Душа вертає додому: у Куцівці вшанували письменника й перекладача Тодося Осьмачку
На Черкащині у селі Куцівка вшанували пам’ять відомого земляка — поета, письменника й перекладача Тодося Осьмачку — до 129-ї річниці з дня його народження. >>
Єжи Штур запропонував посміятися над радянським минулим і поставити на ньому крапку. (надане Польським інститутом у Києві.)
Під час одного польсько-українського проекту студенти з Кракова зізналися, що в них у барах співають винятково жартівливих українських пісень, бо польські такі сумні, що сльози очі заливають. Якщо поляки не вміють складати веселих пісень, то звідки у них беруться комедії? З такою думкою я йшла на відкриття фестивалю «Дні польського кіно в Україні», який минулого тижня стартував у столичному кінотеатрі «Київ».
Улюбленець країн СНД Єжи Штур у Києві виконував відразу кілька ролей — культурного посла Польщі, почесного гостя, режисера та актора, який презентував свій новий фільм «Громадянин» і, звичайно, друга України. «Кожен польський візит в Україну підтверджує, що ми — з вами», — підкреслив на відкритті Єжи Штур.
Митець не приховував радості. «Я відчуваю, що ви мене любите, це означає, що українці не забули моїх ролей. Я багато років працював над цією симпатією. Вибачте, що моє обличчя змінилося з часів «Дежа вю» (радянсько-польської комедії, знятої в Одесі в 1988-му. — Ред.)», — починає розмову Єжи Штур.
У гіркій комедії «Громадянин» пан Єжи виступив сценаристом, режисером, продюсером і актором. Син Мацей Штур не вперше працював із батьком, у цьому фільмі він зіграв Єжи в молодості. «Я помітив, як Мацек тонко і легко пародіював мене. Але робив це так інтелігентно, що я його не критикував і дозволяв розкриватися. Мацек сказав, що до цієї ролі готувався все своє життя, з дитинства вислуховував від мене історії, які я показав у «Громадянині», — пояснив Єжи Штур.
Картину в Польщі сприйняли неоднозначно. І справа не в таланті. Адже фільм, як завжди, знято на найвищому рівні. Штур відважився розказати найсучаснішу історію Польщі без брехні, комедійно розкрити провини і вади поляків, направити почуття гумору, якого у наших сусідів не бракує, на самих себе. «Мій фільм викликає роздратування. Я розворушив мурашник», — каже Штур і додає, що цієї манери навчився у свого попередника Анджея Мунка, який висміював ура-патріотизм поляків і показав світу, чим для Польщі була війна. До речі, його картина «Пасажирка» (1963) завершить фестиваль, що дозволить порівняти дві школи польської сатири щодо самих себе.
Щоб ніхто не звинувачував режисера в псуванні іміджу солідарної, глибоко віруючої Польщі, Штур одразу заявив, що 80 відсотків долі головного героя Яна Братека — це історії з його власного життя. «Громадянин» — ніщо інше, як моя доля впродовж 60 років у Польщі, наголосив режисер. «Я буду радий, якщо хтось із глядачів ідентифікує себе з Яном Братеком. Він відчуватиме себе не таким самотнім і зрозуміє, що не один зі своїми проблемами», — Штур рекомендує приміряти на себе фрагменти фільму.
У картині показане життя цілого покоління, чиє дитинство припало на післявоєнні роки, хто дорослішав, читаючи вірші під погруддям Сталіна, змінював на стінах партійні плакати на ікони, працював у міліції, а потім ішов у монастир, одружувався на гебешниці, хто пережив «Солідарність» із вигаданими побоями її членів, бунти, вступ Польщі до Євросоюзу і чия діяльність продовжується у вільній країні, де нове покоління з охотою посилає вчителів на три букви.
На запитання, звідки в Єжи Штура таке тонке почуття гумору, режисер відповів, що замало народитися дотепним, треба багато читати. «Моє комедійне амплуа взялося з книг Дені Дідро, Вітольда Гомбровича, Славомира Мрожека, Ярослава Гашека», — підкреслив актор.
