Повідомлення про намір Віктора Шокіна відвоювати собі генпрокурорське крісло спочатку виглядало як несерйозне.
Тим паче що попередня новина, пов’язана з Шокіним, виявилася фейковою. Повідомлялося, що Віктор Миколайович — при смерті.
Але ховали його зарано, адже екс-очільник Різницької має достатньо моральних та фізичних сил, аби через суди боротися за своє відновлення на посаді.
Перше засідання у справі позову Шокіна суд проведе 10 квітня.
Запам’ятаємо цю дату, а поки що поставимо інше питання: на весь цей клопіт уже немолодій і не надто здоровій людині? Особливо враховуючи те, що за півроку позивачеві виповниться 65?
Досягнувши цього віку, Шокін не зможе перебувати на держслужбі.
Хіба що під нього приймуть спеціальний закон — як колись приймали «під Луценка», котрий не мав юридичної освіти.
Знаючи наші суди, не слід дивуватися тому, що претендента пенсійного віку можуть офіційно проголосити 30-річним.
І все ж навряд чи Шокін керується власними примхами.
За схемою відновлення Шокіна стоять інтереси Президента України, котрий сподівається згуртувати навколо себе цілковито покірних йому чиновників, без жодного натяку на бунт.
І Віктор Шокін — лише одна з таких маріонеток, яка відіграє свою роль у п’єсі і слухняно зникне за лаштунками. Але не раніше, ніж цього забажає сам автор.
Акт перший. Шокін — Генпрокурор
У відставку Шокін з посади Генпрокурора пішов 3 квітня 2016 року. Дивним виглядає вже той факт, що оскаржувати своє звільнення екс-чиновник надумав рік по тому.
Ситуація абсурдна, і це ще раз доводить, що Шокін — лише елемент чужої гри. Яскравим свідченням останнього буде й «правильне» рішення суду.
Без «відмашки» згори жоден суд не ризикне «рити» під президентського улюбленця Луценка, котрий нині посідає крісло Генпрокурора.
Якщо ж усе зрежисирувано на найвищому рівні, суд знайде якусь формальну зачіпку з недотриманням юридичної процедури, яка дозволить повернути Шокіну портфель.
Благо, що подібні прецеденти з тасуванням генпрокурорів в Україні мали місце, причому неодноразово. Згадаймо хоча б «тричі генерального» Святослава Піскуна.
Проте що ж буде далі? А далі (після задоволення судом позову) Віктор Шокін повертається на своє колишнє місце роботи.
При цьому за звільнення Юрія Луценка Верховній Раді навіть не доведеться шукати необхідні 226 голосів — рокіровка відбудеться автоматично.
Як відомо, Банковій в нинішній ситуації з коаліцією далеко не завжди вдається зібрати необхідну кількість голосів для прийняття того чи іншого рішення, а шлях через суд дозволяє легко обійти цей складний момент.
Провернувши судову операцію з відновленням Шокіна, Порошенко не тільки вимикає парламент із процедури відставки Луценка з посади Генпрокурора, а й позбавляє себе від необхідності просувати наступного главу ГПУ.
Шокін, як відомо, не найпопулярніша фігура української політики не тільки серед простих громадян, а й серед народних депутатів, і розраховувати, що парламент призначить його вдруге, явно не доводиться.
А так Президент отримує зручного для себе особисто, хоч і непопулярного Генпрокурора з мінімумом зусиль.
Однак невже Юрій Луценко чимось не догодив Президентові Порошенку? За деякими даними — так.
По-перше, главу держави дратує, що після всіх арештованих активів колишніх можновладців їхні кошти випарувалися у невідомому напрямку.
Доларовий і гривневий потічок, який мав би бути скерований на благо держави, з незрозумілих причин оминає казну.
І Луценко не може пояснити, куди ж поділися гроші. Другий момент нібито пов’язаний з недавнім убивством екс-депутата Держдуми Росії Дениса Воронєнкова.
Відповідальність за це Порошенка також покладає винятково на Генпрокурора.
Однак відсторонення Юрія Луценка з посади не обов’язково означає покарання.
Воно може означати також і нагороду (про це трохи згодом). Нарешті, можливий і третій варіант: суддям, які розглядатимуть позов Шокіна, дадуть наказ не ухвалювати жодних рішень, а просто тягнути час.
Це означатиме, що Луценко опиниться під дамокловим мечем постійного звільнення. А отже, стане слухнянішим.
«Або Порошенко хоче приструнити чинного Генпрокурора Юрія Луценка, оскільки він вийшов з-під контролю, або є певний договірняк, згідно з яким Шокіна дійсно хочуть повернути на посаду глави ГПУ», — коментує ситуацію позафракційний депутат Віталій Купрій.
«Порошенко особисто переконував мене проголосувати за Шокіна (в 2015 році. — Авт.), коли він ще був кандидатом на посаду глави ГПУ. Президент дивився мені в очі і заявляв, що абсолютно довіряє своєму протеже і несе персональні гарантії за його дії. Тому для мене позов Шокіна є санкціонованим Порошенком», — додає він.
Акт другий. Гройсмана відправлено у відставку
Однак Петро Порошенко компліментарно відгукувався не тільки про Шокіна.
«Упевнений, що саме Юрій Віталійович політичних впливів не допустить... Але і купити Луценка неможливо. Юрію Віталійовичу, запишіть собі — ви нікому нічим не зобов’язані, — ні Президенту, ні уряду, ні парламенту. У вас повністю розв’язані руки, працюйте за Конституцією і законом», — говорив Порошенко, представляючи Луценка його підлеглим.
