«Я вже втомився писати, що двадцять три роки Україна ставилася до культури як до обслуги для офіціозу («пісні-танці», як каже Влад Троїцький). Ніякої модернізаційної стратегії. Ніякої стратегії вироблення сучасної української ідентичності на фундаменті нової постколоніальної культури. Результат — повна відсутність України в європейському культурному контексті. Все це — передумови втрати Криму і подій на Донбасі. В цих умовах проголошується нова культурна політика країни: культурних діячів об’єднуємо в агітбригади. Агітбригади їдуть співати і танцювати у прифронтовому лісі. Над бригадами створюємо годівницю. У ній розподіляємо гроші. У столиці та інших регіонах культурне життя викреслюємо, офіціоз — залишаємо, «державні заходи, офіційні урочистості, пам’ятні дати» — під «пісні-танці». А тим часом в Україні товариші, які звикли дивитися російські серіали, не бачать їм заміни, а значить, знайдуть спосіб, як і раніше, їх дивитися, тому що у ХХІ столітті з цим проблем не існує. Заборонений плід iще солодший. Я от бачив пару днів тому кіно про «класний» російський спецназ в ресторанчику на трасі Київ—Одеса, де все у фольклорному стилі, борщ, вареники й сало».
«Мінкульт опікується лише бібліотеками. Завдяки Олесі Островській-Лютій у назві бібліотечного управління з’явилося слово «читання», але вони не встигли надати йому якогось змісту. Літературою, тобто авторами чи промоцією в Україні, не займається жодна державна інституція. Є якісь президентські стипендії для молодих письменників, які розподіляються через Мінкульт, але я не знаю, хто їх отримував, яка сума, які критерії. Щодо літературних фестивалів в Україні чи за кордоном — то зовсім ніяк не фінансувалися. За всіх міністрів були вагомі причини, щоб фінансувати лише те, що вважали за потрібне самі міністри, за чиєюсь підказкою, напевне. Нищук спробував зробити інакше — і його відразу ж усунули. Вперто повертається думка, що справа не у підтримці культурних ініціатив задля сталого розвитку і не у війні, яка цьому заважає, все набагато прозаїчніше...»
«Мені така позиція Міністерства нагадала підхід лікаря, який намагався би вилікувати у хворого ракову пухлину знеболювальним — замість призначити операцію та хіміотерапію. Мешканці Донбасу — безсумнівні жертви російської пропаганди. А найкраща протидія пропаганді — не пропаганда у відповідь (це вже симптоматичне лікування), а високий рівень культури та освіти. І не просто культури, а культури, в якій культивується критичність, цінність власної думки, іронія в стосунку до авторитетів, вільнодумство, скептичне ставлення до розмаїтих «проповідників істини» — словом, весь той «євросодом», якому немає місця в консервативній «вишиваній» культурі, милій серцю В’ячеслава Кириленка. Я вважаю той напрям, який отримала державна культурна політика після призначення Кириленка мінстром культури та поспішного звільнення команди реформаторів, яку встиг зібрати у Мінкульті Нищук, загрозою нашій національній безпеці. Бомбою уповільненої дії, яка знову спрацює в найбільш незручний момент».
«Україні потрібні свої гучні імена, визнані світом, імена, які би стояли за нами всіма, і якби будь-хто з нас, відповівши словом «Ukraine» на запитання: «Where are you from?», зміг говорити про літературу й живопис, кіно i велетнів, носіїв й творців української культури, а з нею й ідентичності нарівні з колегами з країн, де знають, що таке культурна політика і навіщо витрачати державні бюджети на промоцію культури у світі. І тому я знаю, що робота над Intermezzo Short Story Festival — потрібна. І фестиваль потрібний. Час настав зараз, як ніколи. Не тим воюємо».
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
Українською перекладено вже другу книжку американського нейробіолога Девіда Іґлмена. >>
У Києві цього тижня завершується показ великого виставкового проєкту «Алла Горська. >>
Прем'єрні «Друзі» - це про пари: двоє жінок і двоє чоловіків. Історія також просякнута нашим сумним сьогоденням, накладає свій відбиток війна. Утім в ній спалахують миттєвості, де є місце любові, дружбі, теплу та іншим земним радощам, з яких і складається життя. >>
За даними Міністерства освіти і науки Латвії, російська мова викладається як друга іноземна майже в половині латвійських шкіл. >>
