Парад доброчесності: рокіровки в Генпрокуратурі назвали люстрацією

09.08.2016

Юрій Луценко: «А ти заповнив анкету доброчесності?».

Проводити реформи можна, звісно, по-різному. Можна, наприклад, так, як це робить Юрій Луценко: звільнити прокурора Закарпатської області Володимира Янка і тут-таки призначити його прокурором Луганщини. Або так: звільнити прокурора Луганської області Юрія Квятковського і поставити його керувати прокуратурою на Львівщині. Або навіть так: перемістити заступника прокурора Харківської області Олександра Стратюка у крісло прокурора Івано-Франківщини. Або, врешті-решт, ось так: вручити заступнику прокурора Львівщини Олегу Соболю портфель прокурора Рівненської області.

Областями Україну Господь Бог не обділив (усе-таки, як-не-як, найбільша країна в Європі), прокурорів у нас також не бракує, а їхніх заступників і поготів. Тасувати цю колоду можна безкінечно, міняти місцями Полтавщину з Миколаївщиною і навпаки — скільки завгодно. А якщо прийдуть які-небудь умовні громадські активісти і спитають: «А де ж, Юро, реформи?», він і відповість: «Так ось вони!». Рокіровки йдуть, аж гай шумить, але змін щось не видно.

Юра-95%

Один із далеких попередників Юрія Луценка Михайло Потебенько зажив собі недоброї слави, повторюючи, що тіло з Таращанського лісу відповідає ДНК Георгія Гонгадзе на 96%. Невідомо, чи прилипне до Луценка його цифра-візитка, але нині він говорить про те, що люстрація прокурорських кадрів здійснена на 95%. Однак, виходячи з призначень, здійснених Луценком, цього аж ніяк не скажеш.

Керівником Департаменту внутрішньої безпеки ГПУ й надалі лишається Іван Дзюба — людина, яка працювала в системі й при Шокіні, й до Шокіна. Раніше посаду керівника ДВБ займав Ігор Білецький, якого «пішли» після Революції гідності. Але Дзюба був керівником згаданого департаменту ще до Білецького.

Після зміни влади в лютому 2014 року Іван Дзюба плавно йшов до повернення на «старе» місце — спочатку зайняв крісло старшого прокурора відділу внутрішніх розслідувань та запобігання корупції управління внутрішньої безпеки ГПУ, а звідти дістався й до начальника ДВБ.

Із Департаментом внутрішньої безпеки ситуація тим більше незрозуміла, що сам Луценко нібито натякнув: структуру очолить Петро Шкутяк. Дослівно це прозвучало так: «Шкутяк буде керівником робочої групи внутрішньої безпеки ГПУ з перевірки доброчесності прокурорів у центрі й на місцях.

Йому 35 років, він був головою Долинської райдержадміністрації (Івано-Франківська область. — Авт.), брав участь у «мовному Майдані», великому Майдані; добровольцем «Айдару» пішов на фронт, був тяжко поранений під Луганським аеропортом, у селищі Георгіївка», — охарактеризував Луценко свою креатуру.

Але річ у тім, що посади «керівник робочої групи» офіційно не існує, та й сама її назва звучить дивно. Є крісло начальника Департаменту внутрішньої безпеки, яке обіймає, як уже було сказано, Іван Дзюба.

Говоріть зараз або мовчіть довіку

А тим часом для подолання корупції в прокурорському середовищі Юрій Луценко не придумав нічого оригінальнішого, аніж зобов’язати підлеглих заповнити так звані анкети доброчесності. Анкети впровадили наприкінці липня, на їх опрацювання прокурорам дається місяць.

По закінченні терміну в ГПУ, слід думати, буде організовано бучний банкет, а Юрій Віталійович привселюдно оголосить не лише про завершення люстрації, а й про перемогу над корупцією. Відсотків так на 95.

«Помилково зазначена інформація в декларації про доброчесність прокурорів буде приводом для притягнення до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посад, або з органів прокуратури в цілому», — роз’яснила значення анкет прес-секретар Луценка Лариса Сарган.

Що ж представляє собою цей інструмент для виявлення доброчесності? В анкеті — сім позицій, які слід скріпити підписом і тим самим присягнути в тому, що фігурант протягом своєї кар’єри дотримувався такого: 1. Не вчиняв дій, які порочать звання прокурора; 2. Своєчасно задекларував майно у встановленому порядку; 3. Рівень його життя відповідає наявному майну та доходам; 4.Не вчиняв корупційного правопорушення; 5. Не здійснював незаконного втручання у роботу іншого прокурора; 6.

Сумлінно виконує обов’язки та дотримується присяги; 7. Не є об’єктом заборон, передбачених законом «Про очищення влади».

