Ігри відображень у нашому Задзеркаллі
При цьому левову частку у формуванні образу відіграли, безумовно, революційні події в нашій країні, але автори книжки ведуть мову не тільки про політику, їх цікавлять усі фактори впливу на спосіб сприйняття України в сучасному світі. Ось чому особливу увагу приділено історичному і навіть філософському контексту функціонування стереотипів про Україну, а також історичному та політичному бекграунду формування її образу в різних країнах.
Таким чином, в умовах глобальних інформаційних воєн, змагання брендів і панування симулякрів автори книги пишуть своєрідну географію іміджів України. Головне питання, яке вони порушують у своїй книзі, — як же нас ідентифікують, тобто виокремлюють серед інших уявних спільнот? Причому не тільки в Росії, а й у країнах Європи — окремі глави «Ігор відображень» присвячені формуванню образу України в Німеччині і Франції, Австрії та Чехії, Нідерландах, Грузії та Балтії.
З одного боку, нам пропонується економний варіант перезавантаження — як панацеї від невблаганної опіки «старшого брата», що залізною хваткою чіпляється за залишки колишньої імперської розкоші. «Запорукою виходу з системи сприйняття крізь призму російських інтересів є демократичний розвиток нашої держави», — уточнюється в «Іграх відображень». — Саме в такий спосіб Україна може і повинна дистанціюватися від авторитарного режиму Путіна. Немає сенсу спалювати мільйони доларів на війну різних форм пропаганди».
Ясна річ, зробити це американському славісту не дали, але машина перетворень у сфері популяризації хуторянської культури була запущена. Канони переглянули, трохи утилізували і знівелювали образи Лесі Українки, Івана Франка та Агатангела Кримського, заручившись державною підтримкою Інституту літератури, але не більше того. Кістка м’якотілої традиції, як в анекдоті з поручиком Ржевським, була не зачеплена, але нерв механізму популяризації оголили.
«Іміджева гігієна справді поки є розкішшю, — погоджуються автори в «Іграх відображень». — У всесвіті симулякрів ми втрачаємо здібності бачити світ без опосередкування спеціальних засобів інформаційної епохи. Наш зір проходить через особливий вишкіл і стає осьовим відчуттям сьогоднішної культури».
Хотілося б спочатку розібратися зі скелетами традиції у своїй власній шафі. Тим більше що згаданий «особливий вишкіл» ми вже проходили і питаннями ревізії та ребрендингу нашої культури займався харківський журнал «Гігієна», видаваний автором цих рядків на пару з Сергієм Жаданом на початку 90-х, але це вже інша історія про зовсім інші «ігри відображень» в одвічному нашому Задзеркаллі образів, штампів і національних кліше.