Антончук — у спортзалі того ж таки ліцею навчає всіх охочих молодих пирятинців такого виду єдиноборств, як сумо.

 

Наразі спортивну секцію, яку він веде, відвідують понад 120 осіб, серед них, до речі, чимало дівчат. Покинути насиджене місце чоловіка змусила війна.

 

Він пригадує, що, коли Щастя бомбили, доводилося увесь час сидіти в підвалі. Урешті-решт ткнув пальцем на карту — отак і вибрав Пирятин.

 

Приїхав на оглядини — місто сподобалося, тож придбав тут квартиру. І за порівняно короткий час на новому місці тренер уже встиг не одного призера Європи 1916-го та 1917 років виростити.

 

— Поки територіальна громада підкидає нам кошти, результати будуть, — запевняє Петро Володимирович. — Адже поїздки на змагання — недешеве задоволення. А ми замахнулися навіть на чемпіонат світу.

 

Захоплюючись реформами, маємо радіти не лише тому, що змінюється на краще інфраструктура, поліпшуються умови життя людей, — в ідеалі має змінитися їхня свідомість, ментальність, вважає міський голова.

 

Так, на принципах активізації громади в Пирятинській ОТГ створювали дитячі майданчики. Розпочали з того, що виграли в оголошеному Полтавською обласною радою конкурсі й облаштували чудовий дитячий майданчик у сквері «Фантазія» в центрі міста й облагородили територію, витративши загалом 305 тисяч гривень (37,5 тисячі гривень з обласного бюджету, 124,6 тисячі — з бюджету місцевої громади, плюс 142,9 тисячі, згідно з угодою про соціально-економічне партнерство, виділив Пирятинський сирзавод).

 

— Коли реалізували цей проект, то взялися облаштовувати дитячими ігровими майданчиками й інші місця. Але умова була такою: ми купуємо обладнання, активісти ж, котрі мають бажання окультурити територію, де вони проживають, повинні встановити його за власний кошт. Так, у 2015 році було обладнано вісім, у 2016-му — три, а в 2017-му — 11 місць у Пирятині й п’яти селах, що входять до складу ОТГ. Усього 748 тисяч гривень витратили, — поінформував заступник міського голови Ігор Шикеринець.

 

А потім, згідно з програмою забезпечення умов для занять спортом, облаштували шість спортивних майданчиків, де встановили антивандальні тренажери — таке обладнання обійшлося в суму 800 тисяч гривень. 

 

— Тепер щоранку їду на роботу й спостерігаю, як багато людей тут займається. Коли я був юнаком, про ось такий спортивний майданчик у дворі міг тільки мріяти, — поділився Ігор Шикеринець.

Олександрівська сільська рада якраз і стала єдиною, яка приєдналася до Пирятинської міської. Тепер це старостат, на території якого у трьох селах проживають 600 осіб. А за старосту тут 33-річний колишній будівельник Іван Тарасовський.

 

— Як i чому вирішили об’єднатися? — перепитує він. — Бо в цьому є перспектива. І за останні два з половиною року в Олександрівці відбулися разючі зміни. От відремонтували дорогу на вулиці Степовій, а також водогін — близько кілометра мереж, найбільш проблемні ділянки замінили, забезпечили стовідсоткове вуличне освітлення. Впроваджено і збирання сміття — як бачите, на спеціальних майданчиках встановлено баки для непотребу. У нас працює адміністратор ЦНАПу Пирятинської міської ради, тож у односельців не виникає потреби їздити по довідку до міста.

Іще один заступник міського голови Максим Варава розповів про те, як три роки тому, іще до об’єднання, шість сільських рад Пирятинщини, поміж них і Олександрівська, підготували проектну заявку на одержання міжнародної технічної допомоги від уряду Федеративної Республіки Німеччина через Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) на налагодження системи збору побутових відходів і стали переможцями.

 

Завдяки залученим коштам удалося придбати сміттєвоз для КП «Каштан», сільські ж ради за власний кошт купили контейнери для сміття й разом із партнерами-сільгоспвиробниками облаштували майданчики для них.

 

Тільки в самій Олександрівці таких майданчиків шість. На сьогодні система збору сміття вже налагоджена, і комунальне підприємство проводить роботу з укладення договорів щодо вивезення непотребу.

 

Проблема в тому, що багато селян не платять, а буває — не надають достовірної інформації щодо реальної кількості осіб, які проживають в оселі. Тож, можливо, недаремно нині багато хто говорить про впровадження податку на сміття.

 

А от із робочими місцями в селі справжня катастрофа. Єдине приватне підприємство займається вантажними перевезеннями та ще один чоловік — фермерською діяльністю. Усі ж інші їздять на роботу до Пирятина або й Києва.

 

Один із проектів об’єднаної громади, який стосувався підвищення якості водозабезпечення, став переможцем конкурсу Ради Європи — у його рамках у селах проведено заміну водомережі протяжністю 2,5 кілометра, встановлено три глибинні насоси, приведено до належного стану водонапірні вежі.

 

А от у селі Заріччя, куди проліг далі наш маршрут, побудували водогін протяжністю 3,5 кілометра, встановили водонапірну вежу висотою 18 метрів за кошти міської ради та держ­бюджету (відповідно 345 тисяч і 785 тисяч гривень).

 

Скориставшись обласною програмою «Питна вода», облаштували артезіанську свердловину глибиною 110 метрів та потужністю 144 кубічні метри води на добу (з обласного бюджету виділено 384 тисячі гривень, а з міського — 212 тисяч гривень).

 

Тепер місцеві жителі Анна Пилаєва, Тетяна Шевченко, Юлія Пузик та Любов Бих водою не нахваляться. Задоволені й тим, що в селі з’явився дитячий майданчик. Хотілося б, говорять, аби ще й про сільські дороги місцева влада подбала. Бо якщо центральна й непогана, то другорядними — ні проїхати, ні пройти: яма на ямі. 

 

В об’єднаній територіальній громаді створюють потужну матеріальну базу комунальних підприємств. Директор КП «Каштан», яке, окрім ОТГ, обслуговує п’ять сільських рад, Віталій Скочко перераховує техніку, що є в розпорядженні комунальників, та хвалиться, що востаннє підприємство забезпечили новим сучасним грейдером і цього року збираються придбати черговий МАЗ, а також бульдозер.

 

Закупили сто євробаків для сміття. І робить висновок: на сьогодні комунальники задоволені міською радою — зокрема фінансуванням, уважним ставленням.

 

Приміщення, в якому розмістився ЦНАП, відремонтували також за підтримки GIZ — витратили понад 2 мільйони гривень міжнародної допомоги й 800 тисяч гривень коштів громади. Тепер тут надають 115 видів адміністративних послуг — найбільше муніципальних.

 

Проїжджаємо вулицею Спартака, аби оцінити зроблений позаминулого року капітальний ремонт дороги (на нього витрачено 1,5 мільйона гривень).

 

А взагалі в ОТГ прийняли програму з безпеки дорожнього руху на 2017—2019 роки, в якій розписана черговість вулиць як щодо капітального, так і поточного ремонтiв. Минулоріч, згідно з цією програмою, витрачено 7 мільйонів гривень, на нинішній рік виділено 3,5 мільйона.

 

А ще об’єднана громада піклується про придбання житла для медичних працівників: за останні два роки для молодих спеціалістів придбано три житлові будинки. Та й хіба можна перерахувати всі її досягнення в одному журналістському матеріалі? Правду сказав голова міської ради: зміни в Україні відбуваються саме тут, в ОТГ.