Призначення Луценка, вів далі глава держави, «ми повинні сприймати як абсолютно необхідний крок для підвищення довіри українського народу в прокуратуру, в її працівників.
А це неможливо без відкриття прокуратури для припливу нових людей, з-поза меж системи».
Минуло трохи більше року, і «необхідний крок» у вигляді Юрія Луценка перестав видаватися Петру Порошенку аж таким необхідним. Змінив він своє ставлення й ще до декого.
Як твердить нардеп і екс-«губернатор» Донецької області Сергій Тарута, Президента Порошенка останнім часом дуже сильно дратує Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Причина? «Гройсман перестав радитися з Банковою», — заявляє Тарута.
Очільник уряду й дійсно демонструє всім і вся свою певну незалежність. А це, звісно, не може сподобатися тому, хто бачить себе одноосібним правителем.
14 квітня 2017 року добігає кінця перший гройсманівський рік. Відтак Прем’єру слід отримати від парламенту імунітет — ще як мінімум на рік — або ж піти у відставку.
Якщо Верховна Рада визнає роботу уряду Гройсмана незадовільною, тому доведеться скласти повноваження.
Очевидно, що саме цього Порошенко й хоче. А щоб підсолодити пілюлю, Гройсману, можливо, запропонують керувати Блоком Порошенка (замість Віталія Кличка, котрий залишив посаду партійного лідера в травні 2016-го).
Хоча після прем’єрського крісла доволі жалюгідна заміна і нікудишня розрада.
Щоправда, тут у Порошенка може виникнути неабияка перешкода.
Для звільнення Гройсмана треба отримати згоду парламенту, а це не так просто, особливо з огляду на досить непогані стосунки глави Кабміну з фракцією «Народного фронту».
А без голосів «НФ» відправити Гройсмана у відставку буде доволі проблематично — коаліція де-факто відсутня, і «своєї» більшості у Порошенка в Раді немає — щоразу, коли приймається важливе для Президента рішення, йому доводиться домовлятися про ситуативну підтримку.
Однак уявімо собі, що Порошенко таки знайшов 226 голосів для звільнення Гройсмана. І що ми матимемо?
Генпрокуратуру, яку, швидше за все, відвоює Шокін (не без благословення Банкової), плюс вакантну посаду керівника Кабміну і непрацевлаштованого Юрія Луценка.
Хто ж в такому разі посяде крісло очільника уряду? Як видається, тут є правильна відповідь і один варіант укладання всіх пазлів.
Акт третій. Луценко стає Прем’єром
Призначення Луценка Прем’єр-міністром БПП розглядав ще рік тому — коли на посаду голови Кабміну висували кандидатуру Володимира Гройсмана. Гройсман відразу почав тертя з президентською командою.
Напередодні Блок Петра Порошенка та «Народний фронт» досягли попередньої домовленості щодо партійних квот у майбутньому уряді Гройсмана, але останній тут таки й заходився це квотування порушувати.
Гройсман озвучив ряд кадрових умов, за яких він погоджувався очолити Кабмін. Зокрема, наполягав на тому, щоб в уряді не було Віталія Ковальчука.
А також хотів бачити в Кабміні вихідців із Вінниці Володимира Кістіона і Андрія Реву.
Словом, хоча Гройсман й походив із БПП (а отже, мав би бути Президенту «ріднішим», аніж його попередник — «фронтовик» Арсеній Яценюк), клопіт Порошенкові він почав завдавати ще навіть до офіційного призначення.
Саме тоді й виникла ідея поміняти впертюха Гройсмана на більш зговірливого Луценка. Рік тому подібна заміна не відбулася, що не заважає Порошенкові повернутися до подібної ідеї зараз.
До речі, хитромудрий «хід Шокіним» може бути одночасною психічною атакою як на Гройсмана, який останнім часом позиціонує себе самостійним політиком, так і на Луценка, котрий перестав повністю задовольняти Президента.
Цих двох гравців він триматиме на короткій шворці, аби кожен із них — і Генпрокурор, і Прем’єр-міністр — чітко знали своє місце.
Утім є ще одна — альтернативна — версія того, для чого Порошенкові знадобилося висмикувати з-під Луценка стілець.
Тут нібито вся справа зовсім не у Гройсмані, а в одночасних дострокових виборах Президента та парламенту. Про це говорить журналіст і депутат київської міськради Дмитро Гордон.
«У повітрі запахло позачерговими парламентськими і, не виключено, президентськими виборами, які мають відбутися вже восени.
Крім Юрія Луценка, на сьогодні немає іншої людини, яка може ефективно очолити виборчий штаб», — упевнений він.
За його словами, на даний момент Генпрокурор Луценко украй затребуваний саме як керівник штабу БПП, «а може, і як піарник самого Петра Порошенка».
«Мої джерела кажуть, що зараз Шокіна відновлять на посаді Генпрокурора, а Луценко буде займатися виключно виборчою кампанією», — додає Гордон.
Нагадаємо, що раніше впевненість у проведенні восени дочасних виборів висловлював і мер Львова Андрій Садовий.
Сам же Президент Порошенко наміри занурити країну у дві виборчі кампанії рішуче відкидає. Проте на Банковій точно готують якусь страву.
Але під яким би соусом її не подали — чи то під соусом чиновницьких рокіровок, чи то під соусом виборів — зрозуміло, що йдеться тут тільки про одне.
Про бажання чинної влади пролонгувати своє перебування біля керма. З усім комфортом та почтом потрібних їй людей.