Режисер зазначив, що йому особисто подобається вибір фільмів для фестивалю. «Вони характеризують карту польського кіно», — додає митець. Організатори «Днів...» Польський інститут у Києві, Польський інститут кіномистецтва і Київкінофільм відібрали шість найновіших робіт режисерів і показуватимуть їх до 26 квітня у містах, де є генеральні консульства Польщі, а саме у Києві, Одесі, Вінниці, Харкові й Луцьку.
Під час перегляду наступного фільму «Днів...» зовсім не хотілося сміятися, але віра посилилася встократ. У картині Мацея Пепшици «Хочеться жити» герой — хворий на ДЦП. Лікарі поставили страшний діагноз, що до кінця життя хлопець не говоритиме, буде рослиною. Та Матеуш разом із батьками не здається.
Один із найочікуваніших і на даний момент найбільш відомий польський фільм у світі «Іда» Павела Павліковського доступний в інтернеті. Та багато хто не захотів на малому екрані дивитися на володаря «Оскара» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» і чекав на фестиваль як з моря погоди. «Іда» чимось подібна до «Громадянина», вона також із присмаком іронії порушує проблеми єврейства, комунізму та католицизму.
Стрічка «Невловиме» Яцека Борцуха розповідає про життя молодих польських студентів на заробітках у сонячній Іспанії. «Боги» Лукаша Палковського — про першу вдалу польську пересадку серця, здійснену самотнім генієм. «Варшавське повстання» — єдиний у світі художній фільм, повністю змонтований з документальних матеріалів і автентичної кінохроніки 1944 року. Так що на «Днях польського кіно в Україні» вибирати є з чого, було б бажання.
Голова Держкіно Пилип Іллєнко на прес-конференції з нагоди відкриття фестивалю заявив, що Україні бракує культурного діалогу з Польщею і ми будемо розвивати спільні проекти і ко-продукцію. Коли ж я хотіла уточнити, що саме Іллєнко мав на увазі, він виявився пустослівним: «Нема грошей ні на спільні проекти, ні на ко-продукцію. Це як в анекдоті «командир завжди правий, а якщо ні — дивися пункт перший». Без грошей в українського глядача нема іншого виходу, як бути споживачем «Днів польського кіно», іспанського, французького...».
Єжи Штур розповів, що його фільм коштував 6 млн. злотих (приблизно 260 тис. дол.), з яких половину він сам мусив знайти, і що було не важко, бо гроші давали, тому що він у головній ролі, а половину — за третім разом надала комісія Польського інституту кіномистецтва. «Кілька років тому Сейм прийняв закон, що з кожного проданого квитка власники кінотеатрів відправляють відсоток в Інститут кіномистецтва. Чим більше глядачів, тим більше грошей мають польські кінематографісти. На квартал виходить 20-25 тис. злотих (приблизно 6 тис. дол.). Ми не залежимо від держави. Але дуже важко переконати комісію, щоб профінансували саме твій фільм. Надають перевагу насамперед дебютантам або комерційним стрічкам, які повернуть гроші в касу».
Тож можна зробити висновки, що поляки очищаються, висміюючи свої недоліки на екрані. А українці — хронічно «дивляться пункт перший».
На Черкащині у селі Куцівка вшанували пам’ять відомого земляка — поета, письменника й перекладача Тодося Осьмачку — до 129-ї річниці з дня його народження. >>
Цивілізовані суспільства перетнули міленіум в ейфорії: з геополітичної мапи зникла зловісна абревіатура СССР, і всі сліпо вірили, що назавжди. >>
Уперше під батутою іноземної диригентки Кері-Лінн Вілсон у Львівській національній опері імені Соломії Крушельницької прозвучала опера «Украдене щастя» за твором Івана Франка. >>
У Києві 27 травня відбувся допрем’єрний показ документального фільму «10 років війни». >>
Посольство Італійської Республіки в Україні передало Міністерству культури та інформаційної політики України два цифрових піаніно, тромбон, тубу та валторну. Ці музичні інструменти будуть передані до Харківського музичного фахового коледжу ім. Б. М. Лятошинського, який постраждав від російських бом >>
Народний артист України, актор Національного театру ім. Марії Заньковецької Богдан Козак помер у Львові на 84-му році життя. >>