У Тернополі урочисто презентували унікальну книгу, присвячену малолітнім політв’язням радянського репресивного режиму. Для її видання було опрацьовано біографії більш як двох із половиною тисяч жителів Тернопільщини, яким довелося пройти через страшні випробування у зовсім юному віці. На рівні з дорослими всі вони брали посильну участь у визвольній боротьбі, відтак були піддані переслідуванням і тортурам, відправлені до в’язниць та таборів, закатовані чи розстріляні. Зокрема, як розповів редактор і упорядник видання «Малолітні політв’язні Тернопільщини», старший науковий співробітник Тернопільського музею політичних в’язнів Ігор Олещук, 65 героїв книги були засуджені до великих строків покарання у 14-15-річному віці, а близько 400 сімнадцятирічних воювали в лавах ОУН-УПА, і більше половини з них загинули в тюрмах та таборах. До речі, пан Ігор не випадково взявся за роботу над такою непростою книгою — він і сам долучився до визвольної боротьби УПА ще 15-річним хлопчаком, був розвідником-інформатором, співпрацював iз відділом агітації та пропаганди. Викривши, його кинули до в’язниці, а потім — у камеру слідчого ізолятора. Жорстокі побої під час допитів, кам’яний «мішок» карцера, підлогу якого навмисне заливали водою, щоб не можна було ні лягти, ні сісти, «раціон» із двох склянок води і 300 грамів хліба на добу, — такі спогади про ув’язнення. А восени 1948-го сімнадцятирічного Ігоря Олещука засудили до 25 (!) років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах. На щастя, каторга на шахтах Воркути, де він дивом вижив, тривала лише третину строку, бо після смерті Сталіна судова комісія переглянула справу і зменшила термін.
У спогадах уцілілих колишніх малолітніх політв’язнів, що складають один із розділів книги, вистачає подібних трагічних фактів. Окрім цього туди увійшли розповіді про тих, кого вже нема, світлини, статті, численні документальні свідчення того, як діяв жорстокий маховик радянської репресивної системи. « Це історія, яку повинні знати і не забувати всі наступні покоління, — сказав у своєму виступі Ігор Олещук. — І я вважаю, що для її подальшого дослідження і збереження в кожній області слід створити філіали Українського інституту національної пам’яті».