Жодної конкретики така анкета, як бачимо, не містить. Вона цілком передбачувана, бо розрахована на добровільне зізнання у злочині чи правопорушенні, якого, звичайно ж, не буде. Але не менше, ніж зміст такої анкети, дивує й порядок перевірки доброчесності.

Вона полягає у розміщенні анкет прокурорів на офіційному веб-сайті й очікуванні, коли свідомі громадяни нададуть інформацію, що спростує підписані прокурором «сім стовпів доброчесності».

При цьому у свідомих громадян є не більше шести місяців.

Після завершення цього строку будь-яка інформація втрачає сенс, а прокурор вважається таким, що успішно пройшов перевірку. Для розробки цього конгеніального методу перевірки доброчесності, очевидно, і створювалась робоча група Шкутяка у складі десяти осіб.

Але припустімо, що від свідомих громадян таки надійшли дані щодо того, що прокурор ім’ярек збрехав у своїй анкеті. Що відбувається тоді? А тоді — у випадку отримання компрометуючої інформації — єдине завдання групи Шкутяка полягає у направленні цієї інформації керівнику прокуратури, в якій працює гіпотетичний порушник.

Після чого безпосередній керівник сумнівного прокурора «зобов’язаний вирішити питання про призначення службової перевірки». Що буде, якщо керівник ухвалить рішення про недоцільність проведення перевірки — у правилах застосування диво-анкети не зазначено. Вочевидь, якщо начальник порушника не дасть ходу службовому розслідуванню, порушник і надалі залишатиметься на своєму місці.

Перефразуючи відомий анекдот про продаж слона, констатуємо, що з такими методами, такою бюрократією, відтермінуванням рішень, імітацією покарань і цілковитим блюзнірством вкладений у так звану «анкету доброчесності» Юрій Луценко жодної корупції не здолає. Зате, щоправда, матиме, про що відзвітувати перед начальством — читай: перед Президентом, котрий і пролобіював його кандидатуру.

На захист подібних анкет слід зазначити, що вони мають застосування і за кордоном. Заповнення анкет доброчесності є звичною практикою в державних та правоохоронних органах США, Канади й європейських країн.Тільки там анкети складаються з декількох десятків аркушів дуже конкретних запитань — крім детальних питань про фінансовий стан особи та її близьких родичів, є уточнення щодо місця проведення відпочинку та джерела його оплати, щодо середньої дози алкоголю на тиждень, випадків керування транспортом у стані сп’яніння, незаконного полювання, використання послуг повій та багато інших обставин особистого життя.

При цьому уся надана в анкеті інформація може бути перевірена як на поліграфі, так і шляхом збирання з різних джерел даних про особу, спосіб її життя та коло спілкування. Луценкові ж достатньо побачити сім розчерків пера під дуже розпливчастими тезами, не підкріпленими доказами й фактами.

Найбільший кадровий промах

Сто днів прокурорства Луценка ще не минули, але минатимуть вже незабаром. Важко сказати, що потрапить у топ його особливих «досягнень»: чи то тасування обласних прокурорів, чи то комедія з «анкетами доброчесності». Протягом останніх трьох місяців найбільше обурення громадськості викликало, напевно, призначення прокурором Києва Романа Говди. Це Луценкові пригадають також.

Крісло столичного прокурора залишалося вакантним майже рік — із моменту відсторонення Сергія Юлдашева. Весь цей час прокуратуру столиці очолював перший заступник Юлдашева — Олег Валендюк, що прославився рішенням адмінсуду, яким його було заборонено звільняти з посади першого заступника прокурора Києва.

Що ж стосується Романа Говди, то він зробив непогану кар’єру, пройшовши службову драбину від прокурора відділу в Житомирській прокуратурі до прокурора Одеської області та заступника Генерального. Свого часу його готували на посаду прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, але Назар Холодницький Говду обійшов.

Луценко призначив Говду на високий пост, незважаючи на те, що саме він підписав підозру колишньому заступникові Генерального прокурора у «квартирній справі» — Віталію Каську. І це ще не кінець історії. З місяць тому прес-секретар Юрія Луценка Лариса Сарган писала критичний пост у Facebook про те, що Віталій Касько — як кролик у «Пригодах Аліси в Задзеркаллі» — заблукав у часі. Каська, таким чином, принизили двічі: за допомогою соцмереж та неприємних для нього кадрових призначень.

Все це разом узяте означає тільки те, що до реформаторів прокуратури на кшталт Каська чи Сакварелідзе Луценко не матиме жодного стосунку. Шляхи «першого призову» перебудовників ГПУ та теперішнього керівництва Генеральної прокуратури навіть не перетинатимуться. Що ж, кожна мітла мете по-своєму або ж робить вигляд, що мете. У кожному разі неприбраній хаті від цього не легше — імітація зусиль не замінить самі зусилля.

Друкована версія